Зробити резюме статті: (ChatGPT)
Підтримайте Вільне Радіо
Яких руйнувань зазнав Бахмут і хто віддавав накази крок за кроком зробити це? Як був організований штурм міста і хто несе найбільшу відповідальність за його знищення? І чи можна звинуватити у знищенні міста особисто Володимира Путіна?
Журналісти Вільного Радіо постаралися відповісти на якомога більше з цих питань одним матеріалом. Ми вибудували базову ієрархію з іменами командирів різних ланок та візуалізували наслідки завоювання міста росіянами.
У Бахмуті зазнали руйнувань всі 769 багатоквартирних будинків та щонайменше 84% або 13 000 із 15 487 існуючих у місті приватних будинків. Такі дані у відповіді на інформаційний запит Вільного Радіо надали у Бахмутській військовій міській адміністрації. Дані частково встановлювали дистанційно. Кількість поранених, загиблих та зниклих безвісти бахмутян під час боїв за громаду представникам ВА невідома.
Щоб оцінити масштаб, журналісти Вільного Радіо створили теплову мапу руйнувань Бахмута після окупації міста.
Станом на 2026 рік від Бахмута до найближчих позицій українських захисників — близько 10 кілометрів, й по будинках, в яких ховаються російські загарбники, продовжують завдавати удари. Стан забудови міста вже може бути гіршим. Але у межах цього розслідування для нас важливо зафіксувати саме руйнування, яких Бахмут зазнав через дії російських окупантів під час наступу та захоплення.
Максимальна роздільна здатність мапи доступна за посиланням (відкрийте та наблизьте за допомогою інтерфейсу вашого пристрою).
Під час боїв за місто фіксували воєнні злочини, які вчиняли щонайменше окремі підрозділи у Бахмуті (зокрема, один із “вагнерівців”, Азамат Ударов, заявляв, що вони отримували накази вбивати навіть дітей та підлітків). Водночас окремої статистики по одному населеному пункту в прокуратурі не ведуть, тож надати такі узагальнені дані не змогли.
Ми прагнемо, щоб розслідування Вільного Радіо стало одним з кроків до фіксування свідчень і встановлення того, хто де був, щоб наблизити відповідальність конкретних росіян, причетних до руйнування Бахмута.
Журналісти Вільного Радіо у розслідуванні зосередилися тільки на командирах та не згадували окупантів нижчого рівня, даних про яких у мережі чимало. Адже практика міжнародних судів показує, що важливий не сам факт участі у бойових діях, а рівень відповідальності за злочини під час війни.
Та сам факт того, що людина є командиром, ще не робить її автоматично відповідальною. Тому зазвичай після воєн міжнародні суди переслідують тих, хто віддавав накази, планував операції та мав контроль над підрозділами.
“Стаття Кримінального кодексу України, яка встановлює відповідальність за воєнні злочини, передбачає, зокрема, таку форму їх вчинення, як віддання наказу про порушення законів і звичаїв війни, тобто про вчинення воєнного злочину. Крім того, стаття 31¹ Кримінального кодексу України закріплює принцип командної відповідальності. Йдеться про випадки, коли командир знав або повинен був знати про вчинення його підлеглими воєнного злочину, але не вжив необхідних заходів для його запобігання чи припинення та не забезпечив притягнення винних до відповідальності. У такому разі командир несе кримінальну відповідальність за власну бездіяльність, зокрема за непопередження, неприпинення або непокарання воєнних злочинів, вчинених його підлеглими”, — пояснює Вільному Радіо експертка з прав людини та міжнародного гуманітарного права, співробітниця Інституту інформації, безпеки і права Наталія Хендель.
Зазначимо, у тексті сторінки з російських джерел та соцмереж подані у форматах, які дозволяють зберегти їх навіть на випадок видалення з оригінального джерела. Зокрема, збережені файли з метаданими, які можна використовувати як верифіковані електронні докази. На випадок, якщо повідомлення у соцмережах або публікацію у російських медіа видалять — ознайомитися з їхнім вмістом можна за посиланням.
