Незламні та нескорені: як три підприємці з Бахмута знайшли сили й натхнення працювати на новому місці
Під лежачий камінь вода не тече, — переконані переселенці з Бахмута, які через війну втратили усе, але не здалися. Підприємиця Вікторія Геращенко продавала в Бахмуті товари для ремонту, але зараз у її рідному місті майже не залишилось будинків, які ще можна відновити. Бізнесмен Владислав Чурілов вирощував під Бахмутом саджанці дерев і кущів, а тепер усі сили вкладає в новий розплідник на Київщині. Бахмутянка Тетяна Аванесян мусила відкласти успішну швейну справу та піти у клінінг, але впевнена: це не назавжди.
Троє підприємців поділилися своїми історіями, які надихають. А також разом з психологом дали поради тим, хто досі не може наважитись на евакуацію.
Почала бізнес наново у Дніпрі, але мріє повернутись у Бахмут
Бахмутянка Вікторія Геращенко та її чоловік започаткували свій бізнес 2009 року. Спочатку займалися металопластиковими вікнами, потім — дитячими товарами, а з 2019 року вирішили продавати товари для ремонтів. Цим бізнесом пара була найбільше задоволена.
“В останньому магазині ми відпрацювали майже 3 роки. В ньому ми гарно зростали та була база постійних клієнтів. Я мала свій окремий відділ зі шпалерами, а чоловік займався електротехнічними товарами. Ми будували плани й не очікували таких масштабних руйнувань”, — зізнається Вікторія.
На евакуацію наважилися заради дітей
Певний час родина не хотіла покидати бізнес, який розвивали роками, та їхати в невідомість. На евакуацію наважились лише після обстрілу, під який ледь не потрапили діти подружжя.
“Коли по Бахмуту були перші “прильоти”, то це було неподалік від нашого магазину. Старша 15-річна донька була за 50 метрів від “прильоту”, а молодша 7-річна була вдома, але дуже перелякалася. Навіть через рік у неї є наслідки: коли чує вибухи, її одразу трясе й вона біжить у коридор”, — ділиться жінка.
Рідне місто родина Геращенків покинула 3 квітня 2022 року. Пізніше вдалося дізнатися, що їхня оселя та магазин шпалер на центральному ринку згоріли вщент. Невідомою залишається лише доля магазину з електротоварами.
“Після перших “прильотів” ми позабивали вікна в магазині, але що з ним стало, не знаємо. Там залишилось частково торговельне обладнання та значна частина товару”, — каже Вікторія Геращенко.
Обрали Дніпро, щоб бути ближче до дому,
але вже відкрили тут магазин
Своїм прихистком Вікторія з чоловіком обрали Дніпро, аби бути ближче до рідного міста й мати змогу швидше повернутись.
Та час ішов, а бої в Бахмуті не вщухали. Тож у серпні минулого року пара почала думати про новий магазин вже у Дніпрі.
“Ми до останнього сподівалися, що повернемось, особливо чоловік. Навіть враховуючи, що наша квартира вже зруйнована, ми думали, що поживемо у родичів та будемо своїми силами відбудовувати все”, — говорить бахмутянка.
Новий магазин Вікторії Геращенко відкрився 1 квітня 2023 року.
Як і в Бахмуті, тут вирішили продавати електротехнічні товари: лампочки, дроти, світильники та інше обладнання, яке може знадобитись у будь-якій оселі.
Магазин “МЕГА ОМ”. Фото: Вільне радіо/Вікторія Журавель
“Ми напрацьовуємо базу клієнтів, вони повертаються до нас, їм подобаються наші ціни. Потихеньку справи йдуть краще, ніж у перший місяць. Однак поки що я не можу сказати, що повністю всім задоволена. Але чоловік мене підбадьорює: “Ми відкрились, значить, все буде добре!” — посміхається підприємиця.
