У вересні 1917 року у Бахмут на 5-денний з’їзд приїхали шкільні вчителі з найближчих містечок та сіл. Обговорювали педагогічні справи, але мовне питання і тоді додало пристрастей. Як вчителі ставилися до українізації школи та київської влади, як виборювали право виступати українською та які рішення ухвалювали — читайте в архівній статті того часу та сучасному коментарі від історика.
Про все це йдеться у репортажі “Бахмут. Учительський з’їзд”, надрукованому в № 159 української газети “Нова Рада” від 11 жовтня 1917-го. З’їзд педагогів початкових та середніх шкіл тривав з 24 до 28 вересня та зібрав до 360 людей, в основному вчительок. Обговорювали питання професійного характеру, але гострота мовного питання проявилася від самого початку.
Зазначимо, в різні дні 5-денного з’їзду ймовірно була різна кількість присутніх, тому автор статті вказує “до 360 людей”. Різниця в кількості присутніх помітна також в результатах голосування по різних питаннях.
Чим далі, тим гірше. Одні гукають за українську мову, а частина проти Нарешті винесли постанову, що вільно говорити лише „загально-зрозумілою мовою“, і всі українці раптом відчули, яку було нанесено їм образу. Геть піднеслися свідомі українці і вийшли з залі, де лишилися „русскіе” та наші землячки з породи „теж—малоросів”. Почалися вже розмови про два з’їзди —„русскій” та український; але перші дуже швидко побачили, шо зроблено помилку. Півдня пішло на полагодження інциденту, і вироблення резолюції, після якої українська мова одержала „право горожанства” в рівні з російською.
Друге болюче питання —українізація школи: росіяни доводили, що ніби її взагалі треба, а проте в бахмутському повіті не треба, бо вчителі не знають української мови. Українську резолюцію про негайну потребу провадити навчання українською мовою там де можливо, було відкинуто 135 проти 60.
Крім цього, було прочитано два доклади: 1) Про об’єднання з Всеукраїнською Учительською Спілкою, та 2) про відношення до Укр. Центр. Ради. Обидва доклади з відповідними резолюціями були прочитані українською мовою тов. Толмачовим. З приводу першого докладу було доручено бюро підготовити матеріали та роздобути статута для обміркування на слідуючім з’їзді бахмутського вчительства.
Що до другого докладу, то з’їзд поділився на дві частини: 99 душ, приймаючи на увагу (?) тези докладу, ухвалило чекати установчих зборів, які мають вирішити чи бахмутський повіт є Україна, чи „Ново-Росія“; 58 душ висловилось за прилучення Бахмутщини до України та за признання власти Укр. Цен. Ради.
Підчас з їзду було продано чимало української літератури, майже весь запас, що переховувався в тутешній „Просвіті”. Взагалі з’їзд мав величезну вагу для денаціонализованого учительства. Виявилось, що українство, хоча й придбало багацько ворогів, разом з тим значно поступило наперед. Підчас українських дебатів залі було багацько публіки, що цікавилась нашою справою і громадянство ще раз побачило, що повстає нова сила, яка дужчає і дужчає. Г. Поддубний”.
Завідуючий відділом обліку фондів Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький пояснює: подібні з’їзди того часу проходили не лише в Бахмуті.
“Цей з’їзд — один з багатьох, які проходили по всій Україні, на яких вперше голосно піднімалося українське питання і на яких здобувала підтримку Центральна Рада. Яка спочатку була тільки органом міжпартійного українського представництва, і поступово (здобуваючи підтримку на військових, учительських, кооперативних з’їздах) ставала органом загальнонаціонального представництва, таким “передпарламентом”.
Історик зазначає: в тодішньому Бахмутському повіті (який і тоді вважався русифікованим та денаціоналізованим), по деяких питаннях проукраїнську позицію зайняли близько третини присутніх.
“Ми бачимо з цієї замітки реальну підтримку, яку здобула тут Центральна Рада, питання українізації школи. Бачимо реальне співвідношення сил. У деяких питаннях це ⅓ тих, хто займали проукраїнську позицію, і ⅔ тих, хто стояли на проросійських позиціях”, — каже Ігор Корнацький.
Він додає: у вересні 1917 року Центральна Рада ще не користувалася загальною підтримкою у Бахмуті та повіті.
“Але буквально двома місяцями пізніше, після більшовицького перевороту у Петрограді, в Бахмуті була визнана влада Центральної Ради, і над містом, над Земською управою, піднято жовто-синій український прапор. Формувалися українські військові частини, і на деякий час Бахмутський повіт став складовою частиною Української Народної Республіки, потім — Української держави гетьмана Скоропадського у 1918 році”, — розповідає науковий співробітник Бахмутського музею.
Для довідки:«Нова Рада» — українська щоденна газета, що виходила з 25 березня 1917 до 6 лютого 1919 року в Києві. Видавалася як продовження газети «Рада», закритої російським урядом у липні 1914 року. Це офіційний орган Центральної Ради, виходила за підтримки мецената Євгена Чикаленка. Редагували газету Андрій Ніковський і Сергій Єфремов.