Зробити резюме статті: (ChatGPT)
Підтримайте Вільне Радіо
З початком повномасштабної війни Костянтинівка стала прихистком для переселенців і місцем, куди приїжджали військові та волонтери. А з наближенням фронту тут почали зникати світло, вода, звʼязок і саме звичне життя. Як місто змінювалося під російськими обстрілами, показали у документальному фільмі “Божевілля. Костянтинівка”, який презентували 23 жовтня 2026 року.
Стрічку зняла 24 окрема механізована бригада імені короля Данила. Її героями стали місцеві жителі, волонтери, журналісти та військові, які розповідають про місто до повномасштабного вторгнення і про те, як воно поступово руйнувалося.
У фільмі поєднали архівні відео, спогади жителів, кадри з фронту та епізоди з життя Костянтинівки у різні періоди війни. Зокрема, глядачам показують пошкоджені багатоповерхівки, лікарню, церкву, порожні вулиці та людей, які попри небезпеку продовжували жити у місті.
Одна з героїнь фільму — місцева жителька Ольга Данілова. Вона згадує Костянтинівку як промислове місто, де минуло її дитинство, де вона створила сімʼю та виховувала дитину.
“Я не скажу, що це місто мрії. Коли ми жили там, ми бачили недоліки: там оце погано, оце незручно. А згодом починаєш розуміти, що там було все найдорожче”, — розповідає жінка.
Після 2014 року Костянтинівка приймала людей, які виїжджали з окупованих міст Донеччини. Тут продовжували працювати підприємства, ремонтували дороги та оновлювали заклади.
Навіть після початку повномасштабного вторгнення життя у місті не зупинилося одразу. Працювали ринки, магазини, пошта, а місцеві жителі допомагали військовим і переселенцям.
Однак із наближенням фронту ситуація змінювалася. Російські війська дедалі частіше атакували житлові квартали, а через загрозу ударів безпілотників пересуватися містом ставало небезпечно.
У стрічці показують, як Костянтинівка поступово порожніла у 2025 році. Зачинялися магазини, люди виїжджали, а на місці багатоповерхівок залишалися руїни.
Окрему увагу автори приділили тому, як через обстріли Костянтинівка втрачала місця, без яких неможливе звичне життя.
У фільмі показали пошкоджену російським ударом лікарню. У її кабінетах залишилося медичне обладнання, яке працівники не встигли вивезти.
Один із героїв пояснює, що для людей закриття лікарні означало не лише втрату медичної допомоги, а й відчуття, що у критичній ситуації їм більше нікуди звернутися.
“Коли лікарня перестає працювати в місті, люди починають себе вважати кинутими”, — звучить у стрічці.
Також військові показали наслідки російського удару по Свято-Успенському храму. Після влучання авіабомби будівля вигоріла, але на території ще залишався працівник, який продовжував прибирати подвірʼя.
Частину фільму присвятили жителям, які не наважувалися виїхати навіть після того, як обстріли зруйнували їхні будинки.
Автори спілкувалися з людьми, які жили без електрики, газу та водопостачання. Вони готували їжу на вогні, обігрівали помешкання буржуйками та шукали продукти у магазинах, які ще працювали. Люди пояснювали, що не мають грошей на оренду житла в інших містах або просто не хочуть залишати свої домівки.
Деякі родини погоджувалися на евакуацію лише після повторних влучань у будинки.
Згодом у дворах почали з’являтися могили цивільних.
Знімальна група продовжувала повертатися до Костянтинівки навіть тоді, коли заїжджати туди автомобілем стало надто небезпечно.
За словами одного з учасників фільму, загалом вони здійснили понад десять виходів до міста. Під час кожного доводилося долати пішки від 20 до 30 кілометрів.
Військові фіксували, як змінювалися ті самі вулиці та будинки. Іноді між двома візитами минало зовсім небагато часу, але на місці цілих під’їздів уже залишалися купи бетонних плит.
“На жаль, я розумію, що зараз, найближчі роки, я не зможу повернутися до свого міста, і плюс мені нікуди повертатися. Квартира, яка в нас була, зруйнована”, — говорить Ольга Данілова.
Наприкінці фільму вона додає:
“На жаль, мого міста більше немає. І треба мати сили для того, щоб десь знайти собі дім”.
До повномасштабного вторгнення у Костянтинівській громаді жили майже 74 тисячі людей.
Автори стрічки наголошують, що їхня робота має зберегти свідчення про Костянтинівку для майбутніх поколінь.
“Люди, які будуть дивитися цей матеріал через 10, 20, 50 років, побачать як мінімум ціну, яку заплатили ми, як нація, у цій війні”, — говорить один із героїв.
Раніше ми розповідали, що у Костянтинівці ще сім багатоквартирних будинків визнали знищеними.