Молюся щоночі, що нас звільнять” – 2020 рік в окупації “ДНР”
Оксана (ім’я змінено в цілях безпеки) була вимушена повернутися в Донецьк після року життя в Київській області, бо серйозно захворіла її старенька мати. Вже п’ять років жінка живе в окупації, але не втрачає надії на визволення свого міста і повернення до нормального життя. Про те, як живеться в окупованому Донецьку жінка розповіла “Вільному Радіо”.
.
Далі ㅡ розповідь від першої особи.
Спочатку була надія, що вдасться поставити маму на ноги і вивезти її, але стан погіршувався. Лікарі не давали ніяких гарантій, та і які лікарі тут… За півроку стало ясно, що я тут надовго. Влаштувалася вихователькою в дитячий садочок та прибиральницею в магазин біля дому. Грошей ледь вистачає, особливо зараз.
До карантину
До карантину друзі зі звільненої території допомагали. Передавали ліки для мами, та й пенсію її можна було виїжджати і знімати. А коли ввели ідентифікацію, то не змогла вивезти матір до Бахмута, бо їхати через блокпости їй важко.
Українську пенсію вона перестала отримувати, а тут їй платять дві тисячі рублів. Мамина пенсія йде на комуналку і трохи на продукти, вся моя зарплата йде на ліки для мами. Зараз привезти їх з вільної території неможливо, доводиться замовляти з Росії, а це ㅡ вдвічі дорожче.
Тут 37-ий рік
Живемо у справжній блокаді. Інформації мало, багато сайтів блокується. Дивитися місцеве чи російське телебачення неможливо – гидота рідкісна. Я намагалася читати місцеві газети, але злості не вистачає. Намагаюся щось через ютуб дивитися: новини, кілька програм, щоб знати, що відбувається на волі. З друзями, хто виїхав, спілкуюся щотижня, це як ковток свіжого повітря. Інакше б дах поїхав. Тут намагаюся ні з ким не говорити особливо ㅡ страшно. Я колись читала про жахи 37-го року, так ось тут зараз 37-ий рік.
Інколи вибираюся пройтися містом, сфотографувати щось для друзів, і лякаюся того, що не впізнаю рідного міста. Ніби є люди, але якісь чужі. На вулицях чисто, але все одно Донецьк якийсь занедбаний. Там плитка сиплеться, там асфальт потрісканий, будівлі руйнуються. Зайвий раз виходити не хочеться.
Слухаю, як друзі кажуть, що через карантин в них життя змінилося, і як важко було витримати сидіти вдома чи увімкнутися в режим дім-робота. А я вже 5 років в цьому режимі. Подвійна ізоляція виходить.
“Корони” нема
Хоча для багатьох тут карантин був важчим, ніж для нашої сім’ї. Продавчиня з нашого магазину хворіла більше місяця, Тестів їй не робили, лікувалася вдома. Лікар лише виписав антибіотики, і за два тижні відправив на рентген. Тут же не ставлять “корону” майже нікому. Їй написали запалення легень та ОРВІ. Хоча вона ледь з ліжка могла підвестися, і температура була тижні три.
Чула від багатьох в магазині, що багато хворіли, але діагнозів не ставили, навіть на рентген направлення “з боями” вибивали. КТ тут не роблять, бо апарату в місті немає. Ліків тут і до карантину потрібних не було, а восени розібрали і те, що завозили. Антибіотики скуповували, навіть не розбираючись, чи вони їм потрібні.
З масками теж не ясно, що відбувалося. То казали, що не треба, і в “республиці” ковіду немає, а потім всіх зобов’язали носити. Але пандемію так і не визнали, в місцевих новинах брешуть. Ну не може бути сотня випадків на тиждень, коли люди масово хворіють, а тестів їм не роблять. При цьому, розповідають про чудодійну російську вакцину. Але нам вона також не світить, та і навряд чи хтось свідомо піде її колоти, за ці роки довіра до росіян сильно впала.
Через карантин мамі ЕКГ місяць не могли зробити, бо лікарів мало, і всіх кинули на боротьбу з “короною”. Ледве домовилися, щоб додому приїхала бригада з апаратом. Вони ж в новинах розповідають, як безкоштовно всіх лікують, а по факту 600 рублів віддай за те, що ЕКГ зробили вдома. Уколи ставити ㅡ так само за гроші, добре, що я вмію і уколи, і крапельниці, а то би вже збанкрутіли.
Скоріше би вже відкрили блокпости, щоб хоч за ліками мамі виїхати і побути хоч день не в цьому гетто. Молюся щоночі, що нас звільнять, і все повернеться, але кожного дня надія тане.
Нагадаємо, Україна в односторонньому порядку відкрила усі 7 КПВВ на Донбасі 10 листопада. Це контрольні пункти в’їзду-виїзду “Гнутове”, “Новотроїцьке”, “Мар’їнка”, “Майорське”, “Станиця Луганська”, “Щастя” та “Золоте”. З боку підконтрольної уряду території вони працюють щоденно з 8.00 до 16.00.
Однак КПВВ “Майорське”, “Гнутове” та “Мар’їнка” залишаються заблокованими з кінця березня, тому що бойовики не пропускають людей через свої дзеркальні блокпости.
На Донеччині у понеділок та п’ятницю працює лише гуманітарний коридор “Новотроїцьке — Оленівка”.
КПВВ “Золоте” на Луганщині українська сторона відкрила ще у 2016 році, але бойовики не пропустили тут жодної людини.
КПВВ “Щастя” у 2020 році облаштували за кілька місяців. Українська сторона відкрила його на виконання домовленостей ТКГ. Там є кімната матері та дитини, центр надання адміністративних послуг, відділення поліції, медичний пункт, стаціонарний офіс “Ощадбанку”, “Нова пошта”, аптека, вбиральні.
За підрахунками українських прикордонників, щодня через цей КПВВ можуть пропускати до 5 тисяч автівок та до 15 тисяч людей. Але нікого не пропускають бойовики через дзеркальний, контрольований ними блокпост.
Читайте також:
135Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.
