Підтримайте Вільне Радіо
Війна залишить Донеччині “у спадок” заміновані території, затоплені шахти і зруйновані екосистеми. Крім того, бракує даних про стан природи в області до 2014 року. Проте науковці та природоохоронці вже розробляють методики моніторингу, тестують інноваційні підходи та домагаються включення регіону до державних програм і стратегій.
Разом з експертами з’ясовуємо, чому Україна виявилася неготовою до підрахунку екологічних втрат і що загрожує регіону в майбутньому.
За даними Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України, на початок 2025 року в Донецькій області налічується 192 території та об’єкти природно-заповідного фонду загальною площею понад 118 тисяч гектарів. Ці місця важливі для збереження природи, однак війна завдала їм значних втрат. За підрахунками Державної екологічної інспекції в Донецькій області, природно-заповідний фонд регіону зазнав збитків на понад 2 трильйони гривень.
У коментарі Вільному Радіо в Мінекономіки повідомили, що фіксацією екологічної шкоди займаються спеціальні комісії. До них входять представники військових адміністрацій, місцевої влади, Держекоінспекції, та інших відомств. Вони оглядають території, користуються супутниковими знімками та експертними висновками, збирають усі необхідні документи. Результати оформлюються актами з фотодоказами, які підтверджують характер і масштаб руйнувань.
Втім, система оцінки екологічних збитків в Україні досі перебуває на етапі формування, визнає експерт із захисту довкілля Андрій Вагін, який раніше працював радником у Міністерстві захисту довкілля та природних ресурсів (український уряд своїм рішенням ліквідував Міндовкілля в липні 2025 року, — ред.) та у Державній екоінспекції.
Фахівець каже, що в Україні досі не створили Міжнародну компенсаційну комісію, яка б фіксувала збитки довкіллю. Такі органи працювали в інших країнах: наприклад, після війни в Перській затоці комісія збирала дані 8 років, і 4% від загальної суми відшкодувань Ірак виплатив Кувейту саме за екошкоду. У випадку конфлікту між Нікарагуа та Коста-Рікою Міжнародний суд визначив компенсацію, 10% якої стосувалися довкілля. В Україні наразі діє лише Реєстр збитків, який у майбутньому може стати компенсаційною комісією.
За словами експерта, до 2022 року Держекоінспекція ніколи не займалася підрахунком збитків від війни чи масштабних техногенних катастроф. Лише після початку повномасштабного вторгнення при інспекції створили Оперативний штаб.
“Ми тоді просто створили Excel-таблицю і почали вбивати туди дані з новин, з даних військових. Фіксували, що де горить, куди “прилетіло”, із посиланнями”, — розповідає Вагін.
Коли ж з’явився запит від міністерства надати цифри збитків, екологи вимушено назвали орієнтовні суми, але, за словами експерта, це було “пальцем в небо”.
Після цього команда почала працювати над методиками оцінки збитків. До кінця 2022 року розробили сім таких інструментів для різних природних ресурсів: від забруднення земель і повітря до горіння лісів та пального. Однак їхня точність залишається умовною.
“Якщо влучає ракета в нафтобазу — ми можемо приблизно оцінити шкоду для повітря. А коли горить ринок, ми не знаємо, що саме горить. Це неможливо точно поміряти. Жодна країна світу не має універсальних методик. Бо для точних цифр треба кожного разу робити лабораторні дослідження”, — пояснює Андрій Вагін.
До того ж в Україні бракує даних про стан довкілля до війни.
“Ми не знаємо, скільки в нас було комах, скільки унікальних рослин. Коли згорів ліс, ми можемо порахувати збитки у деревині. Але чи треба рахувати, як цей ліс очищував повітря, чи що він більше не дає рекреаційних послуг? Це теж збитки”, — додає експерт із захисту довкілля.
Крім того, каже він, у держави не вистачає ресурсу для якісного моніторингу.
“По суті випадки мають фіксуватися Державною екоінспекцією. Але ми не зовсім належним чином фіксуємо навіть те, що “прилітає” на неокупованих територіях. Часто ми як екологи не можемо потрапити на об’єкти терміново, щоб засвідчити всю шкоду”, — визнає співрозмовник.
Особливо складно працювати з окупованими територіями. За словами Вагіна, деталізовані супутникові знімки могли б стати ключовим джерелом інформації, але екологи не мають до них належного доступу.
“Наприклад, у Маріуполі за знімками можна було визначити місця масових поховань. Ми також маємо інформацію, що в Донецькій області масово створюються сміттєві полігони. Це можна фіксувати з космосу, але цим займаються здебільшого громадські ініціативи, а не держава”, — пояснює він.
На думку експерта, після деокупації та розмінування має відбутися масштабне дослідження стану довкілля. Лише тоді можна буде говорити про реальну оцінку втрат і планування відновлення.
