21-річні маріупольчанка Індіра та тореччанка Наталія розповідають про рідну Донеччину на лекціях по регіонах та ведуть сторінку, де руйнують міфи про земляків та свою область. Боротись за хороше ставлення до українців з пропискою на сході дівчата почали після початку повномасштабного вторгнення, а зараз їхній проєкт розрісся до нового рівня. Ми розпитали активісток, з якими стереотипами про Донеччину їм доводиться боротись та як це працює.
Вже рік Наталія з Торецька та Індіра з Маріуполя створюють листівки з патріотичними ілюстраціями. Поштовхом став початок відкритої війни, пояснює тореччанка.
“Ми зустріли повномасштабне вторгнення в Донецькій області. Ідея зародження “Крилатих” з’явилась тоді, коли Індіра виїжджала з Маріуполя. Всі свої переживання вона втілила в мистецтві — намалювала ілюстрацію. У неї до того ж ще дуже близька людина, він захисник “Азовсталі”, знаходилася тоді з побратимами вже в оточенні. Я була в захваті від її роботи. Кажу: “Давай спробуємо це продавати і бути якось корисними”. Чому KRYLATI? Бо ми знаходилися в різних точках світу. Індіра виїхала за кордон з батьками, я знаходилась в Україні. Ми вирішили, що “Крилаті” — це дуже символічна назва, бо ми не разом, у нас немає спільного ґрунту під ногами. Тоді нам пригадався вірш Ліни Костенко (“Крила”, — ред.) і ми так назвались”, — ділиться одна із засновниць проєкту KRYLATI Наталія Мірошниченко.
Частину виручених коштів активістки відправляють на допомогу українським військовим.
“Можу сказати по відгуку людей, що найчастіше купують. Це найперша наша листівка “Сонце встає над вільним Азовом” з палаючим шпилем у Маріуполі. У нас є ще листівка з фразою маленького хлопчика, який запрошував журналістів додому і казав: “Будинку більше немає, але море залишилось. Ви приїжджайте”. Використали цю фразу, бо навіть коли я приїжджала до Індіри в Маріуполь, ми говорили, що море об’єднує, тому ця листівка дуже відгукується людям, її розбирають. Тоді ми відправляли 100% прибутку на потреби полку “Азов”. Зараз ми розподіляємо кошти на виготовлення продукції, на подальший розвиток. У нас залишається кожного місяця різний відсоток, але переважно 30-40% від нашого прибутку йде на збори для військових. Ми долучаємось до зборів місцевих людей, яких ми особисто знаємо, бо маємо дуже багато знайомих, друзів військових”, — зазначає Наталія.
Спочатку дівчата розвивали власний проєкт KRYLATI лише у соціальних мережах, але цієї весни почали влаштовувати освітні заходи, розповідає тореччанка.
“Спочатку були просто такою мінікрамничкою, яка виробляла листівки з різними дизайнами. Спочатку це були якісь патріотичні, знаєте, такі фрази, які в кожного були на слуху. Потім нас почали запрошувати на благодійні маркети в Києві. Власне на цих маркетах набирали аудиторію. Десь до цієї весни були сконцентровані на друкованій продукції, але вирішили розповідати про Донеччину. Бо насправді ми зі своїми паспортами дуже часто стикаємося з якимось непорозумінням. Дуже багато доводиться вислуховувати чогось неприємного. Це трохи чіпляє. Ми вирішили: який сенс ображатися? Треба щось робити. Тому виникла ідея створювати більш освітні якісь штуки для сторінки та проводити івенти”, — згадує активістка.
Перший освітній захід дівчата організували власними зусиллями в Києві. Індіра повернулася з-за кордону, тому тепер подруги тимчасово облаштовують своє життя у столиці, каже Наталія.
“Ми за освітою івент-менеджерки, тому змогли все провести самостійно — розшукали приміщення, запросили гостей. Перший наш івент “Без меж” був присвячений Донеччині. Ми пройшлись від періоду стародавнього до сьогодення — чи був регіон аж настільки російським, що цьому сприяло, тобто, розказали багато речей людям. Потім нам погодився надати приміщення львівський “Пласт”. Ми також поїхали з цим івентом. 1 липня плануємо івент про Луганщину — “Як жити в окупації”. У нас є спікерка, яка прожила там шість років, маючи проукраїнську позицію. Зараз вона в Києві і хоче поділитись своїм досвідом. Наша аудиторія набиралася за рахунок маркетів. Також це і наші знайомі, які приводять і своїх знайомих. Ми почали розвивати соціальні мережі, тому багато людей дізнаються про нас з якихось інформаційних постів, даємо рекламу про наші заходи в якихось чатах”, — розповідає тореччанка.
На своїх заходах і в публікаціях у соцмережах команда проєкту KRYLATI не лише розповідає історію Донеччини, а й спростовують міфи про регіон.
