Зробити резюме статті: (ChatGPT)
Підтримайте Вільне Радіо
Олександр Іванович Ковальов народився 7 жовтня 1967 року в Макіївці.
Закінчив Горлівське медичне училище та Бобровицький фаховий коледж за спеціальністю менеджмент (в інтерв’ю Ковальов називає його Бобровицьким технологічним університетом). Служив у 345 полку повітряно-десантних військ, у складі якого брав участь в Афганській війні.
“Я служив у легендарному 345 полку, який показували у фільмі «Дев’ята рота»”, — розповідав нардеп в інтерв’ю “Бабелю”.
У 90-ті Ковальов почав займатися вугільним бізнесом, був головою правління ТОВ “Корпорація «Донвугілля»”. Цей бізнес, як він стверджує, зупинився у 2014 році.
Також у реєстрах є інформація про зв’язок чоловіка з ТДВ “Орендне підприємство “Добропіллявугілля” та донецькою шахтою “Ігнатіївська”, донецькою охоронною фірмою “Захист”, дружківської ТОВ “Порцеляна”.
Вперше Олександр Ковальов намагався пройти до парламенту у 2006 році від політичної партії “Еко+25%”.
“Партія екологічного порятунку “ЕКО+25%” — це українська політична сила, яка фокусувалась на екологічних питаннях та захисті прав громадян на безпечне довкілля. Партія брала участь у парламентських виборах 2006 року, отримавши 120 288 голосів (0,47%). Голова — Ігор Рожок.
Був помічником депутатки Верховної Ради 5 та 6 скликань Юлії Ковальової та депутата Верховної Ради 4 скликання Ігоря Насалика.
У 2019 році Олександра Ковальова обрали депутатом Верховної Ради 9 скликання від виборчого округу №51 (селище Зайцеве, Донецька область). Цього разу він балотувався як безпартійний самовисуванець. Оскільки через близькість до фронту на окрузі працювали усього дні дільниці, Ковальову для перемоги вистачило, щоб за нього проголосували 222 людини — найменше, ніж за будь-якого кандидата в нардепи в Україні. Серед його конкурентів тоді були керівник Зайцевської ВЦА Володимир Весьолкін та військовослужбовиця Надія Савченко.
У парламенті Ковальов має такі посади:
Ковальов подавав законопроєкти про захист прав дітей, постраждалих у конфліктах (№2117), про звільнення від військового збору для мешканців зон бойових дій (№2118), про звільнення Артема Ситника з посади директора НАБУ (№3039) начебто за неефективність роботи органу. Втім жоден із них не розглядали у ВРУ.
Втім, були й ініціативи, які ухвалили. Серед таких, зокрема, — законопроєкт про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення соцзахисту військовослужбовців і поліцейських та законопроєкт про внесення зміни до Закону України “Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов’язаних та резервістів”.
22 липня 2025 року Ковальов голосував за резонансний закон України 12414, який підпорядкував НАБУ та САП Генеральному прокурору.
Олександр Ковальов — засновник ГО ветеранів-афганців “Ніхто крім нас” і голова правління ГО “Дачне товариство Біла Береза”. Також в інтерв’ю він розповідав, що займався допомогою сиротам:
“Ми перші тоді, у 1992 році, відкрили офіційний проєкт з допомоги дітям-сиротам. Далі ми відстоювали права ув’язнених, а у 2008 році ми відкрили нашу організацію «Ніхто крім нас» з прав ветеранів”.
У 2010-2011 роках чоловік організовував “афганські штурми” Ради та Кабміну. Тоді учасники протестували проти намірів уряду скоротити соціальні пільги для ветеранів-афганців та інших категорій пільговиків, а також затримок із виплатами.
“[Віктор] Янукович (на той момент президент України, — ред.) вів проти мене кримінальні справи. Янукович давав найжорсткіші вказівки щодо мене за те, що я організовую ці протести”, — розповідав Ковальов.
З часів афганської війни чоловік підтримує зв’язок із чеченськими побратимами. Свого часу він був радником голови правління чеченської діаспори від України. За його словами, ці зв’язки допомагають у перемовинах про обмін полоненими.