Попри складнощі мріють повернутись у Бахмут
Подружжя бахмутян сподівається, що після перемоги їм вдасться отримати відшкодування за втрачені магазини та квартиру. Втім, відбудовувати бізнес збираються одразу ж.
“Якщо все буде добре, то ми плануємо і залишити магазин у Дніпрі, і повернутись у Бахмут. Відбудуємось та відкриємось знову там. Мешкати ми теж хочемо в Бахмуті. Для магазину у Дніпрі ми наймемо працівника, а якщо треба буде приїхати, то це не проблема: 2 години з Бахмута — і ми в Дніпрі”, — ділиться планами співрозмовниця.
Тричі тікали від окупантів, але щоразу вставали на ноги
Владислав Чурілов з Покровська та його дружина Тетяна Городенська вирощують декоративні рослини на продаж.
Цю справу започаткували батьки Тетяни: 1975 року вони заснували розплідник під Часів Яром. Спочатку Продавали саджанці у Донецьку, але вимушені були тікати звідти у 2014 році. Потім подружжя жило у Бахмуті.
Владислав Чурілов. Фото: Вільне радіо/Марина Чернова
“З 2014 року ми займались озелененням зони АТО — Мар’їнка, Красногорівка, Селидове, Українськ, Новогродівка, Маріуполь, Волноваський район — цим всім містам ми допомагали. Купували в нас рослини різні садові центри по всій країні”, — розповідає Владислав Чурілов.
Частину саджанців 35-річний підприємець дарував дитячим садочкам, хоспісам та будинкам для літніх людей, які хотіли озеленити свої території, але не мали на це грошей.
Бізнесмени знаходили нові технології та виводили рослини, яких більше ніде немає.
“Наприклад, це Бузок Мейєра Palibin — його продають кущовим, а ми зробили на штамбі. Тобто він як деревце і таким його більше ніхто не робить. Ще є слива Хессей трикольорова, її теж вирощують кущем, бо в неї не може рости рівний стовбур. Але ми знайшли на що його зачепити, щоб був рівний стовбур — це інша рослина, а зверху ще робимо щеплення Хессею, і тоді це виглядає гарно та прикольно. Ще є Сакура Melred Weeping — плакуча персиковолисна, у якої червоні квіти, а потім плоди, схожі на абрикоси чи персики”, — розповідає Владислав.
В окупацію потрапив розплідник на Київщині,
який мав бути резервним
Підприємці розуміли, що велика війна з Росією неминуча, тож готувалися до неї — створили “резервну базу” розсадника в селі Колонщина під Києвом. Однак несподівано для подружжя в окупацію потрапила саме ця територія.
“Я був тут (у Київській області, — ред.) і потрапив в оточення. Коли я це зрозумів, ми вийшли через поля на захід України. Це дійсно іноді смішно: у 2014 році ми приїхали в Донецьк, встигли там пожити три місяці й почалась війна, а коли ми вирішили знайти тиху територію, щоб можна було там просто виставляти рослини, ми потрапили в окупацію”, — ділиться Владислав Чурілов.
У західних областях чоловік почав допомагати цивільним та військовим з грошей від продажу саджанців. Купував продукти, ліки, турнікети для військових та аптечки.
Розплідник на Донеччині знищенний
Навесні 2022 року покровчанин зрозумів, що до Бахмута наближаються окупанти. Зібравши необхідну суму на евакуацію, він став вивозити з-під Часів Яра працівників і майно до свого садового центру під Києвом, який на той час вже звільнили ЗСУ.
“Всі будинки на території розплідника вже знищені. Розплідник як такий знищений. Зараз ми з Бахмута позабирали всіх своїх співробітників, і вони живуть в нас у маленьких будиночках, які ми їм поставили”, — каже співрозмовник.
Зараз десятеро працівників часовоярського розплідника живуть та вирощують саджанці під Київщиною. Аби переселити їх у краще житло, Владислав запустив благодійний збір.
