Зображення до посту Не пережив теракту в Оленівці: згадаймо 21-річного військового Ігоря Прокопенка
Загиблий військовий Ігор Прокопенко. Фото: архів родини

Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо пам’ять усіх, хто загинув через загарбницьку війну Росії проти України. Ігор Прокопенко з позивним “Гантеля” — один із них. На початку відкритого вторгнення хлопець обороняв Маріуполь, але потрапив у полон після виходу з “Азовсталі”. Життя захисника обірвав російський теракт у колонії Оленівки. Тепер йому назавжди 21. 

Ігор Прокопенко навчався на верстатника, але вирішив пов’язати своє життя зі ЗСУ

Ігор народився та жив із родиною у Мелітополі, що у Запорізькій області. Закінчив 9 класів місцевої школи та здобув професію верстатника, розповідає Вільному радіо його сестра Ксенія Прокопенко. 

“Брату завжди подобалося щось робити руками: багато порався по дому, міг все відремонтувати, ніколи не цурався фізичної праці. З другого курсу під час практики його забрали працювати на завод токарем. Він дуже радів,  що у нього вже була можливість працювати, заробляти гроші, щоб допомагати родині”, — ділиться сестра загиблого оборонця. 

Дуже добрий і чуйний — таким Ксенія згадує свого брата.

Ігор Прокопенко загинув у колонії Оленівки
Ігор Прокопенко. Фото: архів співрозмовниці

 

“Завжди допомагав щось зробити по дому або на городі всім стареньким, які жили на нашій вулиці. Його тому всі знали та любили. Брат завжди старався порадувати мене та батьків, був опорою та підтримкою для всієї родини. Дуже любив тварин, постійно приносив додому собак, кішок, навіть завів кроликів”, — каже співрозмовниця. 

До лав ЗСУ Ігор долучився ще у 2018 році, додає сестра. 

“Це рішення було виважене. Ігор не сумнівався в тому, що хоче служити в армії. Спочатку почав строкову службу у Нацгвардії, потім підписав контракт. Навчання проходив у місті Золочів Львівської області, потім часто їздив у відрядження до Запоріжжя або по області”, — згадує Ксенія. 

Захисник прагнув служити у полку “Азов”

За місяць до початку повномасштабної війни Ігор Прокопенко перевівся до полку “Азов”. Чим, як каже його сестра, дуже пишався.

“Брат вважав “азовців” взірцем гідності та мужності. Ігор був дуже захоплений ставленням старших побратимів, які по-родинному приймали новеньких. Старші усе пояснювали, були як брати. Я знаю, що він дуже поважав своїх командирів і побратимів”, — розповідає співрозмовниця.

Ксенія згадує: під час оборони Маріуполя Ігор зміг зв’язатися з рідним лише близько шести разів, але труднощами з ними не ділився. 

“Коли брат був на “Азовсталі”, він ніколи не скаржився, казав, що у них все добре. Але ми з новин знали про їхнє дуже важке становище там. Більше за все переживав за батьків, бо вони знаходилися тоді теж у Маріуполі”, — зізнається дівчина.

Востаннє голос брата Ксенія почула за декілька тижнів до його виходу з “Азовсталі”. 

“Він був в гарному настрої, але у нього промайнула фраза: “Якщо ми ще побачимось…” Я пообіцяла йому, що ми обов’язково скоро побачимось вдома, у звільненому Мелітополі”, — згадує сестра полеглого “азовця”. 

Для довідки:
86 днів українські військові тримали позиції та захищали Маріуполь від окупантів. На початку травня 2022-го російська армія розпочала штурм заводу “Азовсталь”, де перебували десятки цивільних і військових майже без їжі та боєприпасів. 

16 травня командири виконали наказ вищого військового командування України — зберегти життя особового складу та скласти зброю. Упродовж п’ятьох днів із бомбосховищ заводу вийшли 2 439 військових. Так українські захисники, сподіваючись на подальший обмін, опинились у полоні Росії.

Мріяв побувати на екскурсії у Прип’яті та купити будинок на Львівщині 

Про подальшу долю Ігоря рідні дізналися не одразу. 

“16 травня 2022 року, коли мій брат виходив із “Азовсталі”, нікого з Міжнародного комітету Червоного Хреста не було. Я телефонувала, писала в усі можливі служби, але нічого не дізналася. Тільки у рашистських (російських, — ред.) списках, які вони виклали на наступний день після вибуху в Оленівці, я побачила свого брата…” — згадує Ксенія.

