Переїхав вдруге, але не втратив запалу: як волонтер з Донеччини допомагає війську, перебравшись на захід України

Олекса Муравльов з Ясинуватої 2014 року разом із дружиною мусив переїхати з рідного міста до Краматорська. На новому місці пара допомагала українській армії й тим, хто теж втратив свій дім. Та вже 2022 року вони мали шукати новий прихисток на заході країни, але волонтерської праці не полишили й там. Про себе та інших переселенців, актуальні потреби військових та свою маленьку мрію Олекса розповів нашим журналістам.

Олекса та Оксана Муравльови напередодні Євромайдану були активістами українського руху в Донецьку. Проте через окупацію частини регіону переїхали на підконтрольну українській владі територію та долучилися до роботи у волонтерській організації “SOS-Краматорськ”. Чоловік і жінка допомагали іншим переселенцям, а разом із центром “Краматорські бджілки” плели маскувальні сітки для українських воїнів.

Також на новому місці Олекса влаштовував “круглі столи” з різних питань, аби допомогти рідному краю розвиватися. Завдяки одному з таких вдалося дещо покращити комунікацію між штабом АТО та місцевими громадами — військові стали проводити щотижневі брифінги для преси та активістів.  А після іншого такого заходу у Слов’янську та Миколаївці відремонтували декілька багатоповерхівок.

Для місцевих дітей чоловік організовував конкурси малюнків на паркані, а для дорослих — зустрічі з письменниками. А проєкт його дружини “Народжені у вишиванках” триває й донині.

Привезли на Тернопільщину сорочку для Кобзаря

Майже одразу після початку відкритого наступу Росії дружина Олекси відправилась до міста Бережани, де жили їхні знайомі волонтери. Пізніше туди переїхав і сам чоловік.

“Тут теж працює волонтерський центр з допомоги військовим. Його очільниця Галина Петрівна до лютого 2022 року часто з “бусами” відвозила допомогу військовим на схід і завжди по дорозі заїжджала до нас. Тому ми потрапили у знайоме середовище”, — розповідає Олекса.

На початку великої війни у цьому волонтерському центрі щодня працювали до 70 людей, і це вражало, згадує чоловік.

Майже щотижня водії-волонтери з Бережан відвозять допомогу військовим і шпиталям на сході або півдні України. Вони допомогли Олексі забрати з Краматорська швейні машинки, книги, тканини, підписані прапори й вишиту сорочку, яку його дружина вишивала для погруддя Тараса Шевченка. На День незалежності в цю вишиванку одягли монумент Кобзаря у Бережанах.

Шиють прапори на передову та постільну білизну у шпиталі

Олекса каже: окрім них із дружиною в місті ще багато “двічі переселенців”, яких 2014 року війна змусила покинути рідні міста Донеччини та Луганщини. Є й ті, хто приїхав сюди з півдня України. Їм, каже чоловік, адаптуватися було найтяжче — вони переживали те, що він проходив 9 років тому. До відкритого вторгнення вони, як і місцеві, з війною майже не зіштовхувалися. Тож доводиться багато розповідати їм про першу фазу російської агресії.

“Також розповідаємо про Донеччину, про антиукраїнську пропаганду та про український рух на Донеччині. Про перші визвольні змагання, про підпілля ОУН, про людей, які боролись за Україну на сході в різні часи”, — говорить чоловік.

Аби робити свій внесок в українську перемогу, Олекса з дружиною долучилися до місцевих волонтерів, які допомагають ЗСУ. Для бійців на передовій вони закупають серветки, шкарпетки, хімічні грілки й павербанки, а поранених військових у шпиталях забезпечують одягом.

“Наш волонтерський центр “Бережани” налагодив пошиття прапорів, трусів, подушок, постільної білизни для шпиталів. З середини березня пошито більше ніж 1350 прапорів, які відправляються в підрозділи на фронт, а також на поховання наших героїв”, — розповідає чоловік.

Мріє знову побачити свій дім та влаштовувати екскурсії в рідний край

Ставши переселенцем вдруге, Олекса на своєму досвіді переконався: найбільше таким людям бракує уваги. Часто крім гуманітарної допомоги їм потрібна розмова з фаховим психологом, який зуміє втішити й дати надію.

Як і всі, хто мусив їхати від обстрілів, Олекса сумує за рідною домівкою. Та чи вдасться повернутися в Ясинувату після деокупації — він не впевнений.

“Хочеться подивитись на хату, якщо залишиться. Шкодую тільки, що не було змоги вивезти родинні фотоальбоми та книги. Особливо ті, що були видані в діаспорі або в останні роки перед Євромайданом. Це Іван та Юрій Липи, Міхновський, Донцов, Тарас Бульба-Боровець, Павло Штепа тощо”, — каже чоловік.

Та додає: вже придумав, що робитиме, якщо все ж зможе повернутися. Його маленька мрія — показати свій край жителям Бережанщини, а потім, навпаки, жителів Краматорська чи Ясинуватої відвезти на екскурсію до Бережан.

Нагадаємо, раніше ми розповідали про мешканку Слов’янська Наталію Бондаренко, яка через війну теж мусила шукати новий прихисток. Зараз вона живе у Кропивницькому, де допомагає іншим переселенцям та людям поважного віку.

Читайте також:

• З Часів Яра евакуювали підлітка без родичів: дорослі відмовилися виїжджати, але відпустили хлопця (ВІДЕО)
• Погодились виїхати після “прильоту” в дім односельців: з-під Авдіївки евакуювали двох жінок з трьома дітьми (ВІДЕО)
• “Бахмут став другим Маріуполем — його майже немає”: бахмутська хореографка ділиться, як будує нове життя