Костянтин Гавага — лікар-стоматолог та вже рік як депутат Часовоярської міськради 7 скликання. А до того — просто активіст та підприємець. Це його перша депутатська каденція у мономістечку, побудованому навколо Часовоярського вогнетривкого комбінату.
В ефірі Вільного радіо активіст розповів про те, як бачив роль депутата та яким депутатом став.
Розкажіть трохи про себе: ким працюєте, як живете у Часів Ярі, як давно?
Працюю лікарем-стоматологом, орендую кабінет, я ФОП — пішов з державної лікарні. Є дружина та троє дітей. Живу у Часів Ярі 21 рік — закінчив навчання, інтернатуру, почав працювати й там залишився. У Часів Ярі знайшлося місце (робота після закінчення вишу бюджетної форми навчання, — ред.), туди й поїхав.
А народився я в Костянтинівці, але коли був рік, ми переїхали в Бахмут. Бахмут — моє рідне місто. І Донецьк теж.
Ваше прізвище – відоме бахмутянам старшого покоління. Розкажіть про ваших батьків. Ви – спадковий медик?
Батько у мене все життя, 40 років, працював хірургом у Бахмутській лікарні. А мати, вчителька біології, працювала в різних школах — була директором 1-ї школи, заступником директора 8-ї школи, працювала у 3-й школі.
Не всі наші читачі знають, що у Часів Ярі у лікарні розташувався 65-й мобільний госпіталь ЗСУ. Розкажіть про його роль для місцевої медицини, вона виграла від такого сусідства чи ні?
Місцеві мешканці до багатьох спеціалістів шпиталю звертаються зі своїми проблемами. Найчастіше звертаються до судинного хірурга — оперуються, лікуються. Травматологи були оперуючі, до них часто звертались. Більшість спеціалістів у нас є своїх, але “підстраховують” добре. Від цього місто тільки виграло.
Якщо вже заговорили про медицину, які проблеми у медицині та сфері охорони здоров’я найгостріші у вашій громаді?
В нашій громаді не вистачає лікарів первинного рівня допомоги: один лікар звільнився, переїхав в інше місто. Їх 5, але у нас зараз працює лікар-педіатр (загальної практики, який приймає дітей). Він інтерн та ще не може набрати декларації. Тобто люди укладають декларації з лікарями з Бахмута, але він веде прийом. Це нестабільно — він зараз закінчить навчання та поїде кудись. А у нас залишаться медсестри без лікаря та люди без педіатричного прийому. Це людина зі Званівки. Його зараз возять щодня, за кошти громади машиною. Перераховуємо гроші у район, щоб була доставка лікаря. Ну немає їх, не вистачає їх ніде!
Є у громаді якась програма залучення медпрацівників?
Зараз будемо з міським головою спілкуватися. Коли ще мером міста була Ольга Опанасенко, я ще тоді пропонував зробити цільове навчання дітей, бажано хлопчиків (трохи гендерна нерівність, бо дівчата можуть “відкріплюватись” за місцем проживання чоловіка). Виділити на це кошти та навчати собі людей, які будуть потім працювати в нашій лікарні. Підписати контракт, сплатити навчання, видавати стипендію у певних межах. І таким чином ми могли б поповнити свої кадри. Бо у нас є лікарі далеко за 80, які працюють.
Якщо нам потрібні лікарі, ми їм повинні щось запропонувати, щоб їх зацікавити. Або велику зарплатню, або до того ж надати житло. В нас є багато житла без хазяїв, які там не з’являються по 20 років. Це житло треба використовувати.
Як живеться в Часів Ярі звичайним людям? Як змінилося Ваше життя після переїзду?
Мені добре, мені байдуже де жити, якщо є робота. А якщо відпочивати — сів та поїхав.
А Ви відчуваєте, бачите, що дрібніші українські міста, населені пункти повільно вмирають?
Так. На тиждень у нас 2-3 родини звертаються за документами на виїзд. Це багато. Маю на увазі, звертаються на дитячу консультацію, аби отримати документи на дітей, аби перевести їх в інші школи або для документів на виїзд за кордон. Багато людей виїжджають до Польщі й Чехії. Як і взагалі по всій країні.
Як вважаєте, чи загрожує те саме більшим містам, таким як Бахмут?
А як жеж. В Бахмуті так само йде негативна динаміка народжуваності проти смертності та виїзду. Наша Донецька область страждає зараз, бо від нас великий шматок відхопили (куди люди могли їздити на роботу). Якщо я це не можу змінити, це треба прийняти та з цим жити.
У вашої міськради та у Вас особисто є план що робити, якщо російська окупаційна армія вирішить просунутися далі та загарбати ще більше території України?