У перші роки повномасштабної війни в російському інфопросторі робили все, щоб імена тих, хто віддавав безпосередні накази під час бойових дій в Бахмуті (окрім публічного “обличчя” операції Євгена Пригожина), не озвучувалися. Та ми поставили собі питання: “Хто визначив, що Бахмут слід зруйнувати?”, і в пошуках відповіді побудували схематичну ієрархію.
Аналіз Вільного Радіо доводить: Бахмут знищували не випадково — російська армія та ПВК “Вагнер” проводили скоординовану військову операцію, якою на різних рівнях керували російські військові.
Найвище місце в цій ієрархії відповідальності за руйнування міста посідає президент держави-агресорки Росії Володимир Путін, адже саме він як верховний головнокомандувач РФ розпочав так звану “спеціальну військову операцію (СВО)” і саме він затверджує стратегію ведення війни в Україні.
Далі в ієрархії прийняття рішень стоїть тодішній міністр оборони Росії Сергій Шойгу, який ніс відповідальність за ведення війни та залучення до неї всіх військових формувань.
За планування бойових дій відповідав начальник Генштабу Росії. За час активної фази битви за Бахмут Валерій Герасімов встиг двічі (з перервою) побути планувальником російської агресії в Україні. Він очолював Генштаб з листопада 2012 року, але з 8 жовтня 2022 року командувачем Об’єднаного угруповання військ у т.з.” СВО” був Сергій Суровікін. Про його участь у плануванні знищення Бахмута казав Євген Пригожин:
“Рішення про проведення бахмутської операції, так званої “бахмутської м’ясорубки”, було ухвалено 8 жовтня 2022 року командирами ПВК “Вагнер”. Безпосередню участь у її розробці та реалізації брав Сергій Володимирович Суровікін, коли він очолював угруповання. І тому величезну кількість рішень, які ухвалювалися, я б зарахував на його рахунок”.
Журналісти Вільного Радіо зберегли резервний запис цієї заяви Євгена Пригожина.
11 січня 2023 року Сергія Суровікіна понизили в посаді, і командувачем об’єднаних угруповань російських військ знову став Валерій Герасімов (який продовжив бути начальником Генштабу армії РФ). Суровікін тоді став заступником Герасімова.
Нижче в цій ієрархії — командування угруповання російських військ “Південь”. Саме вони відповідають за бойові дії в районі Бахмута та сусідніх населених пунктах.
За час битви за Бахмут тут було два командувачі — до 23 січня 2023 року командував Олександр Дворников, а з 23 січня 2023 року до травня 2024 року командував Сергій Кузовлев.
Допомога підрозділів російської армії та бойовиків з раніше окупованих територій “вагнерівцям” була суттєвою. Наприкінці березня 2023 року найманці визнали, що не спроможні утримувати фланги Бахмута, і це завдання взяла на себе армія РФ. Крім цього були свідчення про участь десантників та спецпризначенців армії Росії й у боях в самому місті.
Цей розділ побудований за принципом російської матрьошки. Спершу більше формування та командир вищого рангу, а нижче в тексті — підрозділи у підпорядкуванні. Щоб зібрати дані про конкретні персоналії журналісти Вільного Радіо проаналізували відкриті джерела: публічні офіційні джерела росіян, некрологи російських військових, статті та новини медіа, канали та сторінки у соцмережах.
Максимальна роздільна здатність інфографіки доступна за посиланням (завантажте на свій пристрій та наблизьте).
8-ма гвардійська армія РФ воювала проти ЗСУ на Бахмутському напрямку ще до залучення ПВК “Вагнер”. Це підтверджує, зокрема, некролог генерал-лейтенанта Романа Кутузова, який був першим заступником командувача армії. Його вбили 5 червня 2022 року. Завданням Кутузова було перерізати трасу Бахмут — Сіверськ. У період з листопада 2021 року до лютого 2023 року армією командував Андрій Мордвічов.
У підпорядкуванні 8 армії РФ залучали до боїв за Бахмут українців з раніше окупованих територій та росіян у складі 1-го армійського корпусу т.з. “ДНР” та 2-го корпусу т.з. “ЛНР” (про це писали Генштаб ЗСУ та ISW).
