Зараз в Україні Міжнародний день праці часто критикують через вплив СРСР — тодішня влада постаралася, аби це свято асоціювалося з комуністичними ідеями, а не з боротьбою за рівні права робітників. Пізніше цей день перетворився на можливість зайвий день відпочити на природі чи попоратись на городі. Розбираємося з істориком, чому свято Першого травня — не лише радянське надбання.
Про історію свята, радянський вплив і чому деякий час його відзначали 18 квітня Вільному радіо розповів старший науковий співробітник інституту історії України Національної академії наук України Геннадій Єфіменко.
Міжнародний день праці відзначають у 143 країнах світу в пам’ять про робітничі протести. Вперше такі демонстрації виникли наприкінці XIX століття як прояв солідарності з робочими в США, які вийшли на мітинг, вимагаючи восьмигодинного робочого дня. Згодом цю ідею підхопили й у багатьох інших країнах.
В Україні День робітничої солідарності вперше відзначили у Львові 1890 року. У Харкові в цей день у 1900 році влаштували демонстрацію, а 1913 року до свята долучилися й Київ, Катеринослав (зараз Дніпро), Миколаїв, Одеса, Херсон і Юзівка (нині Донецьк).
День праці також був оголошений державним святом і неробочим днем в ухваленому 7 лютого (25 січня) 1918 року законі про 8-годинний робочий день в Українській Народній Республіці. Але вперше свято стало офіційним і неробочим днем ще в 1917 році, тобто після повалення самодержавства, але ще до приходу до влади більшовицької партії.
“Взагалі коріння Першого травня є не радянським, а американським, потім поширилось далі. У багатьох країнах це є свято праці. Але в радянському святі дуже мало було чогось пов’язаного з реальною допомогою робітникам, як це малось на увазі в усьому “некомуністичному” світі. Тобто в Радянському Союзі це було політизоване свято під гаслами влади, яке по суті суперечило ідеям або не співвідносилося з тими реальними ідеями, які є в країнах демократичного світу”, — розповідає фахівець.
Чимало українців старшого покоління знають Перше травня як “День солідарності трудящих”, який активно святкували в СРСР. Тоді влаштовували демонстрації, паради та концерти, а на підприємствах заохочували грамотами робітників, які перевиконували план. Їх називали “ударними трудівниками”. Та головне — це свято допомагало тодішній владі просувати свою ідеологію, ділиться науковець Геннадій Єфіменко.
“Це було суто ідеологічне свято, бо кожного разу радянська влада виголошувала актуальні для поточної ситуації головні гасла на цьому святі. Вони залежали від політичної ситуації в країні та світі. До традиційних “боротьби за владу рад” чи “боротьби з буржуазією” додавались ще “за колективізацію” чи “проти німецького фашизму” та таке інше. Тобто постійно це було ідеологізоване свято, так би мовити про «боротьбу з зовнішніми і внутрішніми ворогами»”, — пояснює Геннадій Єфіменко.
Науковець згадує: до 1917 року в Росії, в тому числі і в підросійській Україні, День праці відзначали не 1 травня, а 18 квітня.
“Виходило так, що коли у нас відзначали перше травня до 1917 року, бо жили тоді ж за юліанським календарем, то в Європі це вже було 14 травня. А в 1917 році, навіть коли ще календар залишався юліанським, Перше травня вже відзначали за іншим календарем зі всім світом. За старим стилем, тобто за чинним тоді в Росії календарем, це було 18 квітня”, — каже фахівець.
Історик запевняє: офіційно вже багато років День праці в Україні не має нічого спільного з радянськими наративами. Для більшості — це взагалі просто ще один додатковий вихідний.
Для довідки:Щороку у травні українці отримують два додаткові вихідні на державні свята — 1 і 9 травня. Втім зараз в Україні все ще діє воєнний стан, під час якого скасували всі додаткові вихідні.
“Ви знаєте, ще задовго до кінця існування Радянського Союзу це свято втрачало свою ідеологізованість. З падінням сподівань радянської влади на світову революцію (а остаточно вони зникли вже, власне кажучи, під час Другої світової) воно ставало менш ідеологізованим, але традиції, звичайно, залишались. Ще з останніх років існування СРСР нерідко жартували, що цього дня колективно саджаємо картоплю чи ще що-небудь. Ідеологічний аспект у нас більше втрачений навіть, ніж у деяких інших країнах”, — стверджує Геннадій Єфіменко.
Та все ж, на думку історика, для українців, які жили в СРСР, Перше травня ще довго асоціюватиметься з комуністичним минулим.
“Як на мене, для людей, які жили в Радянському Союзі, і були в них ці традиції, це справді є чи може бути “радянщиною”. І для цього всього є підстави, бо під це свято мобілізовувалось у радянському часі партійно-ідеологічна робота та виховання. Дивіться, як зараз із Карлом Максом — ми ж перейменували ці наші вулиці не через те, що він був таким поганим і одним із реальних діячів комуністичного режиму, а тому що його ім’я фактично стало синонімом більшовицької влади. Його постійно використовували як гасло, хоча в нього про це не питали”, — підсумував старший науковий співробітник інституту історії Національної академії наук України.
Нагадаємо, раніше ми розповідали про справжню суть свята 8 Березня, яке багато хто досі сприймає як “день слабкої статі”.