Зробити резюме статті: (ChatGPT)
Підтримайте Вільне Радіо
Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Серед них — 52-річний Володимир Сінійчук із Полтавщини. До повномасштабного вторгнення він працював у місцевій газеті, фотографував, займався версткою та доглядав за власним садом. У 2022 році чоловік долучився до війська, хоча раніше не мав військового досвіду. Його життя обірвалося під час боїв на Донеччині.
Вільне Радіо щодня розповідає про військових і цивільних, які стали жертвами російської агресії проти України. Ми прагнемо, аби їхні імена не залишилися лише статистикою. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його/її життя, заповніть анкету для рідних та знайомих загиблих або напишіть нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих. Це безкоштовно.
Володимир Сінійчук народився 24 жовтня 1973 року в селищі Велика Багачка на Полтавщині. Там минули його дитинство та шкільні роки. Після закінчення школи він вступив до Луганського педагогічного інституту, де здобув спеціальність учителя біології та географії, пишуть колеги чоловіка з видання Полтавська Думка.
Першим місцем роботи Володимира стала школа в селі Семенівка Кременчуцького району. Згодом чоловік змінив професію та влаштувався до місцевої газети “Рідний край”. Саме журналістиці він присвятив більшу частину свого життя.
У редакції Володимир пропрацював понад 20 років із невеликими перервами. Спочатку був завідувачем відділу фотоінформації, а пізніше опанував верстку газетних шпальт. У 2007 році близько року працював у газеті в Красноармійську (нині Покровськ) на Донеччині, після чого повернувся на Полтавщину.
Колеги згадують Володимира як людину, яка уважно ставилася до своєї роботи й завжди прагнула зробити її якнайкраще. Навіть після завершення робочого дня він міг залишатися в редакції, щоб довести фотографії до потрібного вигляду.
“Володя був перфекціоністом. Якщо треба щось, він робив це по найвищому розряду”, — розповів колишній колега та керівник Анатолій Карпов.
За словами чоловіка, Володимир не боявся пропонувати власні ідеї та відстоювати їх. Навіть у повсякденній роботі верстальника намагався знаходити творчі рішення.
Бухгалтерка газети “Рідний край” Любов Беркало згадує, що Володимир завжди допомагав колегам, опановував нові програми та відповідально готував матеріали до друку. А поза роботою найбільше любив природу.
“Він дуже любив природу і свій сад, часто розповідав, як вирощує квіти, дерева, виноград. Коли був у відпустці, йшов садити ліс. Він любив життя! Шкода, що його немає” — поділилася Любов.
Володимир також багато часу приділяв родині. Був розлучений, втім підтримував теплі стосунки з двома доньками. Щодня відвідував літніх батьків, допомагав їм по господарству та піклувався про них.
20 грудня 2022 року Володимира Сінійчука мобілізували до Збройних сил України. До цього він не служив в армії та не мав військової підготовки.
Спочатку чоловік потрапив до 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців. Після навчання його направили до мінометної батареї. Під час служби він також виконував завдання на Чернігівщині.
Згодом Володимир кілька місяців проходив військову підготовку в Німеччині. Там опанував спеціальність механіка-водія німецького танка Leopard.
У 2023 році військовий травмував плече. Йому зробили операцію в Харкові та встановили імпланти в руку. Після лікування Володимир знову повернувся до війська.
Його мати Марія Сінійчук розповіла, що син не боявся повертатися на службу. Ділився з нею історіями про бойові завдання, зокрема про те, як збивав російські безпілотники.
Останнім місцем служби Володимира став Лиман на Донеччині. Там 4 січня 2026 року військовий загинув під час виконання бойового завдання.
Родина не одразу змогла попрощатися із захисником. За словами матері, його тіло тривалий час не могли знайти. Лише 15 січня Володимира привезли до рідної Великої Багачки, де його провели в останню путь.
“Батькові майже 90 років, він у вікно дивився, у нього ноги не працюють, тому не зміг вийти та попрощатися з гробом. Горе нас підкосило” — розповіла мати.
Попрощатися з Володимиром прийшли його рідні, друзі, колеги, побратими та мешканці громади.
У Володимира Сінійчука залишилися батьки, сестра Світлана, дві доньки — Ольга та Лілія, а також онучка Ярослава.
За даними Інституту масової інформації, Володимир став 124-м медійником, який загинув унаслідок російської агресії проти України.
Вічна та світла пам’ять захисникові!