2-м корпус т.з. “ЛНР” з 24 лютого 2022 року командував Еседулл Абачов. У травні 2023 року (саме цей проміжок часу росіяни вважають “звільненням Бахмута”) Володимир Путін призначив Еседулла Абачова на посаду заступника командувача Західного військового округу армії Росії. Заступником Абачова був Євген Бровко. Він перебував на фронті, де керував діями підлеглих та загинув у травні 2023 року в районі Іванівського;
Після інтеграції бойовиків фейкових республік до армії Росії у підпорядкуванні 2 армійського корпусу т.з. “ЛНР” опинилась 4, 7, 85, 88 та 123 мотострілецькі бригади, 10 артилерійська бригада та низка окремих полків і батальйонів. Підтвердження участі у боях за Бахмут є щодо двох з них:
Щодо 1 армійського корпусу т.з. “ДНР”, який теж опинився у підпорядкуванні 8 армії РФ, то до нього включили 1, 5, 9, 110, 114 та 132 мотострілецькі бригади, 14 артилерійську бригаду та низку окремих полків і батальйонів. Тут командував спочатку вже згаданий вище Роман Кутузов, а після 5 червня 2022 року і під час боїв за Бахмут — Сергій Примаков. На його прикладі наочно видно, що підрозділи одного корпусу були розкидані по різних напрямках, коли одна бригада 1 корпусу армії т.з. “ДНР” була у Бахмуті, а інші на Авдіївському напрямку.
Але є два виключення — 58 бригада загарбників, яка була на Бахмутському напрямку у грудні 2023 року та 132 гвардійська мотострілецька бригада РФ (сформована з українців у Горлівці та росіян, які їх підсилили), яка єдина була у районі міста під час боїв за нього. Командує бригадою полковник Сергій Наймушин.
Вже після повномасштабного вторгнення Росії окупаційна армія сформувала 3-й армійський корпус регулярної армії РФ. Спочатку його підпорядкували російському угруповання “Південь”, а після боїв за Бахмут перепідпорядкували угрупуванню “Захід”.
Командувачем 3 армійським корпусом армії РФ призначили Володимира Бєлявського. Він воював проти України на цій посаді у період з 2022 до 2023 років.
Серед підпорядкованих підрозділів 3-го корпусу участь у боях за Бахмут брала щонайменше 72 мотострілецька бригада армії РФ. З квітня 2023 року її бійці прикривали фланги угруповання біля Бахмута, поки “вагнерівці” штурмували забудову міста. Її командир Роман Вінівітін став відомим у мережі через конфлікт з найманцями ПВК “Вагнер”, коли він звинуватив їх у крадіжці військової техніки і найманці взяли його у полон. Пізніше Роман називав себе підполковником та звинувачував “вагнерівців” у катуванні російських військових. За даними командира 3-ї окремої штурмової бригади Андрія Білецького, окупанти з цієї бригади воювали в районі Андріївки на південь від Бахмута щонайменше до вересня 2023 року, коли бійці ЗСУ повідомили про розгром цього формування.
У боях у міській забудові Бахмута найманцям ПВК “Вагнер” також допомагали й російські десантники регулярної армії РФ. Про необхідність такої підтримки писали аналітики американського недержавного дослідницького проєкту Critical Threats. Командувачем десантно-повітряних сил армії РФ із червня 2022 року є Михайло Теплінський. Підтвердження участі у битві за Бахмут є щодо двох дивізій десантників армії Росії:
Крім десантників у битву за Бахмут залучали й спецпризначенців. Зокрема аналітики ISW писали про 346 окрему гвардійську бригаду спецпризначення генерального штабу РФ у районі міста. Російські джерела теж підтверджували участь спецпризначенців у боях за місто. Аналітики Human Rights Watch зазначали, що 346 бригада підпорядковувалась напрямку командуванню спеціальних операцій при Генеральному штабі армії РФ. Але під час війни в Україні їх підпорядковували угруповуванню “Південь”:
346-тою окремою гвардійською бригадою спецпризначення генерального штабу РФ командував Микита Сьомочкін спочатку очолював навчальну роту бригади, але потім його загін спецпризначенців штурмував Соледар, Кліщіївку та Бахмут. Він загинув 15 березня 2024 року в районі Лисичанська.