“З Чечнею пов’язано багато всього. Це, так сказати, окрема сторінка нашого діалогу. Адже сьогодні й сама Чечня також розділилася на за і проти [розв’язаної Росією війни проти України]. У нас є хлопці добровольці, які воюють за Україну <…>, це батальйон Шейха Мансура <…>. Це єдине формування, яке з 2014 року воює на добровольчих засадах. І, на жаль, є чеченці, які воюють проти України на тій стороні. Так життя склалося. Я думаю, потім історія якось судитиме про це по-своєму. Ми спілкуємося і з тією, і з тією стороною”, — розповідав Ковальов.
Якщо вам є що розповісти (зокрема, й про посадовців, чиїх досьє поки немає на нашому сайті) — зверніться до команди Вільного Радіо в Telegram, Instagram чи Facebook. Можливо, саме ваша думка зробить досьє об’єктивнішим та допоможе нам у роботі над текстами.У текстах для рубрики “Досьє” ми беремо до уваги оцінку роботи очільників громад від місцевих жителів та від самих посадовців. Наша мета — зібрати різносторонні думки.
Під час голосування у Верховній Раді Олександра Ковальова помітили за кнопкодавством — він голосував за себе і за колегу, іншого позафракційного мажоритарника з Донецької області Максима Єфімова.
На запитання про порушення процедури голосування Ковальов відповів журналісту руху “Чесно” погрозами. “Нардеп запитав місце народження журналістів, сфотографував журналіста “Чесно” Олександра Саліженка на свій телефон і надіслав фото комусь у месенджері. На запитання журналіста, чи можна розцінювати це як погрозу, Ковальов відповів: «Мы еще встретимся и детально об этом поговорим»”, — писали на сайті руху.
Також спостерігачі фіксували, що під час передвиборчої кампанії Ковальов займався підкупом виборців: разом зі своєю ГО “Ніхто крім нас” організував гру в футбол, батути й видачу продуктових наборів, забезпечив п’ятиповерхівку прифронтового міста Донецької області помповою станцією водопостачання, дарував дітям свого округу спортінвентар.
За часів Майдану Олександр Ковальов допомагав вивозити “Чорну роту” беркутівців з оточеної бази у Києві. За словами Ковальова, про допомогу його попросив тодішній співробітник МВС із відділу економічної безпеки Сергій Яковенко, якого потім заочно засудили за допомогу “беркутівцям” на 10 років. Ковальову теж повідомляли про підозру, втім у 2019 році Генпрокуратура закрила кримінальне провадження проти нього.
Сам нардеп цього факту не заперечує. Він розповідав, що “допоміг уникнути кровопролиття, бо “беркутівці” тоді були на межі, і вони стріляли б не у повітря, а в людей”.
“Я попросив наших хлопців, я тоді був у себе в офісі, кажу: «Якщо можете, організуйте їм евакуацію, найміть там таксі, найміть там мікроавтобуси, вивезіть їх на лівий берег, а далі нехай вони собі йдуть куди хочуть». Ось у цьому, власне, і полягала вся допомога”, — пояснював Ковальов.
Ковальов має репутацію проросійського політика. Один із приводів звинувачення його в сепаратизмі — фото, де у 2014 році він стоїть у Донецьку на фоні захопленої проросійськими бойовиками будівлі обладміністрації.
Ковальов розповідав, що навесні 2014 року його як впливового місцевого запросив до Донецька разом із собою Валерій Гелетей — на той момент начальник Управління держохорони України, пізніше голова Міноборони.
“Мене запрошують не на чай з пиріжками, до мене завжди звертаються вже в тому випадку, коли вже, ну, відверто кажучи, виходу зовсім немає. Може, я сам себе так зарекомендував.
Там вже набирали обертів протести. Ми якраз прибули до щойно звільненої будівлі СБУ в Донецьку. Там був лише один прапорщик. Все, більше нікого не було. Вона була там розгромлена, всі перейшли в будівлю ОДА. Вона була оточена протестувальниками чи, можливо, зіваками, <…> це ж був лише тільки початок, і люди навіть не розуміли те, в чому вони насправді беруть участь. <…> До нас справді заїхало багато людей з Ростова, з Таганрога. Це не наші люди”, — розповідав Ковальов.
Під час того візиту до Донецька чоловік спілкувався з бойовиком Ігорем Гіркіним. Той, за словами Ковальова, спитав його про наміри, а він відповів, що “нікуди не хоче лізти”.
Ковальов, який часто наголошує на своїх зв’язках та перемовницьких можливостях, зазначав, що згодом обманом влаштував виїзд із Донецька до Запоріжжя спецназу Управління державної охорони. За його словами, він ввів в оману водіїв автобусів, аби ті погодились організувати перевезення.
