“Найбільше сонечка малюють, бо вірять у світле майбутнє”: як митець з Бахмута проводить арт-терапію з дітьми (ФОТО)

Бахмутський митець Андрій Парахін пропонує дітям малювати на чорно-білих роздрукованих фотографіях все, що їм хочеться. Що така арт-терапія дає малечі, що діти відчувають, коли малюють, та як з цього вийшов цікавий арт-проєкт, чоловік розповів журналістам.

 

“Спершу пішло багато малюнків дітей, які малюють війну. А потім, коли даєш дітям аркуші та кажеш: “Малюйте що хочете, що хочете домальовуйте, зафарбовуйте”, — здогадайтеся з трьох разів що вони малюють найчастіше? Сонечко. Найбільше в мене сонечок, причому різноманітних. Діти сонечка малюють, тому що вірять у світле майбутнє”, — розповідає Вільному радіо Андрій Парахін.

Він незалежний художник, який любить експериментувати. Так було у Бахмуті на початку 2000-х, коли чоловік працював фотографом у газеті. Мистецький пошук він продовжив у Донецьку, де жив потім до серпня 2014-го, та довше залишатись там не зміг.

Після повернення до Бахмута працював у навчальних закладах лаборантом — у загальноосвітній школі та у виші-переселенці Горлівському інституті іноземних мов. Нині він вже дипломований магістр культурології, бо нещодавно закінчив Інститут культури і мистецтв Луганського національного університету.

 

Андрій експериментував з “розмальовками” ще коли працював у школі у Бахмуті до повномаштабного вторгнення. Спробував використовувати цю техніку для арт-терапіїї з інклюзивними дітьми.

“А потім через пів року почалось відкрите вторгнення росіян. Я подумав: “Стоп, а інші діти зараз теж у тяжких умовах”. І у Бахмуті я через міськраду знайшов дітей-переселенців (біженців з охопленої тоді боями Луганщини, — ред.) та між повітряними тривогами з дітьми сидів малював. Потім евакуювався до Дніпра та захопив ці роботи дітей, ходив по хабах. Ми попрацювали з Дніпровським історичним музеєм, з Дніпропетровською обласною бібліотекою для дітей, платформою “Бахмутська діаспора” у Дніпрі”, — додає фотограф. 

Для роботи з дітьми він використовує роздруковані копії чорно-білих фотографій. Малечі пропонує їх розфарбувати чи домалювати будь-що, що підкаже фантазія.

Він показує деякі малюнки, які намалювали діти.

 

Цю копію фотографії з Дніпровського історичного музею розмальовували декілька дітей-переселенців з Бахмута.

“Крім арт-терапевтичної складової — це дуже потужна метафора. Коли діти, які втратили домівки, роблять місто, що гостинно прийняло їх, яскравим”, — каже Андрій Парахін.

Він пояснює лікувальний вплив цих малюнків на дітей.

“Дітям необхідно пережити травматичні події та стресові ситуації, і арттерапія допомагає обробити ці переживання. Арттерапія допомагає їм висловити широкий спектр своїх емоцій через художню творчість. Така практика може допомогти їм справлятися з труднощами, “обробити емоційні рани”, знизити рівень тривожності та відволіктися від джерела тривог, адже діти концентруються на креативному процесі”, — каже митець.

 

Під час арт-терапії дорослі іноді втручаються та завдають дітям додаткових травм

У першу чергу Андрій Парахін намагався зробити так, аби у творчість маленьких художників не втручались дорослі. Та саме так сталося з малюнком одного 8-річного хлопчика-розбишаки.

“Просто “відірви та викинь”. А я їх садив так, щоб вони один в одного нічого не бачили. Звернув на нього увагу, бо він притих, значить буде щось цікаве. Каже, “Я тут думаю море намалювати”, — згадує Андрій Парахін.

Але увійшла співробітниця закладу та почала “навчати” дитину.

