“Поруч зі мною — відчайдушні вікінги”: історія Антона із Костянтинівки, який майже рік захищає Донеччину від загарбників

Антон Голобородько з Костянтинівки без вагань відправився боронити рідну землю, коли на сході почалась війна. Через поранення хлопець мусив відкласти зброю, але на початку відкритого вторгнення повернувся на фронт. Військовий розповів, як пише вірші просто на передовій та поділився роздумами про те, чого бракує українському суспільству під час війни.

Раніше Антон працював у сфері охорони, захоплювався риболовлею та розмірковував, чим буде займатися за рік чи два. Все це стало неактуальним після відкритого вторгнення Росії. У перший же день хлопець евакуювався до Тернополя і вже там почав шукати можливості долучитись до Збройних сил України.

“Стати на захист України я вирішив ще далекого 2015-го, але тоді надовго у цій сфері не затримався, бо дістав кульового поранення — куля й досі залишається у нозі. Після евакуації до Тернополя я потрапив у добровольче формування територіальної громади “Свобода” у Києві, а вже трохи пізніше вступив до лав “Карпатської Січі”, де служу й дотепер”, — розповідає хлопець.

Зараз Антон служить зв’язківцем на Донеччині. Він розповідає: найбільше його відділенню бракує якісних радіостанцій та ретрансляторів — з цим періодично допомагають волонтери.

У перервах між боями хлопець знаходить розраду у творчості. Він пише вірші та публікує їх на своїй фейсбук-сторінці. Ось один з них:

Все закінчиться рано чи пізно,

Може зі мною, а може без мене.

Закричить артилерія грізно,

Народжуючи останнє із себе.

Дим домів та полів просто зникне,

Так неначе його й не було.

Аромат роси та сонця проникне –

Туди де мешкало горе та зло.

Промінь світлого, теплого сонця,

Крізь бліндаж на обличчя впаде.

Він проникне в домівки й віконця,

Він дістане усіх нас будь-де.

Все мине : наші сльози і крики,

Все мине як і має минати.

Тільки друзів втрачених лики –

Буде пам’ять навіки тримати.

Антон розповідає: війна несе горе і смерть, але серед цієї темряви він старається знаходити промінці світла. Наприклад, на фронті хлопцеві вдалося зустріти надійних друзів.

“Загалом позитивних моментів вдосталь. Особливо в нас у “Карпатській Січі”, бо ми сформовані з добровольчого підрозділу, тож тут немає людей, які б пішли сюди за кар’єру чи на якісь можливі заробітки. Тут, поруч зі мною, відчайдушні вікінги, які готові цілодобово та послідовно знищувати окупантів. І це прекрасно! Я дуже радий, що перебуваю у лавах саме цього батальйону”, — каже Антон.

Хлопець зазначає: українські бійці протистоять потужному ворогу, недооцінювати якого не варто.

“Я би не сказав, що противник абсолютно дурний. Його багато, і в них, само собою, є фахові військові, з якими не так просто вести бій. Їхня мотивація воювати проти України різна, але у більшості це гроші. Іншої можливості для заробітку таких сум в абсолютної більшості росіян немає. І вони охоче лізуть в армію. Але так само охоче лізуть і в чорні пакети”, — сміється військовий.

Війна може затягнутися, припускає Антон, але рано чи пізно Україна відвоює всі свої території. Військовий вважає, що кожен українець має орієнтуватись в історії своєї країни, знати національних героїв та вільно володіти державною мовою. Саме це дозволить державі витримати всі виклики, а українці зможуть жити у квітучій країні.

Нагадаємо, раніше ми розповідали про капелана та військового медика Андрія Полухіна. Він поділився спогадами про битву кіборгів за Донецький аеропорт та розповів, як наші бійці боронять Україну зараз.

Читайте також:

• Якими навичками тактичної медицини має володіти кожен та що має бути в аптечці (інтерв’ю з інструктором)
• Учитель історії з Бахмута з березня захищає рідне місто в лавах ЗСУ і показав, як тепер виглядає його клас
• “Це як вийти з шафи”: як військовий із Краматорська зізнався, що він гей, та яку реакцію отримав (інтерв’ю)