рідні згадують військового Ігоря Прокопенка
Військовий Ігор Прокопенко. Фото: Ксенія Прокопенко

 

Для довідки:
У ніч проти 29 липня 2022 року в одному з бараків колонії в Оленівці  пролунав вибух. Того дня загинули понад 50 бранців, ще більше ніж 100 дістали поранень.

Причиною вибуху, як свідчать висновки міжнародних експертів, була термобарична зброя, яку застосувала Росія. ООН не змогла провести розслідування теракту, запевняючи, що росіяни не пускають туди їхню місію. Пізніше експерти організації заявили, що колонію обстріляли не ракетами HIMARS — саме на цій версії подій наполягають росіяни.

Сестра зізнається: вона зберігає куртку брата, яка стала для неї цінною. Ігор накрив нею свого важкопораненого побратима під час виходу з “Азовсталі”. 

“Цього хлопця звільнили з полону. Тоді він зі мною зв’язався і розказав цю історію, відправив мені поштою куртку. Тепер для мене це одна з найдорожчих речей, яку я буду берегти все життя”, — каже Ксенія. 

Сестра згадує й одну з важливих мрій її полеглого брата — переїзд на Львівщину. 

“Коли Ігор проходив навчання у перші роки служби у Золочеві, він був вражений цим містом, яке не схоже на його рідний Мелітополь. Там була гарна природа, ліси. Брат казав, що купить будинок із невеличкою земельною ділянкою десь у селі біля Золочева. Хотів жити там і працювати на землі”, — розповідає співрозмовниця. 

Також хлопець хотів відвідати екскурсію у Прип’яті. Такий подарунок Ксенія зробила йому на день народження, який виявився останнім для 21-річного оборонця. 

“Брата цікавила тема Чорнобиля. Знайомий колись подарував йому старий обгортковий папір з магазину “Спорттовари”, який був у місті Прип’ять. На папері стояв штемпель “1986 рік”. Коли Ігорю виповнювався 21 рік, я подарувала йому сертифікат на тематичну екскурсію в Припʼять. Він дуже радів цьому подарунку, планував поїхати, але так і не з’їздив”, — сумує сестра захисника. 

“Ніколи не зможу змиритися з тим, що його вбили росіяни”

Тіла більшості військових, які загинули в оленівській колонії, українській стороні вдалося повернути торік у жовні. Серед них був і 21-річний Ігор Прокопенко. Та ДНК-експертизи тривали значно довше. 

“Аж 23 травня 2023 року ми отримали [результати, що свідчили про] збіг ДНК. Я ніколи не зможу змиритися з тим, що його вбили росіяни, та не зможу спокійно це сприймати”, — каже сестра загиблого. 

загиблий військовий Ігор Прокопенко
Ігор Прокопенко з молодшим братом. Фото: архів родини

 

Оговтатися після втрати брата, додає Ксенія, її було важко. 

Для мене мій брат — герой і мотивація для того, щоб рухатися далі по життю. Перші пів року після теракту я не могла взяти себе в руки, була в зціпенінні, не могла змиритися з думкою, що я більше ніколи не побачу його. Ігор — мій молодший брат, але він був людиною, до якої я завжди могла звернутися по допомогу та бути впевненою, що він зробить все і навіть більше. Він був справжньою опорою для батьків і для молодшого брата”, — зізнається дівчина.  

Ксенія прагне, аби суспільство не забуло про злочин росіян у колонії Оленівки. Дівчина докладає до цього чималих зусиль — долучилася до діяльності громадської організації Olenivka Families Community

“Коли ми, родичі постраждалих і загиблих, об’єдналися і почали самостійно добиватися правди, почалися зрушення. Ми хочемо добитися належного розслідування теракту. Я продовжую працювати далі, бо в полоні досі перебувають побратими Ігоря. Люди, завдяки яким Україна вистояла навесні 2022 року, і які зараз знаходяться в руках країни-агресорки, що вже намагалася їх вбити і вбила мого брата. Забути про них —- це для них те ж саме, що смерть”, — додає наостанок співрозмовниця. 

Крім сестри, вдома на повернення Ігоря чекали батьки та молодший брат. 

Світла пам’ять загиблому. 


Завантажити ще...