Ще на північному фланзі Бахмута були самоназвані “козаки” росіян. Зокрема батальйон “Сибір”, сформуваний з російських добровольців, переважно з Сибіру. Батальйон входив у склад “козачої” бригади “Терек”, якою у період боїв за Бахмут командував Володимир Попов, який загинув у листопаді 2023 року в районі Кліщіївки. Бригада “козаків” входила у склад “Добровольчого штурмового корпусу” росіян. Командир корпусу наразі невідомий, у медіа фігурує лише його заступник Микола Дьяконов. Підрозділи корпусу укладали контракти з міністерством оборони Росії і підпорядковувалися йому напряму.
Батальйоном “Сибір” навесні 2023 року командував Олег Ликонцев. З травня 2023 року батальйон допомагав “вагнерівцям”, тримаючи оборону на фланзі міста у районі села Ягідне. Намагаючись утримати село, майже весь батальйон окупантів загинув, а сам Ликонцев лише дістав контузію.
Окремо варті уваги ті, хто допомагав вербувати до “вагнерівців” росіян, які перебували у в’язницях. За даними проєкту OSINT-дослідників The Wagner Project це директор Федеральної пенітенціарної служби Російської Федерації Аркадій Гостєв, якого внесли до санкційного списку за допомогу Євгену Пригожину у вербуванні ув’язнених для війни в Україні та начальник Федеральної пенітенціарної служби Ростовської області Дмитро Безруких, якого теж внесли до санкційного списку за допомогу Євгену Пригожину у вербуванні ув’язнених для війни в Україні.
Згідно з російськими законами, Федеральна пенітенціарна служба Російської Федерації підпорядковується Міністерству юстиції РФ. Саме Мін’юст координує та контролює її діяльність. Міністром юстиції РФ у часи боїв за Бахмут був Костянтин Чуйченко, який обіймає цю посаду з 2020 року.
Водночас над пенітенціарною службою Росії є прямий контроль президента РФ, адже саме він призначає директора Федеральної пенітенціарної служби Російської Федерації.
Головною силою у штурмі Бахмута була приватна військова компанія “Вагнер”. Йдеться про найманців, які реалізовували штурм міста і вони не були ніяк чітко прописані в російській структурі армії та влади. Втім отримували підтримку як один з підрозділів.
Водночас очільник найманців Євген Пригожин публічно заявляв, що саме його ПВК “Вагнер” “взяла Бахмут”. Він неодноразово брав на себе відповідальність за захоплення міста.
Ватажок ПВК “Вагнер” Євген Пригожин в одному з інтерв’ю, говорячи про кампанію із захоплення та руйнування Бахмута, казав:
“Моє політичне кредо: люблю Батьківщину та слухаюся Путіна”.
Сам же Володимир Путін у червні 2023 року заявив, що з травня 2022-го до травня 2023 року російська держава повністю фінансувала “Вагнер” і це коштувало 86,2 мільярда рублів (близько 44,7 млрд грн).
Водночас уже після захоплення Бахмута Пригожин неодноразово посилався на виконання “завдання”, не уточнюючи, чиє саме це було завдання.
Втім, наскільки високо сягав ланцюг ухвалення рішень і чи віддавав особистий наказ щодо Бахмута Володимир Путін — відкриті джерела прямо не підтверджують.
Центр стратегічних та міжнародних досліджень у США пояснював, що ПВК Пригожина хоч й вважалась приватною, але насправді була тісно пов’язана з російською владою, яка використовувала їх в Україні з 2014 року для підтримки сепаратистів на Сході країни, а потім використовувала “вагнерівців” для досягнення своїх цілей у Сирії, деяких країнах Африки (Центральноафриканської Республіки, Судані, Малі, Мадагаскарі) та знову в Україні у 2022 році. Втім, ватажок ПВК “Вагнер” неодноразово звертався до тодішнього міністра оборони Росії Сергія Шойгу і мав із ним публічний конфлікт. Тож ця структура нібито була незалежною, але отримувала озброєння та боєприпаси від Міноборони і виконувала завдання у рамках т.з. “СВО”.
За військове командування та планування у ПВК “Вагнер” відповідав Дмитро Уткін. Про те, що він особисто командував найманцям на війні проти України йдеться у санкційному документі ЄС (він під номером 201 на 56 сторінці). Розслідувачі Bellingcat знайшли свідчення того, що він (принаймні до повномасштабного вторгнення) підпорядковувався російському ГРУ (генеральному розвідувальному управлінню). Він був головним командувачем усіх сил “вагнерівців”, якому підпорядковувалися інші командири, про яких йтиметься нижче.