“Ти що твориш?! Ти що, не бачиш, що це асфальт? Що ти за дурниці малюєш?!” Я починаю її потихеньку виводити, але вона мене обходить і продовжує розповідає, що йому робити. Хлопець шокований! Він увійшов у цей транс, малює якийсь свій світ, йому круто. І він вже такий винуватий. Я її ледь вивів. Звісно, він це кинув та потім абищо домалював. А там шедевр народжувався”, — розповідає про безтактність художник.

“Хотів побачити, яким бачать світ діти”

Цей малюнок, за словами художника, створила дівчинка з Маріуполя.

“На фото небо повністю “вилетіло” — воно біле, брак світлини, так не мусило бути. І дівчинка увесь простір неба зафарбувала різнокольоровими арабесками — якимись квіточками. Дівчинка з окупованого Маріуполя Дніпро розфарбувала квітами. Воно і так виглядає красиво, а якщо знати цю концептуальність — це взагалі космос”, — захоплюється дитячими роботами чоловік.

В основі цієї роботи — фото центру Бахмута у 2000-х, світлину зробив Андрій Парахін, коли працював у місцевій газеті.

“Хлопчик так зосереджено розфарбовував ту плитку! Спочатку питав: “Що то за фото?” Я йому розповів. “Так тоді вже була кольорова фотографія, чому ви нам підсовуєте чорно-біле?” Кажу, “Бо зміг роздрукувати лише чорно-білі фотографії. Ну і хочу побачити, як ви бачите цей світ”. “Ага, добре”, відповів він. Та розфарбовував довше за всіх”, — згадує митець.

Пізніше він побачив, що хлопчик на цьому малюнку зафарбував песика. Чому — спитати вже не вийшло, більше ту дитину Парахін не бачив.

“Розумієте, він зробив річ, яка дає неймовірну кількість інтерпретацій, і ти можеш придумати вже свою історію: а чого він зафарбував песика? І так розфарбував цей низ?”, — ділиться художник.

А так розфарбовувала світлину 4-річна дівчинка з Попасної.

“Це терикон мікрорайону “Текстильник” у Донецьку. Дівчинка майже не вміла малювати, але всі інші малювали, і вона не хотіла від них “відставати”. Дуже старалася”, — згадує митець.

Фото Андрія Парахіна

“Це все настільки індивідуальне. Я намагався якось класифікувати це (ці роботи, — ред.) — це майже нереально. Підбиваючи підсумки, я розумію, що це все про моє внутрішнє. Це моя відповідь самому собі на питання “Хто ми? Звідки? Та куди йдемо?”, — міркує чоловік.

“Діти вже спокійно ставляться до війни в Україні”

Художник каже, що намагався зацікавити благодійні фонди, щоб ті підтримали таку його діяльність з дітьми. Але поки не вдалося.

“Всі фонди хочуть мінімум 15 людей (дітей, — ред.) на півтори години. Але це нереально, ти не достукаєшся до дитини. Це має бути особистий контакт. Це виходить максимум з п’ятьма людьми впродовж 30-40 хвилин. І коли я кажу, “Давайте тих же п’ятьох дітей на пів години”, — ні, “картинки не буде”. А ми така країна — у нас все має бути відзвітоване”, — каже Андрій Парахін.

Андрій Парахін вважає, що для нього час завершити цей проєкт.

“Не хочеться зав’язнути в цьому, страшно піти у банальність. Слава Богу, що в мене не вийшло “поставити це на потік”. Зараз діти освоїлися, їм подекуди легше, ніж нам, дорослим. Вони вже спокійно ставляться до цього (боїв в Україні, — ред.), з ними треба просто займатись”, — резюмує митець.

***

Восени до Дня захисників і захисниць України та Дня козацтва евакуйовані діти з Бахмута створили малюнки для онлайн-конкурсу. Що малювали діти та якими вийшли їхні малюнки ми розповідали в матеріалі “Захисники України очима дітей Бахмута: що малює малеча в евакуації ”.