Ідея створити речі, які було б не соромно привезти з Маріуполя, виникла в місцевої активістки Катерини Храпович ще в 2021 році. За кілька днів до повномасштабного вторгнення дівчина захистила відповідний проєкт, і вже думала запускати виробництво, але на заваді стала відкрита війна. За рік Катерина все ж наважилася втілити ідею, щоб допомогти знайомим волонтерам зібрати гроші на ремонт дронів.
Про свій шлях до мрії, благодійність і підтримку людей, які втратили дім через війну, дівчина розповіла нашим журналістам.
Катерина Храпович почала брати активну участь у житті Маріуполя ще під час навчання в коледжі. Після закінчення Української академії лідерства дівчина зрозуміла, що хоче працювати в проєктах, спрямованих на розвиток громадянського суспільства, культури й мистецтва. Катерина долучалася до таких ініціатив у Маріуполі й загалом на сході України. Там вона зустрічала нових знайомих, яким обов’язково розповідала про рідне місто.
“У мене було багато друзів з інших міст, яких я постійно запрошувала приїжджати в Маріуполь. Я зрозуміла, що дуже люблю його, але мені не подобається мерч, якісь сувеніри, які на той момент продавали. І тоді в мене зародилася ідея створити бренд речей про Маріуполь, які можна було б привезти з собою”, — розповідає Катерина Храпович.
На створення першого дизайну мерчу дівчину надихнув завод. Напередодні фестивалю “MRPL City”, який із 2017 року щоліта проводили в місті, Катерина пожартувала з подругою, що Маріуполь — класне місто для вечірок, бо в нього є власна дим машина у вигляді “Азовсталі”. Як згадує дівчина, ця фраза “заїла” в її голові, тож вона вирішила її візуалізувати. Так ідея мерчу підкріпилася першими напрацюваннями.
Пізніше Катерина розповіла про свій задум проєктній менеджерці вільного простору “Халабуда” Галині Балабановій. У 2019 році дівчина пройшла в хабі стажування для молоді й після цього постійно перетиналася з його представниками на різних подіях. Тоді жінка запросила Катерину, яка не мала досвіду підприємництва, пройти бізнес-школу на базі осередку.
“Навчання тривало десь три тижні. Нас вчили, як розрахувати фінансовий складник, розповідали якісь моменти ведення ФОП. Мені дуже сильно допомогла саме лекція з комунікаційної складової. Також у нас був досвід спілкування з іншими підприємцями з Маріуполя, про те, як вони запускалися. І як фінал цього всього ми мали підготувати презентацію нашого майбутнього бізнес-проєкту”, — згадує Катерина.
На презентацію в “Халабуду” запросили представників громадського сектору, бізнесу, влади й журналістів. Це зробили, щоб учасники бізнес-школи могли прорекламувати свої ідеї, бо грантів на їхнє втілення навчання не передбачало. Майбутні підприємці мали від п’яти до семи хвилин на виступ, аби привернути увагу до своїх ідей. Не останню роль у цьому повинні були відіграти назви їхніх проєктів. Свою Катерина придумала вночі перед захистом.
“У презентації на місці назви в мене стояли три крапки, але вони б не запам’яталися. Тоді я вчила італійську, тож вирішила глянути, які цікаві слова впліталися б у мою концепцію. На одному зі слайдів презентації був напис, що одяг – це не просто речі, а це позиція, можливість бути дотичним до ком’юніті і однією фразою говорити більше, ніж можна розповісти протягом розмови. І я зачепилася за слово «одяг». У перекладі на італійську це «абіті». Так і назвала бренд”, — пояснює дівчина.
20 лютого 2022 року Катерина захистила проєкт мерчу, а 21 лютого президент Росії Володимир Путін оголосив про визнання так званих “ДНР” та “ЛНР”. У місті було неспокійно, тож дівчина вирішила почекати умовно до 26 лютого, і тоді вже запускати бренд. Проте в цей день вона так і не написала на фабрику в Запорізькій області, з якою хотіла домовитися про пошиття речей, а вирушила до регіону сама, тільки не втілювати свою мрію, а рятуватися з Маріуполя, навколо якого кілька годин потому російська армія замкнула кільце.
Після виїзду з Маріуполя Катерина Храпович разом зі своєю мамою жила в районі Дніпра у родичів. Їздити в місто, аби волонтерити фізично, можливості у дівчини не було, але вона не могла просто сидіти на місці. Тоді Катерина почала онлайн контактувати з маріупольцями, які залишилися в оточенні. Вона розповідала їм, де і як можна отримати допомогу, але 2 березня це стало неможливим, бо зв’язок із містом зник.
За два тижні матір дівчини захотіла їхати далі — у сім’ї були родичі, які в 2014 році перебралися з Донецька в невелике містечко на Черкащині. Катерина не хотіла цього, адже думала, що не зможе там бути корисною, аж ось їй написав її колишній керівник із пропозицією роботи в Ужгороді. Через жагу діяльності дівчина погодилася, навіть не знаючи напевно, чи буде їй, де жити, і що конкретно доведеться робити. Так вона опинилася в команді ще не перейменованого благодійного фонду “Восток-SOS”.