За російськими даними, Уткін загинув в авіакатастрофі разом з Євгеном Пригожиним у серпні 2023 року. Уткіну у травні 2023 року почав допомагати планувати операції, розподіляти ресурси та контролювати їхнє використання перший заступник командира ПВК “Вагнер” та генерал-полковник Михайло Мізинцев. Він працював у Міністерстві оборони Росії до квітня 2023 року. Потім його звільнили, і Євген Пригожин запропонував йому посаду у своїй компанії. Так Мізинцев став першим заступником Дмитра Уткіна. У травні 2023 року він відвідав Бахмут, за який ще точилися гарячі бої. Пізніше давав інтерв’ю з окупованого міста.
Водночас у розслідуванні Bellingcat йдеться, що у 2015 році Уткін доповідав Андрію Трошеву (начальнику штабу ПВК “Вагнер) про втрати свого підрозділу. Ще один доказ є в документі ООН від 2021 року в якому Уткіна називають командиром бойових підрозділів (456 сторінка), а Трошева очільником штабу. Загалом, у штабі ПВК “Вагнер” були два очільники:
Крім того, у командуванні “вагнерівців” була окрема людина, яку в офіційному санкційному документі ЄС називали (пункт 1477) відповідальним за оперативне командування у штурмах Соледара та Бахмута. Антон Єлізаров на позивний “Лотос”, який, за даними сайту “Війна і санкції”, відповідав за координацію та планування бойових дій ПВК, а також за залучення найманців. У пресслужбі Євгена Пригожина Єлізарова називали командиром штурму Соледара. Після цього “Лотос” командував штурмом Бахмута. Про це є свідчення в інтерв’ю та статтях тут, тут і тут.
Крім вищезазначених, у руйнуванні Бахмута брали участь і льотчики армії Росії. Адже “вагнерівці” були виконавцями “на землі”, і без підтримки авіації армії РФ руйнувань у місті було б менше.
Однак ця ланка військових є однією із найзакритіших, і знайти інформацію про пілотів армії РФ, які виконували завдання у Бахмуті, з відкритих джерел не вдалося.
Водночас у ПВК “Вагнер” були й свої літаки, які вони використовували у Бахмуті. Про це говорив сам Євген Пригожин опублікувавши відео з СУ-24, коли викликав президента України Володимира Зеленського на повітряну дуель. Втім, дослідники Ukrainian Prism вказували, що станом на квітень 2023 року не було підтверджень існування окремого авіаційного крила ПВК “Вагнер”. Водночас найманці-пілоти використовували військові літаки, зокрема СУ-25 та СУ-24. І є два підтверджені пілоти ПВК “Вагнер”, які під час боїв за Бахмут працювали на бомбардувальниках:
Підтримувала наступ ПВК “Вагнер” й власна артилерія. Про це розповідали російським медіа й окремі анонімні артилеристи найманців, й сам Євген Пригожин публікував розмови “з полів” зі своїми артилеристами. З відкритих джерел відомо, що командували ними:
Через закритість структури ПВК точно невідомо скільки розвідувальних загонів було у ПВК “Вагнер”. Але є інформація про командувача розвідки та щонайменше про один загін, командир якого загинув у Бахмуті:
Найбільш масова та важлива частина нашого розслідування — командири штурмових загонів ПВК “Вагнер”. Вони не схожі на типові угруповування регулярної армії РФ. Дослідження New America виявило, що кожен загін мав від 100 до 300 найманців. Тобто за кількість солдатів це ближче до рівня одного неповного батальйона армії РФ.
Важливо наголосити, що для цього розслідування командир — це не лише конкретна людина. Це функція в системі. Якщо один командир гинув, його замінював інший, а підлеглі продовжували виконувати накази. Тому ми відстежували не лише людей, а й командні функції, які забезпечували штурм міста. Зокрема, штурмовиками найманців командували:
У найнижчій ланці відповідальності — десятки тисяч окупантів рядового складу.