“Коли водії побачили, що з будівлі вибігають здорові дядьки у чорній формі без розпізнавальних знаків, з кейсами, зброєю, вони явно відмовились би, але було вже пізно. Єдиний мій обман був у тому, що я їм сказав, що виїжджатиме дитяча футбольна команда на змагання до Києва”, — розповідав Ковальов.
Він уточнював, що владнати ситуацію в Донецьку безуспішно намагався олігарх Рінат Ахметов: “Я знаю, що Рінат Леонідович приїжджав під ОДА. Він намагався домовитися, розійтися, він намагався якось стабілізувати ситуацію, але, на жаль, нічого в нього не вийшло”.
Попри зв’язки у Росії й окупації Ковальов відкидає звинувачення у проросійськості й сепаратизмі. Мовляв, в окупації залишився його бізнес та мати:
“У Донецьку залишився мій головний бізнес. У мене більше ніде не було бізнесу. В Донецьку залишилася моя мама сама. Більше нікого там не було. І я розумів, що я її кидаю під дуже велике життєве випробування. Після мого від’їзду за моєю матір’ю полювали три місяці. <…> На жаль, моя мама померла. Вона українка. Вона з Вінниці.
У мене було право вибору залишитися вдома. Я б зараз почувався чудово, я так думаю. Або рятувати спецназ УДО. Я обрав врятувати УДО. За нею полювали “ДНРівці”. Вони чітко знали, хто вивіз спецназ. І тому я її переховував в Іловайську в маленькому селі”.
Для підготовки цього досьє наші журналісти проаналізували відкриті дані (реєстри власності, декларації, сторінки в соцмережах, публікації в медіа тощо).Цей матеріал створений для рубрики “Досьє” на Вільному Радіо. Ми поступово публікуємо біографії посадовців та інших людей, які працюють для Донеччини й отримують зарплати з бюджетів різних рівнів (наприклад, керівники громад, судді, прокурори, народні депутати).
Якщо ви вважаєте, що в матеріалі бракує інформації, якою ви готові поділитися із Вільним Радіо, напишіть нам у Telegram, Instagram чи Facebook.
Ковальов розповідає, що поїхати в оточений російськими військами Маріуполь було його ідеєю.
“Це я дзвонив, я сам напросився. Кому? Я набрав генералу Буданову. Кажу: «Кириле Олексійовичу, є тема для розмови. Там діти, там є цивільні жінки, я готовий поїхати врятувати. Попереду ж велике християнське свято Великдень. На честь свята я можу поїхати туди з якоюсь гуманітаркою. Передати людям гуманітарку, забрати дітей та жінок». Каже: «А ви можете забрати важко поранених звідти?» Та кажу: «Буду домовлятися»”.
Аби організувати проїзд до блокадного Маріуполя, Ковальов звернувся до Валентина Крижанівського — члена ГО “Ніхто крім нас” і колишнього працівника СБУ, який на той момент жив у Москві. Той передав прохання нардепа російському генералу.
“На момент мого приїзду на той бік був лист, підписаний Путіним, про те, що в рамках порятунку цивільних і дітей цю місію треба провести”, — каже Ковальов.
До Маріуполя депутат рушив разом зі священниками. Він розповідає, що перемовини вели на набережній Кальміуса біля Азовсталі.
“Ми простояли 5 днів під стінами Азовсталі. Нам ніхто нічого не віддав, і ми вирішили виїхати. На Василівці стояла вже вкотре колона Ірини Верещук (тодішньої міністерки з питань реінтеграції окупованих територій, — ред.), яка збиралася їхати, щоб забрати людей, які хотіли виїхати на український бік. Я домовився, щоб їх пропустили в Маріуполь так само як нас. Там (в укриттях Азовсталі, — ред.) було більше ніж 100 дітей, там було близько 300 цивільних жінок”.
Вдруге Ковальов поїхав до Маріуполя на прохання тодішнього очільника Головного управління розвідки Кирила Буданова, аби домовитися про вихід українських військових у полон.
“Вони (російські військові, — ред.) просили, щоб полонених вивезли на територію Запоріжжя, на територію атомної станції, що категорично одразу відкинули, оскільки це є ядерний об’єкт. Ми домовились про спокійний вихід з Азовсталі, що буде лише фільтрація на зброю”, — розповідав нардеп.
