image

“Перекажіть мамі, що я живий”. Хто вирішує долю полонених та який шлях проходять їхні близькі


"Перекажіть мамі, що я живий"
Хто вирішує долю полонених та який шлях проходять їхні близькі
Як?
Коли?
Де?
Полон. Він ділить життя на "до" та "після". Життя самих полонених та їхніх рідних і близьких. Повернення бранців завжди на слуху, вони сприймаються як свято та викликають сильні емоції в мільйонів українців. Але як саме все відбувається? І що ховається у тому страшному "до обміну"?
224
224
36
36
За даними СБУ, зараз окупанти утримують 224 цивільних та 36 військовослужбовців (станом на 11.03.2021).

В Офісі омбудсмена на запит Вільного радіо надали дані про більшу кількість людей: станом на 25 січня 2021 року повідомляють про 267 полонених.

І рідні усіх цих людей проходять схожий шлях боротьби. Як і близькі більш ніж 3 тисяч тих, кого вже звільнили.
Шлях полонених та їхніх рідних один до одного затягується на роки
Першу і другу картину полонені можуть побачити вживу за 1 день. Але для цього їхні рідні проходять кілька етапів боротьби за них
Фото в'язниці ілюстративне, контент Depositphotos.com. Фото зустрічі полонених - пресслужба Офісу президента з зустрічі екс-бранців ОРДЛО, 2019 рік
НЕВИЗНАЧЕНІСТЬ
Як люди потрапляють у полон? Військові — зазвичай на полі бою, а ось цивільні — іноді просто на вулиці. Так сталося з Валерієм Матюшенком. Посеред дня чоловіку одягли мішок на голову на площі міста Комсомольське біля власного будинку. Тоді дружина Валерія й почала шукати його та навіть викликала поліцію.
На перший-другий день почали люди шептати, що Валеру "МГБ" затримали. Це все було таємно. Я їздила під "МГБ" з подушкою та ковдрою, хотіла акцію робити типу "буду тут жити". А на четвертий день вони самі прийшли з постановою в чому звинувачується мій чоловік. Ознайомили мене зі справою, провели обшук і так все почалось. Через день мені дозволили зробити "передачку" чоловіку, - розповідає Тетяна Матюшенко.
Тетяна разом з чоловіком була на окупованій території, тому їй легше було дізнатися, що саме з ним сталося. Коли ж ви живете на контрольованій території, а ваш родич зник на окупованій — це один з найгірших варіантів, каже очільниця організації "Блакитний птах" Ганна Мокроусова. Про це говорить з досвіду своєї роботи - вже понад 6 років вона допомагає полоненим та їхнім родинам.
На жаль, якщо з вашим близьким на окупованій території зник зв'язок, вам треба знайти людину, яка спробує його розшукати. Іншого алгоритму немає. Просто зник зв'язок — це не привід розпочати пошукові дії. Якщо ви знайшли знайомих чи сусідів і вам сказали, що людини немає і хтось бачив, як її затримали, — це інша процедура. Бажано, щоб хтось там зміг дізнатися підстави затримання, чи висунуто обвинувачення, — пояснює Ганна.
У цей період зайва активність родичів може навіть зашкодити.
Поки не висунуто обвинувачення, не варто звертатися до ЗМІ. Поки вони тримають людину, а вони можуть тримати за своїми правилами 30 діб та подовжувати кілька разів, краще цього не робити. Бо вони моніторять ЗМІ і все це додадуть до справи. Якщо десь з'явиться, що ця людина патріотична, чи, не дай Бог, хтось напише, що вона допомагала українській армії, все це буде в обвинувачувальному акті , — додає очільниця громадської організації.
Головне у них було: ти — ніхто. Ти щез
Цей період невизначеності як найстрашніший згадує екс-полонений Анатолій Костенніков. Бойовики просто тримали його у будівлі колишнього СБУ у Луганську, але це не було ніде задокументовано. Тому погрожували вбити та списати все на українську ДРГ.
Нікому не повідомили — дружині, рідним. Головне у них було: ти — ніхто. Ти щез. Ми з тобою зробимо, що завгодно. І я знав, що вони дійсно можуть це зробити. Бачив, що вони робили з іншими, — згадує Анатолій.