“Насправді, більшість стереотипів руйнуються нами самими, бо є те, з чим ми стикались особисто. Це може звучати дуже дивно, але інколи мені кажуть: “Ого, така розумна, у вас такі є?”. Це ж дивні речі, бо ми такий самий регіон України, у нас не тільки шахти, у нас є школи, університети. Тому тут я вже можу бути прикладом розвінчання цього стереотипу. Або з найпопулярнішого — “Ви всі кликали Росію”. Ну “камон”, я в 12 років стояла з прапором України на площі свого міста. Плюс ще досвід спілкування з людьми — я багато волонтерила у свій час і чула історії людей з нашого регіону. Переважно, ми руйнуємо міфи, розповідаючи історії людей. Ми зараз записуємо інтерв’ю і люди розповідають про свій досвід, знову ж таки про ті ж проукраїнські мітинги, які проходили в Донецьку до кінця 2014 року”, — каже одна із засновниць проєкту KRYLATI.
У висвітленні правди, як пояснює Наталія, їм допомагають не лише жителі, а й історичні факти.
“Розповідаємо про те, що в окупації досі залишаються наші проукраїнські люди, які чекають на звільнення. Чому вони не виїхали за дев’ять років? Це окрема тема і ми теж її підіймаємо. Я доволі добре знаюся на історії, тому ми робимо пости з розвінчуванням чогось за допомогою історичних фактів. Тобто, ми беремо історію, досвід людей, яких ми знаємо, і власне нас самих. Наприклад, про те, що регіон завжди тяжів до Росії. Та ні, не завжди. Там було дуже багато європейських впливів. Сказати, що всі повністю в регіоні російськомовні — неправильно. Звісно, великий відсоток населення говорить російською мовою, але ж села на Донеччині залишаються досить україномовними. Навіть при радянській владі вони зберігали свою україномовність. Знову ж таки зараз, з повномасштабним вторгненням, люди розуміють важливість і переходять на українську”, — ділиться активістка.
Чималу кількість переглядів у соцмережах проєкту набрав допис про термін “Донбас”. На думку команди, цю тему теж важливо проговорювати.
“Є чудова фраза дослідниці Донеччини Олени Стяжкіної. Якось вона сказала: “Донбас не повернеться в Україну, бо його не існує”. Це про недоречність використання терміну “Донбас”, чому він небезпечний, чому він є маніпулятивним. У нас є пост про це, який добре поширився — близько п’яти тисяч переглядів. Ми дуже простими словами, використовуючи якісь смішні картиночки, пояснили, звідки все це виникло, хто і як ним маніпулював, і до чого це може призвести. Донеччину та Луганщину не можна називати одним словом, не шкодуйте для них літер, бо вони дійсно унікальні, як і всі регіони України”, — наголошує Наталія.
Тепер основний вектор діяльності активісток — освітні заходи. У майбутньому планують створити громадську організацію, ділиться тореччанка.
“Хочемо говорити про Донеччину, для нас це важливо. Ми позиціонуємо себе саме як проєкт про Донеччину, бо це наш дім. Зараз Донеччина для нас — це біль, але сподіваюсь, що дуже скоро все зміниться. Ми віримо, що Донецька і Луганська області повернутися в склад України. Відповідно, повернуться і люди, які жили там, і нам доведеться шукати можливості співіснування разом. Тому вирішили, що зараз єдине, що ми можемо — це готувати такий ґрунт до цього. Розповідати очима очевидців про те, як все відбувалось”, — зазначає активістка.
Також команда замислюється над створення спеціального майданчику для діалогу людей, які жили в окупації, та тих, хто проживав на підконтрольній Україні території. Для реалізації цього задуму Наталія навчатиметься техніці “форум-театр”.
Для довідки:Форум-театр — це методика інтерактивної роботи серед різних прошарків суспільства, яка допомагає вирішувати соціальні проблеми. Разом з учасниками лектор проводитиме виставу, під час якої вони спільно шукатимуть шляхи розв’язання проблеми чи виходу зі складної життєвої ситуації.
“Це, звісно, вже такі більш далекоглядні плани, але ми б хотіли допомогти людям трохи більше зрозуміти один одного. Мені здається, це дуже важливо. Особливо, щоб не засуджували тих, хто був в окупації. Адже в кожного свої на це причини. Ми також дуже хочемо долучатись саме до освітньої роботи з тими людьми, які жили в пропаганді дев’ять років. Ми розуміємо, що будуть наслідки цього”, — додає одна із засновниць проєкту KRYLATI.
Нагадаємо, за понад рік відкритої війни волонтерка Ольга Зайцева разом з командою врятувала сотні життів. Під час евакуації цивільних їм довелося пережити не один обстріл росіян. Ми розпитали, як борються за життя та безпечну домівку для українців з прифронтових районів.