Як місцевий Ковальов запропонував організувати “гуманітарну зону” в Оленівці:“Це мав бути гуманітарний коридор, яким ми мали заїжджати з гуманітарними місіями в місця утримання наших військовополонених”.
Згодом депутат їздив в Оленівську колонію разом з представником Червоного Хреста. Він попросив директора колонії дозволу взяти з собою жінку, бо сам не міг увійти до жіночого барака через віру — Ковальов мусульманин.
“Я єдиний, хто взяв із собою представника Червоного Хреста, за 10 років вони жодного разу не потрапили до наших військовополонених. І після мене вони також не потрапили, їх також не пускали в Оленівку”, — розповідав Ковальов.
Олександр Ковальов називає себе “першим, хто почав витягати полонених у цій війні ще з Криму”. Він говорить про випадок, коли у 2014 році у Криму в полон потрапила група журналістів “Вавилон 13”.
“Туди літали та їздили силовики з України. На жаль, вони не змогли цього зробити, і тоді вже звернулись до мене за нашими ветеранськими зв’язками. <…> Я звернувся до наших хлопців. Вони обрали, на жаль, ту сторону, а не українську сторону. Ну, це їхній вибір. Але людські чоловічі якості вони не втратили. Я їх попросив: «Ви можете відпустити під мою гарантію, під моє слово?» Вони кажуть: «Є нюанси, але ми спробуємо тобі допомогти». Після мого дзвінка їх нагодували, напоїли, дали умитися, перестали на них тиснути, вивезли за територію Криму і сказали: «Нам більше не попадайтеся»”.
Серед звільнених за його допомоги з полону Ковальов називає й військового Сергія Мордвинова, який трапив у полон після збиття літака Ан-26 у 2014 році над Луганщиною, та “військовослужбовців, які потрапили в полон у Бахмуті до сепаратистів”.
До своїх заслуг він зараховує і створення майданчика для перемовин про обмін полоненими в ОАЕ після успішної евакуації звідти українських туристів за часи пандемії COVID-19.
“Я сьогодні у Верховній Раді є керівником групи дружби з Арабськими Еміратами, з Йорданією, з Кувейтом, з Бахрейном, для мене Близький Схід — відкрита книга. Я не лізу в Європу, я не лізу в Америку”, — казав Ковальов.
Нардеп розповідає, що хотів би продовжувати займатися поверненням українських військовополонених додому, зокрема із Чечні. За його даними, там перебувають понад 200 українських бранців.
Олександр Ковальов одружений з Тетяною Володимирівною Ковальовою. В інтерв’ю він зазначав, що жінка — етнічна грекиня. У подружжя є син два сини Данило та Діомид.
Згідно з декларацією Ковальова за 2025 рік, на посаді нардепа він заробив 654 170 грн, або 503 710 грн після сплати податків. У середньому це близько 50 тис. грн на місяць. Також він отримав 174 тис. 412 грн пенсії.
Народний обранець має квартиру в Києві площею 245,9 кв. м, придбану у 2004 році за 1 млн 124 тис. 510 грн.
У власності дружини Тетяни — квартира у Києві площею 118,2 кв. м, куплена у 2003 році за 404 830 грн. Того ж року жінка придбала квартиру площею 88,1 кв. м у Макіївці за 14 873 грн. А у 2009 році Тетяна Ковальова стала власницею квартири на 106,9 кв. м у Кримській Ялті. Придбала її за 538 122 грн.
Олександр Ковальов має дві автівки Toyota Land Cruiser 200 2018 року випуску, придбані у 2019-му та 2020-му. А дружина нардепа їздить на Mercedes-Benz GL 320 CDI 2008 року, придбаній у 2009-му, та Audi A8 2011 року, придбаній у 2017-му.
У декларації нардепа вказані також годинники, щоправда, без зазначення вартості:
Також Ковальов декларує зроблені у 2017 році інвестиції в господарську діяльність.
Готівкою нардеп зберігає 250 тис. грн, 10 тис. доларів та 5 тис. євро. У дружини Тетяни — 100 тис. грн та 10 тис. євро.
Крім того, нардеп декларує безвідсоткові позики:
Згідно зі звітністю, жодний з цих боргів Ковальов не віддавав.
Зазначимо, такі позики дозволені законом і мають бути задекларовані, що Ковальов і зробив. Водночас антикорупційні експерти звертають увагу, що безвідсоткові позики можуть використовувати для непрямого фінансування, адже вони не вважаються доходом у класичному розумінні та не оподатковуються.