“Ми оголосили акцію “Рослини незламності з Бахмута”. Пропонуємо купити людям за завищеною ціною саджанець яблуні, а ці кошти підуть на будівництво житла для переселенців. Потрошку йдуть [продажі]”, — розповідає підприємець.
Долучитись до акції можна за посиланням, купивши “Незламну яблуню з Бахмута”. Покупець отримає за кожні витрачені 1000 гривень особистий сертифікат з подякою.
Сам же Владислав, поки це було безпечно, возив гуманітарну допомогу на Донеччину. А коли повертався, під обстрілами вантажив у машину саджанці з розплідника. У такий спосіб чоловік зміг вивезти мінітрактор, деякі інструменти та лише 1% від всіх саджанців. Більша частина майна та рослин залишились під Часів Яром.
Думки про повернення дають сил триматися
Зараз підприємець має у 35 разів менше землі, ніж було у старому розпліднику. Це не дозволяє працювати, як раніше.
“Немає можливості якісь специфічні рослини садити. Тобто, як треба, окремо від всіх інших. В нас є всі сорти, ми їх хоч потроху, але забрали. Однак мені треба робити вибір [що саджати], бо якщо там [під Часів Яром] в мене вміщувалося близько 10 тисяч сортів, то тут — максимум 500-600”, — сумує Владислав Чурілов.
Чоловік зізнається, що вже чекає на повернення додому. Каже, що вже готовий відновлювати розплідник — складнощів не боїться, бо вже мав такий досвід.
“Ми вже втрачали розплідник, коли у 2014 році Бахмут захоплювали сепаратисти й ми не могли туди потрапити. Ми розуміємо, що це тимчасово, та не розглядаємо варіанту, що цю територію більше не повернемо”, — стверджує Владислав.
Та додає: сил вистачить не лише на відновлення знищених рослин, а й на допомогу скаліченому місту.
“Ми на Колонщину заїхали наступного день після деокупації. Привезли “гуманітарку”, почали качати воду людям зі свердловини. Те саме ми будемо робити і в Бахмуті. Як тільки мої друзі-військові скажуть, що я можу заїхати як волонтер у Бахмут — я відразу туди поїду”, — ділиться планами підприємець.
Як знайти себе, втративши справу життя
54-річна Тетяна Аванесян має освіту технолога швейної справи. У Бахмуті в неї була швейна фабрика, яка забезпечувала роботою близько 50 містян.
Тетяна Аванесян. Фото з архіву Тетяни Аванесян
“В нас був цех для індивідуального шиття, тобто одна людина від початку до кінця виконувала пошив. Був цех з пошиву конвеєрного типу. Був розкрійний цех і був взуттєвий цех”, — розповідає підприємиця.
Цією справою Тетяна з чоловіком займалися 20 років, аж поки не почалася відкрита війна. Припинити довелося у травні 2022 року, коли росіяни вже гатили по Бахмуту. Декілька разів під обстріли потрапляла швейна фабрика.
“Коли прилітало на подвір’я нашої фабрики, наші дівчата там ще працювали та всі разом тікали у підвал”, — згадує жінка.
Один зі снарядів пошкодив і магазин у центрі міста, де подружжя продавало одяг та іншу продукцію.
“Ти зможеш жити з інвалідністю?”
Діти подружжя виїхали у Київ та вмовляли батьків також евакуюватися. Ті довго відпиралися, але зрештою здалися.
“Після того, як почалися “прильоти” по магазину та фабриці, донька чітко донесла до мене: “Ти ж розумієш, що ти або тато маєте бути на роботі, і якщо прилетіть… У найкращому випадку, якщо не вб’є, то… Ти зможеш жити з інвалідністю? Потрібно виїжджати, бо триматися за цеглу — це просто нерозумно”, — згадує розмову підприємиця.
Тож підприємці зібрали речі, попрощалися з бізнесом, який так довго розвивали, та покинули Бахмут. А згодом дізналися, що під обстріл потрапив і їхній будинок.
З фабрики вдалося вивезти тільки найдорожчі швейні машинки.