Мабуть, мені доведеться виїхати звідси. Бо я там у них в базі даних як волонтер, засвітився взагалі де можна було. Та, мабуть, немає ніякого плану. Війна за планом не йде. Якщо почнуть стріляти, бомбити, люди будуть виїжджати. Проросійськи налаштовані залишаться. Вас цікавить буде чи не буде? Нічого не буде. Якщо абстрагуватись…а навіщо йому це (Путіну, — ред)? Збільшити кількість жертв у власній країні? Та ні. Взяти собі ще тягаря? Мало тієї частини Донбасу, ще й нас? Ну і що? Ну додасться ще пів мільйона людей, яких треба якось заспокоювати, годувати, відволікати від проблем. Територія заради території? На мій погляд, це брязкання зброєю на кордоні. До того ж наші міжнародні партнери, я вважаю, працюють у цьому напрямку дуже ефективно. Санкції роблять свою справу.
Ви завжди були людиною, небайдужою до життя в громаді?
Не завжди, років з 10 тому. Постарів (сміється, — ред.). Якось воно почало очі муляти трохи. Коли почалось руйнування: школу, садочок розібрали, бо дітей не вистачає. Потім з підприємством (Часовоярським вогнетривким комбінатом, — ред.) – бачу, що люди починають бідніти. Так я почав змінюватись сам, і з’явилось бажання трохи змінити все навколо.
Коли ви почали ставити незручні питання посадовцям? Які проблеми вас хвилювали?
Медицина, бо там завжди було за що хвилюватись. Культура — бо там були гострі питання. Наш палац культури завжди належав “Часовоярському вогнетривкому комбінату”. І як тільки у них скрутно з грошима, все: “Закриваємо, це наше, маємо право”. От тоді й виходили — були й пікети, й протестні акції: вийшли втрьох, і за пів години людей так з 200 назбирали. Мої діти ходили в цей палац культури на гуртки.
Коли вам спало на думку самому йти в депутати міськради?
Років 7 тому у мене вже було таке в планах. У нас дуже довго був старий депутатський корпус, близько 10 років. Так сталося, що у нас не було виборів через військові дії, і вони пересиджували. То у них кворуму немає, то комбінат диктатурою займається — своїм депутатам наказав не йти на засідання. Близько 2 років працювали по минулорічному бюджету та не могли його (бюджет міста, — ред.) навіть прийняти. У комбінату був такий “важіль”. Це було як раз за каденції Ольги Опанасенко (колишня очільниця міста померла навесні 2019 року, — ред.)
А за часів Януковича я бачив, що потрапити у міськраду можна було лише тільки через “Партію Регіонів”, мені це було надзвичайно неблизько, ні. Стати підконтрольним депутатом — мені б це не спало на думку ніколи.
Взагалі, брали участь у виборах в минулому?
Ні. Я тільки був спостерігачем у 2015 році у Слов’янську. З цікавого там не було нічого.
Ви від якої політичної сили пройшли?
Від партії “Сила людей”.
Це відносно новий політичний проєкт в українському політикумі?
Так, цій партії близько 5 років. Її “фішка” в тому, що вона не орієнтована на одну людину, і фінансування — із внесків членів партії. До нас приїздив Олександр Солонтай, поспілкувались. Зацікавило.
У нас була команда, у якій ми зібрали людей з незалежним фінансуванням, самодостатніх, на яких важко натиснути. Але потім нам — “опа, це все добре, але жінок малувато!” В нашій країні, якщо виборче законодавство не змінять в останній тиждень перед виборами, — це зрада. Тому нам терміново довелося шукати у свої партійні лави 7 жінок, аби виконати вимогу з гендерної квоти (жінок треба було 50%). Дружини закінчилися швидко (сміється, — ред.)
Ви не шкодуєте про вибір партії?
Ні, якби у мене були амбіції вище, на Верховну Раду, я б з ними не був. Бо я розумію, що шансів на цьому етапі майже ніяких. А на місцевому рівні мене дуже влаштовує відсутність будь-якої диктатури та “великого брата”, який буде спостерігати та казати мені що робити.
Ви самі до них звернулися чи політична партія до Вас?
Вони себе презентували, а потім було наше рішення.
Ви зустрічалися з виборцями? Що Ви винесли звідти?
Так! Ми пішки все місто обійшли. Ми власним коштом йшли на вибори, у нас не було ніякого фінансування. У нас не було ніяких агітаторів та найнятих людей. Тому ми йшли самі, стукали у кожну хату, як “свідки Єгови” (сміється, — ред.)
Що Ви винесли з тих зустрічей з людьми?
По-перше, те, що людей здебільшого цікавлять тільки вони самі: “мені, тут, зараз, сьогодні, а що ви мені зробите, а ось тут лавку під під’їзд поставте” — от на такому рівні.