Анатолій Костенніков у тимчасовій квартирі в Рубіжному, Луганська область. На стіні - прапор, який подарували при зустрічі полонених. Фото: Вільне радіо
Обвинувачення
Якщо вже висунули обвинувачення, близькі мають подати заяву в поліцію, щоб правоохоронці відкрили провадження і внесли в Єдиний реєстр досудових розслідувань. Далі треба взяти номер провадження в реєстрі і з цим номером подати звернення до Центру звільнення заручників Служби безпеки України.
В поліцію можуть звертатися не тільки родичі, подати заяву може будь-хто, навіть знайомі, які володіють інформацією і знаходяться на території вільної України. Якщо родичі знаходяться на окупованій території, вони можуть звернутися до своїх знайомих чи громадських організацій. Ми теж надаємо такі консультації, — каже Ганна Мокроусова.
До СБУ можна звернутися телефоном чи електронною поштою, їхати в Київ не обов'язково. Вони зареєструють звернення і передадуть інформацію представникам України на Мінських перемовинах.
За останні роки я не бачила, щоб були якісь непорозуміння з Центром звільнення полонених, щоб людину не хотіли включати в списки. Більше ніхто не має стосунку до обміну. Немає такого поняття, як ранжування полонених. Більше нічого зробити не можливо. Існують байки про те, що можна на окупованих територіях комусь дати хабара, щоб підтвердили людину. Були випадки, коли люди давали хабара, але їхніх близьких не відпустили, — зазначає керівниця "Блакитного птаха".
Але в перші роки війни бували різні випадки, доводить історія Олени Сугак. Її син Руслан потрапив у полон пораненим, коли виходив з Іловайського котла. Каже — за кілька місяців з волонтерами змогли знайти його карточку в лікарні у Донецьку, потім більше року не було жодних новин.
І ось дзвінок: трьох хлопців з батальйону "Кривбас", серед яких мій син, волонтери бачили на Луганщині. Вони їх підкормлювати, давали їм сигарети. Єдина просьба наших дітей була — передайте мамі, що я живий. В 2017 році теж волонтери його бачили. Нас не подавали на обмін, говорили, що вони безвісти зникли. Але є докази, що вони в полоні. Я зустрічалася з представником ОБСЄ Тоні Фрішем, і він мені сказав: "Олена, я не можу вам допомогти, тому що Україна не подає вашого сина у списки на обмін, — згадує мати полоненого.
В 2020-му році, після "лежачого протесту" матерів під Офісом президента, Людмила Денисова подала Руслана Сугака в списки полонених.
Ліворуч: лежачий протест рідних полонених біля Офісу президента (Автор: Правозахисна група "Січ"). Праворуч: Фото з виставки про полонених, на якому син Руслана Сугака тримає його портрет (Автор: Вільне радіо)
Щодо полонених військових, на сьогодні ці документи подає командування ООС, каже Ганна Мокроусова. Родичі можуть тільки дізнаватися про суть справи. Радить слідкувати за тим, яку саме вказали причину потрапляння в полон.
Раніше були випадки, коли командування, не знаючи, як людина потрапила у полон, могло вирішити, що вона самовільно залишила частину. Але це було давно. Я не можу сказати, що така практика існує сьогодні. Просто краще пересвідчитися
"Офіційний" полон
Громадських організацій, які б могли передати якісь речі полоненим в окупації, немає. Коли людину вже перевели до в'язниці, це лягає на плечі родичів.
Якщо дають якісь підтвердження, що ця передача прийнята, які можуть допомогти встановити місцезнаходження людини вже потім на Мінських перемовинах, їх треба зберігати. Всі ці папірці треба зберігати. Бо найскладніше — щоб та сторона підтвердила, що людина у них. Дуже часто буває, що ми знаємо, де людини тримають, їй носять передачі, але на Мінських перемовинах, та сторона каже, що вони цих людей не бачили, - наводить приклад Мокроусова.
Будь-які підтвердження треба зберігати: обвинувачувальні акти, розписку, що взяли передачу і так далі. Їх треба оперативно передавати в Центр звільнення полонених.