Все решта довелося залишити, й тепер подружжя час від часу бачить пошкоджені швейні цехи на кадрах від військових.
Від власників фабрики до роботи в таксі та клінінгу
Своїм тимчасовим прихистком родина Аванесян обрала Київ. Туди вони евакуювали свій склад з одягом та з часом відкрили у столиці магазин. Але справи йшли не так добре, як хотілося б, тому пара вирішила продати одяг іншому магазину та влаштуватися на іншу роботу.
“Я зараз працюю у клінінгу. В мене є дві сім’ї, де я працюю на постійній основі. Нам дуже подобається наше співробітництво, і одна з моїх роботодавців казала, що їй легко зі мною. Я ж сама була господаркою великого будинку і знаю, що хочуть господарки”, — ділиться бахмутянка.
Чоловік і син Тетяни обрали новою роботою перевезення й таксі. Ці вимушені зміни жінка сприймає без смутку.
“В мене немає апатії по типу: “Ой, куди ж я скотилась, бо я помічниця”. А чим це відрізняється від того, що люди за кордоном так само пішли працювати покоївками, пакувальницями, офіціантами? Все залежить від настрою, я просто знаю, що це не назавжди”, — впевнена Тетяна Аванесян.
“Зараз класно починати з нуля”
Повертатись у Бахмут бізнесвумен не планує. Каже, що на розмінування та відбудову можуть піти довгі роки, тож вона вирішила відпустити втрачене та зосередитись на роботі.
“Нам шкодить радянський матеріалізм! Коли за кожну штуку треба було відстояти [чергу] та мати “блат”… Тоді всі ті речі були вистраждані. Зараз це заважає! Бо так, ви втратили щось, але й Бог з ним. Можливо, зараз на цьому фоні буде легше почати щось нове”, — міркує Тетяна.
Ще один плюс, який жінка бачить у переїзді, нехай і вимушеному, — це можливість почати все “з чистого аркуша”.
“Зараз класно починати з нуля — ти не втратиш своє ім’я, бо його вже немає! Тебе ніхто не знає. Так у тебе є змога виправити помилки, якщо на старому місці щось пішло не так”, — каже Тетяна Аванесян.
Як знайти сили жити далі: поради від переселенців
Бахмутська підприємиця Вікторія Геращенко впевнена: велика подорож починається з малих кроків. Усі складнощі можна подолати, якщо не опускати рук.
Вікторія Геращенко. Фото: Вільне радіо/Вікторія Журавель
“Якщо ми залишились живими, то ми для чогось ще потрібні тут, а для того, щоб зробити щось корисне, треба почати хоч щось робити. Бо “під лежачий камінь вода не тече”. Тому якщо ти зупинишся, то припиниш жити та розвиватись. Почніть з перших кроків, а далі справа піде”, — закликає Вікторія.
Власник розплідника на Київщині Владислав Чурілов вважає, що головне зараз — не будувати планів та просто працювати.
Владислав Чурілов. Фото: Вільне радіо/Марина Чернова
“Якщо пам’ятаєте, були часи коли всі чекали, що влітку закінчиться війна, потім восени, потім взимку і все таке. Я розумів, що це не на один рік буде. Мені подобається фраза: “Спочатку ламаються ті, хто вважає, що все це швидко закінчиться. Потім ламаються ті, хто розуміє, що це буде дуже довго. Тримаються тільки ті, хто попри все просто роблять свою справу”, — розмірковує Владислав Чурілов.
Власниця швейної фабрики Тетяна Аванесян радить скоріше попрощатися з минулим життям та покладатися лише на себе.
Тетяна Аванесян. Фото з архіву Тетяни Аванесян
“Я завжди раджу всім: просто не сподівайтесь та не чекайте. Вимкніть “режим очікування”! Якщо очікування не виправдають себе, то це буде ще один величезний стрес. Ми приходили якось на велику допомогу з матрацами та іншим. І там були люди, які з 2014 року переселенці. Жіночка, яка там всім керує, сказала, що допомогу дають тільки тим, хто з лютого [2022 року] виїхав. І вони пішли злі, бо вважають, що їм всі зобов’язані. А тим часом пройшло вже майже 10 років”, — розповідає Тетяна Аванесян.