Наша програма була без нереальних обіцянок: ми не казали, що “Ось тут зараз ми відкриємо підприємство на 700 робочих місць. Зараз тут все буде добре, буде Лас-Вегас”. Ні, ми казали: “Можемо зробити те-те-те, у нас такі плани” — ми прийшли до них з реальною програмою. Люди дуже хочуть бути обманутими.
Партія “Опозиційна платформа – За життя” працювала. Слухали ми ті обіцянки, намагались вступити в дискусію, — вони відмовлялись, тікали одразу. Там навіть були найняті бійці, щоб потихеньку опонентів відштовхувати. Там було і “робочі місця, і підприємство нове відкриємо, і в селі буде підприємство на 150 робочих місць” (коли там 75 людей живе). Але людям зайшло! На пакетик з їжею все дуже добре лягає.
А що було у вашій виборчій програмі?
У нас завжди була гострою проблема транспортних перевезень по місту та за його межами. Ми залежимо від Бахмутського АТП: вони могли не вийти на маршрут, бо, наприклад, сьогодні людей мало, самі пенсіонери. Розвязати це питання можна або звернувшись до іншого перевізника (але це не дуже прибуткові маршрути, тому на конкурс небагато хто з’являється), або організувати власне АТП.
Бюджет у міста, як і по більшості міст Донеччини, дефіцитний. Але можна було б (і в нашій програмі це було прописано) звернутись на Часовоярське підприємство, яке виготовляє ці самі маршрутки, та провести перемовини. Гадаю, це був би реальний план, — взяти такі автобуси у лізинг та організувати своє АТП. Це 7-10 робочих місць, але це вже було б наше, ми б самі керували й графіками, і наповненістю.
Вже рік як ПАТ “ЧВК” контролює олігарх Рінат Ахметов, а не родина Лук’янових. Чи можете сказати, це на краще чи на гірше?
Вважаю, що для міста підприємство перестає існувати. В місті не буде ніякого виробництва — у них достатньо потужностей в інших містах, їх цікавлять тільки кар’єри. А для тих, хто там працює, — це добре. Там набагато вищі зарплати та соціальний пакет. Ще не було програми президента “Тисяча за вакцинацію”, а у них вже за вакцинацію давали купон у якийсь супермаркет. Вони добре стимулюють. В них працює багато молоді, і в керівництві молоді спеціалісти. Вони креативні, знають чого хочуть та як цього домогтись. Вони на порядок краще працюють, ніж ПАО “ЧОК”.
Вони зроблять все, що їм потрібно, на цих кар’єрах, потім у них перспективний план у бік Костянтинівки розвивати кар’єри. Найбільші поклади глини зараз під містом Часів Яр. Тому там ще колись буде цікаво, бо кар’єри в центрі міста — це була мрія Лук’янова, щоб місто колись з’їхало.
Розкажіть, будь ласка, більше про специфіку Часів Яра: як Часовоярський вогнетривкий комбінат впливає на життя громади?
Раніше там працював хтось майже з кожної родини. Зараз це вже не так, але там досі працює багато людей. Достатньо солідний відсоток податку, який наповнює бюджет міста, платить ЧВК.
Це комбінатське лоббі відчувається у міськраді?
Ні, від них — 4 депутати, працівники комбінату. У нас зараз з ними партнерські відносини. Вони не намагаються щось протиснути своє, бо у них є чіткий план роботи. Їм не цікаві якісь землі. Вони відмовляються від всього зайвого — у них в користуванні було набагато більше земель, ніж їм потрібно (наприклад, підсобні с/г підприємства). Їх цікавлять тільки кар’єри.
Розкажіть, як нікому невідомій до того людині з Покровська вдалося очолити Часів Яр (маю на увазі вже екс-мера Дмитра Верзілова)?
Як я вже сказав, — це обіцянки того, що хочуть чути люди. Пенсіонери йдуть на вибори стовідсотково. Були факти підкупу, був підвіз виборців, але як завжди вони не задокументовані. Вибори були брудні, але якщо кримінальних справ не було, то що про це казати.
Після Дмитра Верзілова дірки у бюджеті виросли до величезних розмірів. Бо там проєкти були як “мільйон на освітлення вулиць”, тих вулиць, де вже проведене освітлення. На підприємстві ПРЖП на 10 двірників у нас був головний інженер, спеціаліст по зв’язкам з людьми, заступники і так далі.
У мене немає інформації хто й що розслідує. Ексмера зловили чи то на хабарі, чи то на економічних махінаціях, і йому дали можливість піти за власним бажанням. Я не думаю, що це якесь політичне замовлення.
Ми пам’ятаємо, що рік тому після виборів у Часовоярській міськраді кипіли пристрасті, і все було дуже гостро. Розкажіть якою була розстановка сил у міськраді та чи вона змінилася за рік?