“Після саперів на деокуповані території мають заходити екологи. Так, звісно, разом з військовими. Але в усьому процесі дуже важливо не забути про науковців”, — наголошує фахівець.
Ситуація, в якій опинилася Україна через війну, не має аналогів, наголошує кандидат біологічних наук, доцент, науковий співробітник НАН України та учасник українських антарктичних експедицій Сергій Глотов, який працював у Луганському природному заповіднику.
“Нам недоступна окупована територія для досліджень. Великий пласт замінований, забруднений. Один із головних викликів — зрозуміти, як усе це досліджувати і які зміни відбулися”, — пояснює науковець.
За його словами, ще до 2014 року вчені намагалися зафіксувати стан екосистем і біорізноманіття. Нині ж максимум, що можна побачити дистанційно, — це супутникові знімки, але і їх оновлюють із затримкою.
Одним з елементів майбутнього дослідження і вже згодом відновлення він бачить сучасні технології, а саме робототехніку. Її можна буде використовувати для відбору зразків і подальшої оцінки. Нині науковці розробляють методики, які дозволять дистанційно вивчати забруднені та заміновані території. До цього процесу, на думку фахівця, варто залучати військових, які повертаються до цивільного життя.
“Вони будуть на посадах операторів, маніпуляторів дронами і робототехнікою. А науковці свою роботу будуть робити вже у лабораторіях”, — пропонує Глотов.
Науковець наголошує, що вже зараз важливо технічно готуватися й перевіряти, які методи можуть працювати. Остаточні висновки можна буде зробити тільки після завершення бойових дій, але напрацювання методів вже можливе. Для цього команда тестує свої розробки у важкодоступних місцях, зокрема, в Карпатах та Чорнобильській зоні.
“І от коли ми вже отримаємо території після завершення бойових дій та звільнення, то зможемо ці методи застосувати”, — каже Глотов.
Вчений наголошує: чим детальнішою буде оцінка, тим більша ймовірність отримати відшкодування збитків за шкоду екосистемі. Однак, за його словами, Україна підійшла до війни без належної бази даних.
“У нас є тільки часткові дані до 2014 року. Ми як країна припускалися невдач, і одна з них — це втрата часу. Увесь час незалежності і мирного часу ми займалися писанням звітів, чим завгодно, окрім інвентаризаційних робіт, які б узагальнили дані. Щоб ми не просто казали “згорів ліс”, а знали, що саме згоріло. А в нас навіть списку видів немає”, — визнає він.
Як приклад фахівець наводить “Клебан-Бик” на Донеччині — регіональний ландшафтний парк, де він багато працював і часто бував.
“За час існування цього парку не було навіть єдиного списку тварин або рослин, щоб надалі ми могли фіксувати наслідки. Адже фронт насувається, і потенційно може постраждати вся територія парку”, — каже науковець.
Така ж ситуація, за його словами, характерна для більшості територій природно-заповідного фонду України, особливо тих, що опинилися в зоні бойових дій або окупації. Тому часто просто неможливо виявити, які тварини та рослини зникли.
Зараз увага команди Глотова зосереджена на Донеччині, аби зберегти й узагальнити максимум даних, поки це ще можливо.
“Ми взялися спочатку за [національний природний парк] “Святі гори”, бо думали, що туди фронт рухається швидше. Але ситуація розвернулась. У нас не інвентаризовано дуже багато, щоб починати робити якісь програми”, — пояснює вчений.
Ще однією з можливих катастроф, перед якою може постати Україна після деокупації Донеччини — вихід шахтних вод на поверхню. Керівник енергетичного відділу ГО “Екодія” Костянтин Криницький називає це “бомбою уповільненої дії”. За його словами, під загрозою забруднення можуть опинитися ґрунти, наземні та підземні води.
“Ми вже зараз повинні думати, що з цим робити після деокупації або зупинення військових дій. Без плану ми не зможемо зайти на територію, а вона буде в надзвичайно критичному стані”, — наголошує експерт.
Національний рівень планування, за його словами, вже передбачає певні кроки у сфері енергетики, енергоефективності та опалення деокупованих територій. Водночас екологічний аспект залишається майже поза увагою.
“Що робити з екологічною ситуацією — такого поки що не відбувається, дуже мало розмов. А такі проєкти мають бути, ми маємо бути готові. Інакше ми просто не будемо знати, що робити в перший рік-два-три на деокупованій території”, — наголошує Криницький.
У червні 2025 року Кабінет Міністрів затвердив Державну цільову програму справедливої трансформації вугільних регіонів до 2030 року. Вона визначає стратегічне бачення держави щодо майбутнього 38 громад, які раніше були залежними від вуглевидобутку. Програма охоплює західні та східні області, а загальний обсяг фінансування перевищує 30 млрд грн.
Криницький звертає увагу, що в програмі є багато конкретних планів для Львівської, Волинської та Дніпропетровської областей. Щодо Донецької та Луганської — згадки є, але без деталізованих проєктів.
“Ми всі розуміємо чому, планувати щось складно. Але ми наполягали, щоб у переліку вони були”, — каже він.
Серед завдань програми — розроблення планів поводження з шахтними відвалами та водами. На це передбачено близько 230 млн грн, а витратити кошти планують до 2028 року. Проєкти можуть стосуватися, зокрема, очищення води до стану технічної або навіть питної. Утім, реалізувати це можливо лише після завершення бойових дій та проведення повноцінного моніторингу.
Також український уряд схвалив Стратегію розвитку галузі мисливського господарства України на період до 2035 року. У документі, зокрема, визначають амбітну ціль: зменшити негативний вплив вибухонебезпечних предметів на 100 відсотках територій мисливських угідь деокупованих територій. У профільному міністерстві працювали й над проєктом Стратегії охорони біорізноманіття до 2035 року, але процес зупинився на створенні робочої групи.
Нові можливості для екологічного моніторингу відкрила Міжнародна конференція з питань відновлення України, що відбулася в липні 2025 року в Римі. Там Україна й Італія підписали план співпраці у сфері захисту довкілля. Документ передбачає створення Національної референс-лабораторії та запуск пілотної станції моніторингу повітря за підтримки Італії. Втім, як повідомили Вільному Радіо в Мінекономіки, місце розташування цих об’єктів досі не визначили.
За домовленостями також плануються проєкти з моніторингу якості повітря та води, які Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства має реалізувати впродовж 2025–2026 років. Це дозволить залучити міжнародні ресурси та досвід для системного контролю стану природних ресурсів, особливо на Донеччині та в інших найбільш постраждалих регіонах.
Голова правління ГО “Українська природоохоронна група” Олексій Василюк зізнається, що його оцінка перспектив екологічного відновлення є радше песимістичною.
“Ми маємо бути чесними. В Україні на державному рівні свого часу було багато ініціатив про відновлення. Але для того, щоб відновлювати щось, що було втрачено чи пошкоджено, треба знати, що саме було втрачено. У Чехії, Литві, Польщі існують розгорнуті реєстри змін та втрат, які дозволяють відслідковувати ситуацію на кожній ділянці. Українські науковці ж вимушені «по шматках» збирати окремі дослідження й намагатися географічно їх прив’язати”, — підкреслює Олексій Василюк.
Він наводить приклад звіту Міжнародного союзу охорони природи, оприлюдненого напередодні повномасштабного вторгнення. Хоча Україна не є членом цієї організації на державному рівні, висновки звіту залишаються вкрай актуальними. У ньому вперше було систематизовано дані про вплив воєн на біорізноманіття за останні 100 років.
“Ні Перша, ні Друга світова не мали об’єктивних екологічних оцінок. У звіті вперше по крупицях зібрали інформацію, яку до цього ніхто не збирав”, — пояснює Василюк.
Висновки звіту, за його словами, тривожні: у всіх випадках більше шкоди довкіллю завдавав не сам хід воєнних дій, а переселення людей і процеси відновлення.
“Треба було терміново щось відбудовувати, копати, вирубати, видобувати — і це шкодило більше за самі війни. Крім того, країни, що зазнали воєн, системно відмовлялися від екологічних норм і послаблювали законодавство”, — зазначає він.
Тому, на думку еколога, надзвичайно важливо вже зараз закладати запобіжники, які не дозволять зруйнувати довкілля остаточно. Один із ключових кроків — виконувати відновлювальні роботи за європейськими стандартами, адже саме ці держави готові допомагати Україні.
Але покладати надмірних очікувань експерт теж не радить.
“Які б плани і програми ми зараз не прописали, ми не знаємо, яким буде саме екологічне відновлення. Природа не буде чекати на наші рішення”, — каже він і наводить приклад обмілілого Каховського водосховища. Ніхто не міг передбачити, що через кілька місяців після руйнування греблі на цій території виростуть триметрові дерева.
Окремо він звертає увагу на можливі спекуляції навколо того, що українська армія теж забруднює довкілля. Василюк наголошує, що юридично Україна не несе за це відповідальності.
“Про це подумали автори Женевської конвенції. Там чітко зазначено, що наслідки від дій сторони, яка захищається, — це провина агресора”, — нагадує він.
Головне, підсумовує еколог, — щоб усі рішення про відновлення базувалися на екологічних стандартах і науковій експертизі.
Нагадаємо, на 2025 рік в Донецькій ОДА не запланували жодних заходів з охорони навколишнього середовища. Екологічні проєкти не вносили у цьогорічну програму економічного та соціального розвитку регіону. Фінансування на них не виділяли.
Робота над цим матеріалом стала можливою в рамках проєкту Fight for Facts, що реалізується за фінансової підтримки Федерального міністерства економічного співробітництва та розвитку Німеччини.