Зосереджуйтесь на хорошому
Психологиня Ольга Копчинська каже: навіть під час війни варто старатися зосереджуватись на хорошому.
Ольга Копчинська. Фото з архіву Ольги Копчинської
“Коли навколо все настільки погано, люди спостерігають багато руйнування та смертей, успішна історія може надихнути та дати сил на певні кроки”, — радить фахівчиня.
Боятися евакуації — нормально, зазначає психологиня. І цей страх можна використати як рушій, який зрештою допоможе наважитись на виїзд.
“Страх виконує певну захисну функцію. Як ми кажемо: “Пожежник, який не боїться вогню, — це мертвий пожежник”. Я вважаю, що страх можна використати як стимулюючий фактор до виживання. Це механізм, завдяки якому людина може наважитись і вибрати життя”, — пояснює Ольга Копчинська.
Тим, хто вже виїхав та починає життя з нуля, спеціалістка радить дати волю своїм почуттям. Так негативні емоції не будуть накопичувались та не псуватимуть психіку.
“Більшість людей, які переїхали, щось втратили. Нехай це дитячий велосипед, який для дитини буде втратою, або житло, або людина. Дуже важливо погорювати та прожити ці відчуття. Потім буде зустріч з певним безсиллям та відчаєм. Один із механізмів проживання — це покричати в полі або ж разом із психотерапевтом у кабінеті зробити це трохи інакше. Головне — дозволяйте вашим почуттям існувати та не блокуйте їх”, — закликає спеціалістка.
Прості запитання допоможуть відчути “землю під ногами”
Важливо не дозволити собі занадто глибоко поринути у погані думки. Аби пережити та відпустити почуття, важливо знайти опору та спиратись на неї.
“В цій розгубленості люди починають відчувати себе ніби “без землі під ногами”. Це коли людина не розуміє, що їй робити та куди йти. Тут важливо знайти внутрішню опору. Поставте собі запитання:
- Що мене надихає?
- Якими якостями я володію?
Це може бути спорт або мистецтво. Важливо звернути увагу й на такі запитання:
- Який я?
- Що я хочу?
Якщо важко зрозуміти, чого ви хочете, принаймні усвідомте:
- Чого я не хочу?
Ці акценти будуть давати відчуття стійкості, яке дозволить робити перші кроки вперед”, — радить Ольга Копчинська.
Пережити стрес також допоможе зовнішня опора. Нею може стати робота або друг, чиї поради допомагатимуть не занурюватись у сумні думки.
Вам не доведеться починати з нуля
Психологиня підкреслює: як би тяжко вам не було на новому місці, ви все одно не починатимете з нуля — з вами вже є досвід і знання, яких ви набули раніше.
“Можливо, ви втратили роботу чи будинок, але при цьому важливо пам’ятати, що ви не втратили себе. Скажіть собі: “Я на цей період життя щось маю, вмію, можу та хочу”. Як і герої цього матеріалу, ви також можете почати використовувати свої навички та досвід”, — підсумовує спеціалістка.
Цей цикл матеріалів — для тих, хто так само мусить будувати життя з нуля та шукає для цього сили або ще не наважився на переїзд. Разом із психологами та фахівцями соцзахисту розповідаємо, як подолати страх перед невідомістю та які соціальні гарантії ви можете мати як переселенець або біженець.
Раніше ми розповідали про Оксану Лободу з Костянтинівки, яка не бачить з дитинства, але це не завадило їй знайти хорошу роботу. Вона професійна масажистка, до якої в її рідному місті вишикувались черги. Через відкриту війну жінці довелось евакуюватись на Волинь, і на новому місці в неї вже з’явилися клієнти.
33