“Я приїхала в Ужгород зі своїми двома рюкзаками і парочкою пакетів. Там були два маленьких кабінети. У першому була гаряча лінія, а в другому вся інша команда фонду. Тоді нас працювало до 20 людей, але приміщення було забите дітьми, тваринами, родичами. Там стояли пралки, сушилки й стіл із їжею, бо на зйомних квартирах цього не було”, — згадує активістка.
Виявилося, що дівчину взяли на посаду комунікаційниці. Ця інформація схвилювала Катерину: керівник казав, що вона буде займатися тим, чим і раніше, а до відкритого вторгнення дівчина працювала івент-менеджеркою й координувала волонтерів. Швидкими темпами вона почала опановувати нову професію. Згодом разом із частиною офісу Катерина перебралася до Києва, і за деякий час очолила відділ комунікацій.
“У мене були лише якісь мінімальні знання, бо до того працювала на аутсорсі в друкарні й робила певні дизайни. Якісь тексти могла писати, бо колись для себе писала прозу в стіл. Я поставила собі за мету, що зараз моя задача — бути максимально корисною, бо це те, що я можу робити. І так почала активно включатися в роботу”. — згадує дівчина.
Катерина пропрацювала в комунікаціях півтора року. Цей напрям роботи дозволяв їй допомагати іншим, але не був цікавий самій дівчині, тож через деякий час активістка змінила профіль на більш звичний — стала проєктною менеджеркою у мережі безпечних просторів для жінок, які постраждали від війни та ґендерно-зумовленого насилля “Затишно Space”, яку також створював “Схід СОС”. Зовсім нещодавно активістка пов’язала себе з воєнним сектором, проте подробиць поки не розповідає.
Як би не змінювалися професія та місце проживання, Катерина Храпович ніколи не забувала про нереалізовану ідею мерчу. Дівчина розповідала про неї колегам і знайомим, які кожного разу позитивно відгукувалися про задум. Проте наважилася втілити мрію активістка лише восени 2023 року.
“Думка про перезапуск бренду завжди була зі мною, але на неї ніколи не вистачало часу й ресурсу. А восени в мене виникло відчуття, що я все ж хочу це зробити. Пам’ятаю, що пішла з подругою прогулятися по Арсенальній. Розповідала їй про це й казала, що не знаю, чи вдасться, чи треба це комусь. А вона відповіла, що я не зможу цього дізнатися, поки не спробую”, — розповідає дівчина.
Додатковим поштовхом для реалізації ідеї стало бажання допомогти волонтерам з “Халабуди”, які й дали дівчині необхідні знання. На той момент хаб уже відновив свою роботу в Черкасах, де “халабудівці” почали безкоштовно ремонтувати дрони для військових. Перші пів року люди активно донатили на збір, у межах якого волонтери збирали гроші на запчастини, проте з часом закривати потреби ставало все важче. Катерина вирішила, що віддаватиме частину зароблених коштів на ремонт дронів.
Тоді дівчина почала редагувати старі дизайни. Спочатку взялася за перший з “Азовсталлю”, із якого все й починалося. Узяла частинку заводу, додала до неї море й фразу “З морем у серці та металевою крихтою в легенях”. Вона зародилася в Маріуполі як жарт, але тепер набула іншого сенсу.
“Коли мене питали, які сувеніри можна привезти з Маріуполя, я відповідала, що в будь-якому випадку це завжди буде металева крихта в легенях від “Азовсталі” й Азовське море в серці, бо не закохатися в нього неможливо. Зараз ця фраза несе інший зміст, бо і для мене, і для інших людей це чи не єдине, що залишилося”, — коментує Катерина.
Почати дівчина вирішила з шоперів, бо для них не треба було розробляти розмірну сітку. Знайшла виробництва, які цим займаються, відібрала моделі й переробила деякі деталі під себе. Щоб з’ясувати, чи зацікавлять когось такі речі, замовила один шопер, пофотографувала на телефон і виклала світлини в соцмережі, де розповіла свою історію. У перший день Катерина отримала 20 замовлень.
Наразі Катерина Храпович створила три дизайни, які друкує на шоперах і гуді. У них дівчина вирішила продовжити тему Маріуполя та Надазов’я загалом, проте в майбутньому підприємиця планує розширити географію на інші міста півдня і сходу. Зокрема, вона вже провела інтерв’ю зі своєю знайомою з Бахмута, аби зробити дизайн, актуальний для бахмутян.
Катерина зізнається, що робить це з двох причин. По-перше, дівчина хоче розповісти українцям, які знають ці регіони лише як знищені Росією, якими вони були до вторгнення й чому ця втрата так болить людям, які вимушено залишили свій дім. А по-друге, таким чином маріупольчанка хоче підтримати й об’єднати переселенців, які зараз розкидані світом.
“У мене майже нікого з моїх маріупольських знайомих немає в Україні. Дуже багато людей пройшли фільтраційні табори або всі окупаційні процеси повністю. Через різні обставини вони мали залишатися в місті, тому вже виїжджали через Росію в Європу. Їм не те, що немає сенсу повертатися, — їм просто нема куди. І коли ти за кордоном, тобі не вистачає ні цього комьюніті, ні цієї дотичності, тому це так само про якусь підтримку і нагадування про рідний дім”, — підсумовує Катерина.
Раніше ми розповідали, що маріупольчанка Єлизавета Хара відкрила в Одесі кафе “Саквояж”. Дівчина розпочала бізнес в евакуації після руйнування та окупації рідного міста.