Максимальна роздільна здатність інфографіки доступна за посиланням (завантажте на свій пристрій та наблизьте).
Втрати росіян під час боїв за Бахмут неоднозначні навіть через роки. Білий дім станом на 1 травня 2023 року оцінював втрати росіян у 100 тисяч, але вбитими з них лише 20 тисяч. Британський уряд вважає, що у боях за місто загинуло близько 60 тисяч “вагнерівців” та військових регулярної армії РФ. Деякі підрозділи ЗСУ, такі як 412 бригада “Немезіс”, заявляла про 100 тисяч підтверджених вбитих та поранених росіян.
Журналісти Вільного Радіо проаналізували історії бойових шляхів командування ПВК “Вагнер”, сил російської армії та бойовиків фейкових республік.
Серед понад 50 фігурантів, яких ми перераховували вище, підтвердження особистої участі у боях за Бахмут та на його околицях вдалося знайти щодо 30 фігурантів. З них — щодо 13 відомо, де саме вони були або загинули.
Зазначимо, на мапу нижче ми включили не всіх російських військових, які перебували на Бахмутському напрямку, а лише командирів, щодо яких у відкритих джерелах вдалося встановити зв’язок із плануванням, командуванням, забезпеченням або безпосереднім веденням бойових дій. Це не означає, що кожен із них автоматично несе кримінальну відповідальність за всі руйнування міста.
Наприклад, відомо, що 1-й штурмовий загін “вагнерівців” штурмував центральні квартали Бахмута, “козачий” батальйон “Сибір” стримував контратаки ЗСУ у районі Ягідного на північ від Бахмута, а десантники РФ, мотопіхота та бойовики т.з. “ЛНР” допомагали найманцям на південних околицях міста та в районі Кліщіївки.
На мапі нижче журналісти Вільного Радіо розташували, які командири точно були у Бахмуті. Вони були у місті у різні часові проміжки битви за Бахмут. Тобто, це не означає, що в один певний день боїв розташування сил росіян було таким. Але це демонструє хто точно побував у боях за Бахмут на місці.
Максимальна роздільна здатність інфографіки доступна за посиланням (завантажте на свій пристрій та наблизьте).
Міжнародна практика показує, що розслідування воєнних злочинів можуть тривати роками, а суди — виносити заочні вироки. Серед відповідальних за руйнування міста ще живі і теоретично можуть з’явитися у суді як фігуранти:
Водночас є ті, хто вже не зможе понести відповідальність через загибель.
Максимальна роздільна здатність інфографіки доступна за посиланням (завантажте на свій пристрій та наблизьте).
Стосовно термінів, за якими можна залучити до відповідальності конкретних росіян за знищення Бахмута та воєнні злочини в місті, — потерпілі бахмутяни мають право на справедливість і відшкодування без строку давності. Це правило ґрунтується на:
“Практика Європейського суду з прав людини та Міжамериканського суду з прав людини також підтверджує цей підхід і зобов’язання держав не застосовувати строки давності до міжнародних злочинів”, — каже Вільному Радіо експертка з прав людини та міжнародного гуманітарного права, співробітниця Інституту інформації, безпеки і права Наталія Хендель.
Тому експертка радить потерпілим та свідкам воєнних злочинів бути готовими до того, що без належних доказів провини не побудувати кримінальну справу та процес відшкодування збитків. Через складність цих процесів покарання для винних у воєнних злочинах при руйнуванні Бахмута може настати через багато років.
“Практика притягнення до відповідальності за воєнні злочини та злочини проти людяності свідчить, що кримінальне переслідування за такі діяння може тривати роками, а інколи й десятиліттями. Це пов’язано, зокрема, з тим, що підозрювані можуть переховуватися від правосуддя, не залишати територію держави свого громадянства або перебувати під її захистом, що ускладнює їхнє затримання та притягнення до відповідальності”, — зазначає Наталія Хендель.
Втім, попри складнощі, міжнародне правосуддя у таких кейсах зазвичай працює на пошук та покарання винних у воєнних злочинах. Тому важливо, щоб правоохоронці відкрили кримінальні провадження, збирали свідчення та якнайшвидше фіксували докази злочинів проти людяності навіть попри відсутність термінів давності для таких злочинів.