Чи впливає на рішення бойовиків розголос чи статус людини, яку вони тримають, — сказати важко. Були випадки, коли він заважав, і з кількох людей, затриманих разом, вже всіх відпустили, а того, хто найчастіше з'являвся у новинах, тримали ще кілька років. Було й навпаки. Реального доступу до полонених не має ніхто.
Це фото одного з приміщень для допитів у катівні "Ізоляція" в Донецьку. Справжність приміщення підтвердили екс-полонені
Опубліковане в телеграм-каналі "Донецкий тракторист".
"Там є представники моніторингової місії ООН, представники Міжнародного Комітету Червоного Хреста. Що таке мати доступ — це можливість у будь-який момент прийти і сказати, що ми хочемо перевірити умови. В Україні МКЧХ може говорити без представників влади з будь-яким затриманим, щоб дізнатися реальну ситуацію. Там такого немає. Були моменти, коли їх пускали туди, куди хотіли пустити представники ЛДНР. Іноді їм дають можливість когось побачити — кого визначать представники окупованих територій, — каже Ганна Мокроусова.
Підтвердження і повернення
Отже, СБУ співпрацює з громадськими і міжнародними організаціями, державними і приватними установами, збирає інформацію у рідних полонених. Списки прізвищ передають представникам Тристоронньої контактної групи.
Я дуже співчуваю представникам, які задіяні в цьому процесі з нашого боку, бо далі починається жахлива річ, починаються торги. Україна зацікавлена забрати якомога більше людей, і та сторона висуває інколи неможливі вимоги. Рідко буває, що вони підтвердили 100, а віддали 25. Спочатку домовляються про обмін, а потім іде верифікація, — каже Ганна Мокроусова.
"В "Комплексі мір з виконання Мінських угод" записано, що представники ОРДЛО консультують та узгоджують за двома темами: місцеві вибори та особливості окремих районів. Фактично маємо консультації за всіма питаннями: безпеки, обмінів. Результатом такого неправомірного обговорення є те, що Мінські угоди фактично не працюють. Ми бачимо, що обмінів немає. Якщо вони були, то лише в результаті перемовин на рівні президентів чи їхніх зовнішньополітичних радників", — вважає представник окремих районів Донецької області у Тристоронній контактній групі Сергій Гармаш.
Не підтверджувати людину бойовики можуть роками. При чому людину, яку вони самі й засудили. Так сталося з Валерієм Матюшенком. В березні 2018 року він за т.з. "законами ДНР" отримав 10 років тюрми за статтею "Шпигунство". З того часу чоловік перебуває у Макіївській колонії.
Тетяна Матюшенко з чоловіком. Фото: Вільне радіо
Офіційно мені кажуть, що Валерія не підтверджує сторона "ДНР". Але ось всі документи підтверджуючі є. Але я вірю, що Україна наполегливо запитує його. Скоріш за все це з боку "ДНР" якийсь шантаж, маніпуляції, вимоги від української сторони. І ми ось бачимо зараз на обмінах, що це маніпуляція з російської сторони, щоб виміняти когось, — розповідає Тетяна Матюшенко.
Коли окупаційна влада підтвердила, що людина в них, це 80% справи. Ми не кажемо, що вони включають в списки. Списки надає Україна, а вони людей узгоджують або ні. І на це неможливо вплинути", — додає керівниця громадської організації Ганна Мокроусова.
Коли окупаційна влада підтвердила, що людина в них, це 80% справи.
Автобус, який забрав екс-полонених з ОРДО в 2019 році. Фото: пресслужба Офісу президента
Логіку дій окупантів передбачити також не можливо. Затриманих разом людей вони можуть випустити з різницею в роки. Павло Корсун потрапив у полон 22 травня 2019 року. Тоді автомобіль, де були 8 бійців 53-ї бригади, заїхав на окуповану територію. Тіло одного з них передали окупанти, ще 6 звільнили у грудні 2019. Але не Павла.
Його товариші, які вийшли по обміну, казали, що він у 32-й колонії у Макіївці. Один раз нам дзвонили з Червоного хреста зі Слов'янська: їм дали добро, вони передавали Паші туди посилку. А другий раз ось хотіли у січні передати посилку, вже добро не дали. Всюди вже зверталися, і в Офіс президента. Прийшли нам відповіді, що мій син перший в списках на обмін. але та сторона його не підтверджує. Не знаю, чого всі вдома вже, а мій син навіть не бачив, куди їхав, у бідці був, а його не випускають. Йому залишалося 8 днів, у нього контракт закінчувався", — каже мати бійця Ніна Корсун.
Цифри. Не точні
За останні два роки були такі обміни з Росією та бойовиками:
1
07.09.2019
Повернули 35 українців, у тому числі 24 військових моряків, затриманих ФСБ Росії у листопаді 2018 року. Також з полону звільнили Олега Сенцова, Олександра Кольченка, Володимира Балуха
2
29.12.2019
Повернулись 12 полонених військових та 64 цивільних
3
16.04.2020
Звільнили 20 бранців "ОРДЛО", зокрема 2 військових, 1 правоохоронця та 17 цивільних
В офіційних документах слово обмін не використовують, це називають "звільнення незаконно позбавлених волі". А в заявах політиків часто звучить фраза "всіх на всіх".
Формулювання "всіх на всіх" я вважаю трошки невіглаством. Так кажуть люди, які не розуміються у звільненні полонених. Формула "всіх на всіх" — це щось неможливе в наших реаліях. Частина нашої країни окупована. Всіх — кого? Кого ми знаємо? Кого вони підтвердили? Всіх, хто знаходиться на окупованій території? Бо так само ми спостерігаємо, коли відбувається обмін, вони починають набирати нових людей. У них там дуже багато громадян України. Всіх на всіх — це звільнити територію. Допоки вона не звільнена, там завжди будуть заручники. Для них це справа 5 хвилин — набрати будь-яку кількість заручників, — вважає Ганна Мокроусова.
Зустріч екс-полонених з рідними та дорога до них, 2019 рік. Фото: пресслужба Офісу президента
Дякуємо, що цікавитесь цією темою
Цей текст - перший з циклу "Головне - свобода" від Вільного радіо. Це історії про шлях полонених додому, складнощі їхніх родин та реальність після полону. Загалом матеріалів буде 3. Їх усі ви зможете знайти в розділі "Спецпроєкти" на нашому сайті.
260
Поділитись публікацією
Читайте нас в Telegram DONрегіон
Підписуйтесь на наш Instagram Вільне радіо

Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.


Спонсор