“Обов’язково повернемо наші прапори у Донецьк та Луганськ”: боєць зі Слов’янська — про те, що допомагає йому давати відсіч окупантам

Спецпризначенець Мирослав Крайчев зі Слов’янська за рік відкритої війни вже пройшов найгарячіші бої у Сєвєродонецьку та Лимані й допомагав звільняти Харківщину. Чого зараз найгостріше потребує наша армія та як волонтери допомагають військовим виборювати перемогу — Мирослав поділився з нашими журналістами.

Пов’язати життя з військовою службою Мирослав вирішив ще 2016 року. Вже у війську йому пощастило знайти кохання, і разом з дружиною вони служили у 54-й окремій механізованій бригаді, яка дислокувалась у Бахмуті.

Після завершення трирічного контракту пара перейшла в батальйон спеціального призначення “Донбас”, де служить і дотепер.

Хлопець згадує: командування направило його підрозділ зустрічати ворога ще напередодні відкритого вторгнення, бо плани окупантів були відомі заздалегідь.

“Повномасштабну війну я зустрів на кордоні з Луганською областю. У нас була команда висунутись туди для контролю та спостереження. Це було ще до 24 числа (лютого 2022 року, — ред.), а дислокувались ми біля населеного пункту Троїцьке”, — розповідає Мирослав.

Упродовж року військовий побував під Сватовим і Рубіжним, у Сєвєродонецьку та Лисичанську, а далі перейшов до Ямполівки та Лимана. Восени Мирослав брав участь у контрнаступі ЗСУ на Харківщині, а пізніше повернувся на Кремінський напрямок. Зараз він виконує інші завдання та на передовій не перебуває.

Як волонтери, західні партнери та самі окупанти допомагають українській армії

Мирослав каже: нинішня війна дуже відрізняється від розпочатої Росією 2014 року. 

“До всіх приходить втома, бо не буде хвиль мобілізації та демобілізації, як у 2014-2015 роках. Всі військові, кого вже мобілізували, будуть служити до самої перемоги. Проте вже зараз можна побачити, як люди втомлюються від таких навантажень на службі, бо багато завдань нам треба виконувати. До нас у підрозділ добровольцями прийшли десь 10 чоловік, а так багато хлопців [мобілізували] саме з Донеччини”, — ділиться Мирослав.

На початку відкритої війни неабияку роль відіграла волонтерська допомога, згадує хлопець. У квітні його група воювала у Ямполівці на Донеччині без оптичних приладів, і це не давало швидко виявляти ворога. На поміч прийшла волонтерка з Польщі, якій вдалося надіслати Мирославу тепловізор. Це суттєво посилило спроможності його групи.

Також протягом року підрозділ Мирослава зміг отримати від волонтерів квадрокоптери та бронежилети. А ще — різне спорядження та взуття. Хлопець каже, що на полі бою форма та каремати дуже швидко псуються, а держава не встигає задовольняти потреби бійців.

Замінити стару радянську техніку на сучасну Україні допомагають країни Заходу. Мирослав розповів, що в його підрозділі вже є шведський ручний протитанковий гранатомет Carl Gustaf. Його використовують для боротьби з бронетанковою технікою та знищення живої сили противника в легких укриттях.

“На фронті дуже потрібна артилерія та бронетехніка. Вона у нас є, але не в тій кількості, що треба, і загалом вона вже стара, радянських часів. У певних підрозділах є M113 та FV103 Spartan. Сподіваємось, що резерви нової техніки формуються і надалі будуть використовуватись для подальших контрнаступів”, — каже хлопець. 

Певною мірою з озброєнням українським бійцям допомагають і самі окупанти, які кидають свою техніку, жартує Мирослав.

Служити батьківщині планують і після перемоги

“Про плани говорити зарано, але загалом разом з дружиною плануємо продовжити свою службу у Силах оборони й після перемоги. Можливо, це відбуватиметься не у Слов’янську, а в Черкасах”, — розповідає військовий. 

Хлопець сподівається, що після української перемоги Донеччина зможе завершити всі процеси, пов’язані з декомунізацією та дужче візьметься за вивчення рідної мови.

“Людям треба вірити військовим, і ми обов’язково повернемо наші прапори у Донецьк та Луганськ”, — запевняє Мирослав.

Нагадаємо, раніше ми розповідали про військового Антона Голобородька із Костянтинівки. Він розповів, як пише вірші просто на передовій та поділився роздумами про те, чого бракує українському суспільству під час війни.

Читайте також:

• “Війна з росіянами в нашій родині триває третє покоління”: захисник зі Званівки Роман Тимчак про свій бойовий шлях (ФОТО, ВІДЕО)
• Учитель історії з Бахмута з березня захищає рідне місто в лавах ЗСУ і показав, як тепер виглядає його клас
• “Це як вийти з шафи”: як військовий із Краматорська зізнався, що він гей, та яку реакцію отримав (інтерв’ю)