Вона не змінилася, бо кількість депутатів залишилась та сама. У нас була велика кількість депутатів з іншого міста (Покровська та Покровського району), більшість з них — пенсійного віку. Вважаю, це унікальна ситуація в Україні, коли люди навіть не з цього району приїздять за запрошенням міського голови на сесію раз на місяць — повний “одомрямс” всього того, що скаже міський голова. Їх взагалі не цікавило життя нашого міста, і була повна диктатура міського голови.
Ви проводите депутатські зустрічі з виборцями? До вас ходять люди чи звертаються іншим чином?
Виборці до мене звертаються часто, бо я входжу до складу комісії з розподілу допомоги, яку надає міськрада населенню. Тому до мене приходять підписати акти обстеження матеріальних умов. Спілкуватись вдається.
Частіше люди просять грошей на лікування. У нас прописані чіткі суми, від якої до якої можемо дати. Дмитро Верзилов навіть роздавав кошти “на покращення побутових умов” — можна було ось так.
А чого в інших містах Донеччини такої програми немає?
Це треба спитати у вашій громаді. Того тижня звернулася мати-одиначка з багатодітної родини. Одна з дітей у неї з нирковою недостатністю, потрапила в реанімацію. Жінка звернулась у міськраду по допомогу. Деякі люди звертаються з онкологією. Ми обстежуємо матеріальні умови, прибуток родини та виносимо рішення. Розподіл на місяць в середньому на цю програму десь 50 тисяч грн на місяць, а загалом на цей рік — близько 240 тис грн. Максимальна сума, яку можемо виділити, — 10 тис грн.
А звертатися до мене “Зробіть мене паркан, а пофарбуйте мені..” — на мені де сядеш, там і злізеш. Я таким не займався і займатись не збираюсь.
Ви голосуєте руками чи є автоматична система голосування?
Руками, нас всього 24 людини там.
Чи є у вас онлайн-трансляція всіх таких засідань?
Так, це проводить Руслан Макарович. Це його волонтерство. І якщо були якісь гострі питання, ми входимо в прямий ефір у соцмережі, розповідаємо, коментуємо.
Наші журналісти опитували пересічних мешканців Часів Яра щодо перспектив їхнього міста. Більшість були песимістично налаштовані. Що необхідно зробити, аби Часовоярська громада мала майбутнє?
Працювати в напрямку інвестицій? Це красиво звучить, але допоки буде війна, у нас інвестицій тут не буде. Покажіть мені того дурного інвестора, який за 30 км від зони бойових дій вкладе якісь кошти… Розвиток підприємств малого, середнього бізнесу? Так, це в чомусь вирівняє ситуацію. Залишаться ті, хто знайшов, чим себе зайняти.
Не всі пересічні мешканці, але всі журналісти знають, що у Часів Ярі є лінгвістична особливість: відмінювання назви та зміна голосних. Як правильно вимовляти вашу унікальну назву? У Часів Ярі чи в Часовому Яру? Часів’ярський, Часовоярський, Часовоярівський чи Часівоярський? Були колись смішні ситуації?
“Часів Яр, Часовоярський, в Часовому Ярі”. Були ситуації, але несмішні. Коли десь оформлюєш документи, можна “влипнути”. Коли я отримував ліцензію на кабінет, я за цим ретельно слідкував. Бо раптом що, я буду змушений отримувати ліцензію “з нуля”.
Назвіть 5 причин чому варто приїхати до Часів Яра як туристу? Що варто побачити або відчути?
Перше — доки не розрізали на металобрухт — до нас приїздять люди подивитися на наш крокуючий екскаватор, він такий величезний, чудовий — стріла 30 метрів довжиною — цікава штука! Це кар’єрна техніка — глину копав. Це на пів дорозі між Часів Яром та Калинівкою.
Друге — ставок “Золота рибка” — дубовий ліс та ставочок. Він, до речі, належить до Бахмутської громади, але фактично знаходиться у Часів Ярі. Нині трохи складно по лісі погуляти, територія обмежена, бо там військова частина. Але для відпочинку там достатньо. Дніпровський ставок… Навколо Часів Яру — близько 30 ставків. В основному — це кар’єри, заповнені водою, тому чистенькі — можна знайти затишок та пляжик.
Палац культури у нас цікавий, архітектор його — відома людина, красива ліпнина. Його намагаємось внести до переліку об’єктів культурної спадщини.
Башню Шухова, на жаль, не назвемо. Місце занедбане, чагарником заросло. Її скоро не вгадаєш за деревами. Там, де вона знаходиться, — це не туристичний об’єкт… В бюджеті на її паспорт навряд чи передбачать кошти. Якщо її не реставрувати, вона розвалиться, тому що іржавіє. Вона потребує багато коштів.
Нагадаємо, в будівлі Палацу культури Часів Яра розташований унікальний промисловий історико-краєзнавчий музей міста. Оскільки будівля не опалюється вже другу зиму поспіль, деякі експозиції музею вже зіпсовані.
Читайте також: