Вони здивують вас своїм активним життя на пенсії. Три історії зі сходу про велотуризм, танці та хендмейд
На сході є пенсіонери, які не уявляють своє життя перед телевізором чи обговорюючи сусідів на лавочці. Їхнє дозвілля — це спорт та спілкування. Прикладом тому Микола Скурідін, який полюбив велосипед, Лариса Сєргєєва, яка не уявляє життя без танців, та Ольга Кицманюк, для якої творча студія стала порятунком від відчаю під час війни. Їхні історії зібрали в медіасеріалі.
Історії активних людей 50+ зібрали Свои.
Микола Скурідін, 61 рік, Сєвєродонецьк, активний учасник неформального об’єднання “Велосипед — мій друг”. Займається велотуризмом і краєзнавством
Я вийшов на пенсію і тепер займаюся тим, що насолоджуюся життям. Ми Новий рік зустрічаємо на річці Боровій на велосипедах. Я вже не кажу, що в інші пори року ми рідко розлучаємося з нашим двоколісним другом. Все почалося з того, що мій син років 15 тому подарував мені на день народження класний велосипед. І я, програміст, корінний сєвєродончанин, багато років пропрацював на “Азоті”, в різних організаціях, став велотуристом. І дуже полюбив це заняття. Напевно, точніше — цей спосіб життя.
Слава богу, я не один такий фанат велотуризму і краєзнавства. У мене багато друзів – однодумців. Нас об’єднав велосипед, завдяки якому ми спілкуємося, підтримуємо здоровий спосіб життя, вивчаємо історію рідного краю. Наша група активно пропагує наші цінності в Фейсбуці. Це теж для нас формат спілкування, спосіб організації нових поїздок, подорожей.
Через соцмережу ми знаходимо і нові цікаві місця, куди варто нам поїхати. Дізналися ми, наприклад, що в Співаківці вирощують равликів. Цікаво? Звісно. Організуємо поїздку. Приїхали, подивилися, познайомилися з дивовижними людьми, спробували екзотичну для нас їжу — равликів. Побачили ще цікавий предмет у цих же підприємців — відкритий вулик на колесах, коли зверху можна спостерігати життя бджіл — апітерапія.
Велосипед не просто допомагає нам підтримувати себе в спортивній формі, щоб поставити потім собі коханому галочку, що наїздив якісь обов’язкові 100 км за день. Ні. Для нас дуже важлива сенсовна, цільова наповненість кожної поїздки, де головне для нас — вивчати рідний край!
Ми стали захоплюватися археологією, краєзнавством. Їздили на розкопки в багато районів нашого регіону. На кургани Щепілова, наприклад. Бачити на власні очі історичні знахідки часів палеоліту на розкопках в Борівському, Старобільську, наприклад, — це знання, це задоволення і радість.
Ольга Кіцманюк, Красногорівка, організувала творчу студію “Веселка”, де створюють одяг, прикраси і не тільки
За освітою я не педагог, але дітей люблю. Вони допитливі, їм все цікаво. Коли працювала художником, діти прибігали подивитися, що і як малюю. Так і почалася історія нашої студії. Тепер, коли до нас приходить дитина перший раз, мені здається, що ми знайомі, а потім заходять батьки, і розумію, що це мої колишні вихованці привели до мене вже свою дитину.
Заняття в студії не припинилися і після початку конфлікту на сході. Школи не працювали, часто не було світла, інтернету. Залишалося сидіти вдома. Знаходитися в такій атмосфері постійно неможливо навіть дорослим, а дітям і поготів. Батьки самі зверталися з проханням не припиняти заняття. Так «Веселка» під час бойових дій стала в Красногорівці єдиним місцем, куди можна було прийти відволіктися і поспілкуватися.
У дорослих прикладний інтерес, вони приходять навчитися вишивати, шити, в’язати, щоб зробити щось своїми руками для будинку і для себе. Мені шкода тих, хто думає, що на пенсії життя закінчується і обмежується походом на ринок і телевізором. Це найдивовижніший і золотий час, коли ще є сили і вже є досвід. Пенсіонер – вільна людина, якій не потрібно бігти щоранку на роботу, діти виросли і не вимагають постійної уваги і турботи, як раніше. Не потрібно постійно кудись поспішати, вільного часу більше, є невеликий, але постійний дохід. Саме в цей час можна робити те, що подобається і на що раніше не вистачало часу.
Раніше я була просто художником і малювала, а тепер вмію шити, вишивати, в’язати. У мене є час і можливість спробувати себе у всьому, що мене цікавить. Хочу ще з дітьми робити скульптури з глини. Знаю місце, де в Красногорівці можна накопати хорошої глини для ліплення. Ми вже якось цю глину випробували — ліпили фігурки тварин. Збираємося ще освоїти нову техніку розпису по тканині — холодний батик. Фарба наноситься на тканину за спеціальною технологією, щоб фарба не змивалася, а тканина не линяла.
Хотілося б, щоб люди у віці були активними і займалися тим, що їм подобається. Але для початку в місті потрібно вирішити побутові проблеми, пов’язані з відсутністю газу і води. До того ж у нас місто немаленьке, добиратися з околиці до центру пішки далеко. Якби в місті їздила маршрутка, то людям простіше було б добиратися в студію або на концерт в молодіжний центр.
Лариса Сєргєєва, 61 рік, Добропілля, керує танцювальним колективом “Натхнення”
Я пов’язала своє життя з хореографією ще в молодості. Професійно займалася бальними танцями, після чого багато років працювала хореографкою у дитячих колективах міста. Зараз я вже на пенсії, але продовжую займатися улюбленою справою. Після виходу на пенсію сидіти вдома навіть не планувала, навпаки — з’явилося більше часу на самореалізацію.
Ніколи не бачила себе „класичною бабусею“. Бажання сидіти вдома на заслуженому відпочинку зовсім не було. Ще до виходу на пенсію, у 2006 році, до мене звернулися місцеві медпрацівниці з проханням поставити їм танок для свята. Я погодилася. Через деякий час вони знову прийшли до мене та запропонували створити секцію бального танцю для дорослих.
Зараз у «Натхненні» дві вікові групи — для більш молодших учасниць віком від 40 років та для жінок старше 55. На заняттях вчаться танцювати ча-ча-ча, вальс, танго, румбу та самбу. Чоловіків у колективі немає — танцівниці вивчають обидві партії бальних танців — чоловічу та жіночу. Дуже прикро, що наші чоловіки не розділяють це хобі. Але ми маємо надію, що колись ця ситуація зміниться і в нас з’являться повноцінні парні танці.
Заняття танцями дуже позитивно впливає на самопочуття і дає можливість завжди бути в тонусі. Своїх вихованиць називаю виключно „дівчата“. Танець — це те, що надає сил та енергії у будь-якому віці. Людям, які перетнули рубіж 45 років, вже важко займатися спортом та витримувати силові навантаження. Танець у цьому сенсі більш універсальний напрям. Я підбираю програму для груп різного віку, щоб всім учасницям було комфортно танцювати. Так, не всі мають природну пластику, деяким жінкам важче, ніж іншим, але все можна розвивати.
Головне — це рухатись. Для більшості людей пенсія — це захід життя, проте я вважаю, що наявність онуків та поважний вік не повинні позбавляти бажання розвиватись та приділяти увагу своїм захопленням. Деякі жінки, які ходять до мене, не виступають на сцені, займаються просто для себе, переважно це старша група. Проте сам факт того, що у них є улюблене хобі, гідний поваги.
Читайте також:
251Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.
