Документи згоріли під час обстрілу, дорослі діти живуть за кордоном чи на тимчасово окупованій території. У такій ситуації опинились десятки людей похилого віку поблизу лінії розмежування. Хто і як їм допомагає — читайте в нашому матеріалі.
.
Довідково: За даними міністерства соціальної політики, в Донецькій області вісім центрів соціального забезпечення, в яких можна жити. Про єдиний такий хоспіс в селі читайте та дивіться у відео в нашому матеріалі тут. Приймають туди самотніх людей, у яких офіційно немає родичів, та людей з інвалідністю, яким потрібен догляд. Але залишаються ті старенькі, які не підпадають під вимоги і потребують допомоги. Такими опікуються волонтерські хоспіси. Їх на Донбасі, за інформацією представників гуманітарних місій, близько 10. Ми розкажемо детальніше про 2 з них.
Коли в людини немає документів або формально вона не самотня — такого пенсіонера не візьме на утримання держава. Вони знаходять дім у недержавних, волонтерських хоспісах. “Дім Милосердя Катеринівка” дає прихисток тим, кому це потрібно, вже 20 років. Та спочатку бойових дій, каже керівник отець Роман, таких стареньких стало набагато більше. Донецьк, Мар’їнка, Волноваський район — різні міста та своя історія в кожного.
“Остання бабуся була з Мар’їнки. Там є вулиця Лесі Українки, там такі були обстріли, що всі будинки розбиті. Любов Іванівна пережила там 2014-й,15-й,16-й роки. А зараз вже вона паралізована, донька її більше року доглядала, а тепер сама потрапила до лікарні. Забрали бабусю, в неї одна рука ледь рухається і все”, — пояснює священник.
Зараз на утриманні цього хоспісу 39 людей, вони живуть у двох будинках. Лише один був безхатьком, є також інвалід дитинства — його привезли з пролежнем на все тіло. Але більшість у минулому вчителі, медпрацівники. Які і в поганому сні не бачили, як проходитиме їхня старість. 13 людей лежачі. Усіх треба нагодувати, помити. Опікуються всіма 16 співробітниць.
“Це дуже важка праця. Я перед нашими дівчатами схиляюся. В них зарплата мінімальна. Вони від безвиході до нас приходять — ті й ті. Тому в нас Дім милосердя. Роботи немає, шахти закривають чи зарплату не платять. Жінки годують своїх чоловіків. Коли є гуманітарка, намагаємось ділитися. Ось картоплю прислали з Рівненської єпархії, 8 тон…”, — додає отець Роман.
Восени 2020 року один з будинків хоспісу добудували, зробили перепланування. Облаштували ще чотири кімнати на 12 місць. У листопаді закінчили будівництво, майже одразу вільні місця заповнилися.
“В нас 5 людей жили в пральні. Її обладнали, утеплили, поставили ліжка. Просто нікуди було селити. Люди влітку йшли, кудись їх треба було розміщувати. Вони переселилися в нові кімнати”, — розповідає засновник хоспісу.
Тут готові взяти на утримання до 50 людей, тобто ще 10. Але потрібно приміщення на першому поверсі, куди було б зручно заходити. За два десятиріччя на допомогу від держави не розраховували. Підтримують заклад небайдужі люди, міжнародні організації, іноді представники бізнесу.
Хоспіс у Часів Ярі “молодший” — йому 4 роки. Він складається з двох умовних частин: це 3 приватні будинки та 2 двокімнаті квартири на першому поверсі (для лежачих). Зараз загалом у волонтерів живуть 48 людей, розповідає керівник гуманітарного центру “Проліска — Часів Яр” Євген Ткачов. Але ця цифра постійно змінюється. Хтось проводить у хоспісі пару тижнів, хтось живе кілька років.
“Наш хоспіс для тих стареньких, в яких номінально є родичі, тому державні ними не займаються, вони не самотні. А ці родичі з ними або не спілкуються, або живуть за кордоном чи самі потрапили в скрутне становище. Взимку нам ще “здають” УПтСЗН, терцентри, старости сіл самотніх стареньких, які не можуть топити піч у будинку”, — каже Євген.
Восени у хоспісу з’явився філіал у Сіверську. Там придбали два приватні будинки по сусідству. Один був вже з ремонтом, туди одразу заселили 13 людей. В другому будинку наразі готуються робити ремонт, там зможуть розмістити ще з півтора десятка нужденних. Щоправда, скільки на це знадобиться грошей — зараз важко і порахувати.
“На кожну людину, якщо б ми все це купували, десь на місяць йшло б 4,5 тисячі гривень. Це якщо рахувати до зростання комунальних тарифів. Медикаменти, продукти, самі підгузки та пелюшки для лежачих це 1,5 тисячі на місяць. А в державних, кажуть, одна людина — 8 тисяч на місяць”, — розповідає засновник хоспісу.
Волонтери також допомагають оформити пенсії та інші соціальні виплати, якщо це потрібно. А потрібно майже завжди.
“Потім в людини є вибір — залишатися в нас, але тоді всі її соцвиплати і пенсія йдуть хоспісу, або десь йти самостійно жити. Таких випадків багато. Хтось йшов до гуртожитку, в кого велика пенсія — може винаймати житло. Іноді тут вже родичі з’являються, які наче й не проти вже забрати. Для когось морально тяжко жити так, бо звикли самі жити і самі все вирішують”, — каже Євген.
Будматеріали, засоби гігієни, інвалідні візки — з цим та не тільки волонтерським хоспісам допомагає гуманітарна місія “Проліска”. Так, у 2020 році “Дім милосердя” підтримали загалом на півмільйона гривень. Ще один з видів допомоги — юридична, з відновленням документів. Є старенькі (й не тільки), які досі живуть ще з радянськими паспортами.
“Ми з цим зіштовхнулися у 2015 році у Красногорівці. Чоловік був допенсійного віку, раніше він ніяких виплат не отримував, підпрацьовував на будівництві неофіційно. Взимку 14-15 року йому не було, чим топити, і він відморозив ногу. Її ампутували. Він хотів оформити групу інвалідності, але не зміг, бо не було паспорту. Процес відновлення документів та поновлення громадянства тривав 4 роки”, — розповідає керівник гуманітарної місії Євген Каплін.
Зазначимо, ще у 2018 році волонтери піднімали питання про те, що приватні хоспіси варто узаконити на державному рівні. Але таких змін у законодавстві поки що немає.
Щодо хоспісу у Часів Ярі можна звертатися до Євгена Ткачова за номером 050 60 369 59 або на сторінку у Фейбуці.
Більше інформації про “Дім милосердя” також на їхній сторінці у Фейсбуці та в отця Романа: 095 44 034 56.
Читайте також: