Погляд зсередини: Бахмутянка порівняла, як жити у “карантинній” Чехії та Україні
Чехія – одна з найперших країн Європи, де запровадили карантин. Обмеження там почали знімати теж доволі швидко – вже через місяць після введення. Ми поспілкувалися з бахмутянкою Вікторією Шуміловською, яка працювала у Празі, коли там оголосили карантин. Що було заборонено, як на це реагували люди та чим український карантин відрізняється від чеського – читайте в нашому матеріалі.
Далі – пряма мова Вікторії.
Коли карантин тільки-но розпочався, усіх попросили сидіти вдома. Люди, які мали змогу працювати віддалено, користувалися цією можливістю, а решта сиділи без роботи. Майже всі магазини були зачинені, працювали тільки найнеобхідніші – продуктові крамниці, заправки тощо. Зачинилися, наприклад, будівельні центри, адже будівництво під час карантину не могло продовжуватись. З великим викликом зіштовхнувся також ресторанний бізнес, який тут дуже розвинений. Чехи проводять у ресторанах багато часу: працюють або ходять туди обідати. Тому те, що ці заклади не працювали, було незвичним.
Через деякий час постало питання чи треба закривати кордон. Спочатку люди могли кожного дня робити швидкі тести, аби потрапити у Чехію чи поїхати до іншої країни. Але потім виявилось, що тести дають похибки, і деякі люди поширювали хворобу. Після цього уряд постановив, що люди мають відбувати двотижневу самоізоляцію у країні, куди вони прибули, а також після повернення. Це було незручно, особливо для тих, хто їздив кожного дня працювати до Німеччини, Польщі та інших сусідніх країн.
По кілька разів на день у новинах повідомляли актуальну кількість хворих та померлих. Чехів закликали залишатися вдома, а в людних місцях прикривати обличчя маскою або шаликом. Усіх просили бути обережними й ставитись до карантину з розумінням. Спочатку багато хто сприймав обмеження трохи самонадіяно. Однак коли цифри почали зростати, а в деяких закордонних країнах, як-от в Італії, ситуація стала критичною, усі повірили у серйозність карантину.
Людей, які б відверто нехтували обмеженнями, не було. Принаймні, я таких не помічала. Коли хтось був без маски, до нього підходили правоохоронці та просили дотримуватись карантинних правил. Як правило, людина вибачалась і вдягала маску. Я жодного разу не бачила, щоб поліція зверталася до порушників нечемно.
Зараз у Чехії вже зняли карантин. Працюють усі установи, люди можуть ходити без маски. Деінде все ж залишили масковий режим, але це здебільшого заклади з підвищеними санітарними нормами. Також у магазинах досі є антисептики – гадаю, це залишиться й надалі.
Якщо порівнювати чеський карантин з українським, я думаю, що за кордоном протокол дій більш продуманий. Коли я поверталася додому, то бачила, що в декого з пасажирів нашого літака навіть не було смартфона, щоб встановити додаток “Дій вдома”. На мою думку, така ситуація виникла через погане інформування. Наприклад, коли Чехія відкрила “коридор”, щоб люди могли повернутися додому, усім на телефон розіслали повідомлення про це. Коли всі мали сидіти вдома, чеські мобільні оператори поповнювали рахунки, щоб люди могли подзвонити близьким. Втім, не можу сказати, що в Україні взагалі не інформують населення. Наприклад, тут я також отримала кілька повідомлень з важливою інформацією, що було доречно.
Наскільки мені відомо, в Чехії зараз взагалі немає такого поняття, як самоізоляція. Людина з підозрою на коронавірус просто двічі здає аналіз на тест, щоб підтвердити, що не хворіє.
Серед іншого, що не напряму пов’язане з карантином, але впливає на нього значною мірою – це рівень достатку. У чехів він вищий, тому там не нехтували обмеженнями. Кожен міг дозволити собі регулярно змінювати маски, купувати дорожчі респіратори або побалувати себе гарненькою маскою – зрештою, люди хочуть жити, а не виживати.
Загалом обмеження не викликали у чехів такого обурення, яке спостерігається в Україні. Ті ж підприємці з розумінням поставились до необхідності на деякий час призупинити роботу, бо були впевнені, що це не матиме катастрофічних наслідків. Решта людей теж спокійніше сприйняли карантин, за виключенням тих, у кого специфічний характер. Невдоволених українців я все ж бачила більше. Думаю, в цьому винен перш за все матеріальний рівень.
Мені здається, в Україні не вистачає якогось ресурсу, де можна напряму поставити питання, пов’язані з карантином і його правилами. У нас є “Дій вдома”, розсилка у Telegram, і це добре, але прямого контакту з людиною там не передбачено. Тобто, якщо виникає питання, якого немає в переліку, людині нікуди звернутися. Коли спілкуєшся з роботом, він не завжди може вивести на необхідну відповідь, а отже це інший ракурс спілкування. У мене немає ані часу, ані бажання відшукувати необхідну інформацію, але інколи це все ж доводиться робити.
Читайте також:
47Проєкт фінансується Фондом міжнародної солідарності в рамках програми "Free Media Programme"
Зміст публікації не обов'язково відображає думку Фонду міжнародної солідарності та є предметом виключної відповідальності авторів
