2 журналісти Вільного радіо та редакторка вирішили, що готові до вакцинації. Особисті відчуття ми вирішили описати в кількох блогах — по 1 за день.
Увага, цей запис — опис особистих думок журналіста та його відчуттів від вакцинації. Автор не закликає до будь-яких дій або бездіяльності, пов’язаних із вашим здоров’ям!
Далі — пряма мова.
Зараз записатися на вакцинацію легко: потрібно лише подзвонити до медичної установи, яка проводить щеплення, або звернутися до сімейного лікаря і записатися.
Ми собі попередньо визначили, що сходимо на щеплення під час обіду. Записалися телефоном в Бахмуті, в Амбулаторії №1, на 13 годину наступного дня.
Для походу в поліклініку потрібен лише паспорт. Укол уже оплатила держава, тож додаткових витрат не буде.
Отже, цей день настав. У зазначений час наша невелика компанія прийшла у пункт щеплення. Там нам видали анкету-згоду на вакцинацію та відправили чекати своєї черги.
Під щеплення відвели окремий блок будівлі. Маршрут тут простий і швидкий. 1-й кабінет — коротке опитування від терапевта. 2-й кабінет — саме щеплення. 3-й кабінет — для заповнення даних. 4-й — приміщення схоже на актову залу, тут пункт очікування.
Коли настала моя черга, спочатку я відвідав кабінет лікарки-терапевта. Вона швидко мене оглянула, зробила якісь примітки у себе та відправила у наступний кабінет.
Щеплення ми робимо вакциною виробництва Astrazeneca.
Для довідки:AstraZeneca — це вакцина, розроблена Оксфордським університетом та британсько-шведською компанією AstraZeneca. Ефективність препарату варіюється від 63%. У цій вакцині використовуються безпечні для людини елементи вірусу SARS-CoV-2. Так вакцина змушує організм виробити імунітет, водночас не даючи хворобі розвиватися. Спочатку у світі були сумніви стосовно AstraZeneca. Половина держав-членів ЄС навіть призупинили використання цього препарату, коли з’явились повідомлення про кількох померлих вакцинованих через формування тромбів. Пізніше європейський регулятор визнав, що така рідкісна “побічка” — результат щеплення вакциною AstraZeneca. При цьому в агентстві підкреслили, що переваг у препарату все ж більше. Зараз його продовжують використовують, адже він показує ефективність.
Укол мені зробили швидше, ніж я можу вимовити назву препарату, який кололи. Один доторк до плеча і все. До того ж місце уколу заклеїли дуже милим пластирем.
І попередили: краще купити на вечір жарознижуючий препарат. До температури 38 організм нехай бореться сам, а вищу — краще збити.
Нас залишили ще на півгодини, щоб у разі чого надати екстрену допомогу (наприклад, на випадок алергії на щеплення).
Під час очікування став свідком цікавого діалогу між лікаркою (Л.) та чоловіком (Ч.), який очікував разом з нами:
Ч.: А чому не можна мочити (місце щеплення)?
Л.: А хто вам сказав не мочити?
Ч.: У кабінеті сказали.
Л.: Та ми їх зараз там самих замочимо (сміється, — ред.). Це більше дітей стосується.
Перші кілька годин минули без будь-яких натяків на побічні ефекти. Наче нічого й не було. Тільки колега жалілася, що рука, в яку робили щеплення, “тягне”.
“Веселощі” почалися ввечері. Десь о восьмій годині я відчув легку втому, потім озноб. Відчуття були дуже схожі на ті, коли зробив татуювання.
Різко погіршало усім трьом. Температура поповзла вгору. Разом з цим почало сильно “морозити”. Це дивне поєднання жару по всьому тілу та тряски від холоду одночасно. Голова стає важка, тіло ломить, але хочеться загорнутися одразу в усі ковдри в квартирі.
Здається, що температура підскочила до 39 градусів. Натомість термометр показує інше — 37,8. Тобто поки бажано не збивати. Ще трохи потерпіти. І ще трохи. Та все ж випити жарознижуюче за показаннями. В кращому стані, та все ж решту вечора я провів під кількома ковдрами, марно намагаючись зігрітися. Навіть пара чашок гарячого чаю не допомогли.
В такий момент добре, коли є кому допомогти. Хоча б подати додаткову ковдру або заварити чаю. А ще краще просто бути поряд.
Наприклад, в однієї з колег, яка щепилася зі мною, на додаток загострилися емоції. З’явився острах невідомо чого, навіювані думки, відчуття самотності. Врівноважена психіка дала частковий збій. І це продовжувалося й далі. Заснути не вдавалося годинами.
А вже уві сні почалися жахи. Це не були класичні страшні сни, де ти втікаєш від маньяка з ножем — це було щось інше. Мені снилося, як я по колу виконую якусь абсолютно нелогічну послідовність дій. Знову і знову. Всю ніч. Прокидаєшся — і майже миттєво знов поринаєш у “прекрасний світ абсурду”. Наступного ранку від дівчат я дізнався, що їм снилося подібне. Одна всю ніч намагалася скласти з фантиків слова, а інша — розплутувала дроти, обертаючись за годинниковою стрілкою.
Таким виявився перший день після вакцинації. Що було далі — читайте вже завтра у наступному блозі.
Читайте також: