Видатний український філософ-мандрівник, просвітник, письменник та композитор Григорій Сковорода жив на Слобожанщині у 18 столітті. Глибина його думок та широта світогляду вражають і нині.
Про філософа-мандрівника Вільному радіо розповідає завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький.
“Це постать надзвичайно знакова для України і, мабуть, для всього слов’янського світу”, — каже бахмутський історик.
Майже все життя Сковорода провів у мандрах. Серед життєвих маршрутів сковородинівської біографії значиться й Бахмут. До часів, коли Сковорода бував тут, місто вже розвинулося як центр солеваріння та прикордонна фортеця.
“Невідомо, чи зупинявся він у Бахмуті та чи справді слухав молебень у Свято-Троїцькому соборі, але принаймні про це свідчить меморіальна дошка, яку свого часу встановили на будівлі універмагу “Ювілейний”. Зараз дошка знаходиться у нашому музеї. Тож, серед відомих відвідувачів собору, поруч із Катериною II та Омеляном Пугачовим, згаданий і Григорій Сковорода”, — розповідає Ігор Корнацький.
Припускають, що Сковорода відвідав Бахмут, мандруючи до Таганрога у 1781 році. Тоді саме так можна було дістатись у те місто.
Нині на місці Свято-Троїцького собору в Бахмуті — торговельний комплекс “Астрон” з магазином “Сільпо” — це сучасний центр міста.
Перша згадка про зв’язки Сковороди із нашим краєм міситься у каталозі учнів класу піїтики Харківського колегіуму, де Сковорода викладав у 1759-1760 роках, розповідає історик.
“Серед учнів цього класу (тобто серед дітей, які навчалися у Сковороди) значиться Семен Шабельський, “бахмутського козацького полку полковника Івана син”. Він пішов на навчання у 1757 році, закінчив клас синтаксини та навчався у класі піїтики”, — розповідає Ігор Корнацький.
У графі про успішність є позначка “понятливий” (тобто виявляв значні успіхи у науках), каже співробітник музею.
Зазначимо, батько цього учня Сковороди — Іван Васильович Шабельський — керував Бахмутською заводською соляною конторою, якій підпорядковувалися й Торські солеварні (які знаходилися на території нинішнього Слов’янська). Ім’я Івана Шабельського зустрічається у багатьох історичних документах, пов’язаних з Бахмутом. Зокрема, про нього згадує й німецький академік Йоганн Гюльденштедт, який відвідав Бахмут у 1774-му році.
Біографічні дані Сковороди дуже суперечливі, як і його постать в цілому, каже голова осередку імені учителя Григорія Сковороди Харківської “Просвіти”, радіожурналістка та екскурсовод Вікторія Склярова в етері Вільного радіо.
“Він народився 3 грудня (за новим стилем) 1722 на Полтавщині. Неподалік Лохвиці було невелике сотенне місто Чорнухи, в родині козака Сави та його дружини Пелагеї Сковороди. Один з хуторів там називався Харсіки, і саме там стояла хата, де він народився. Нині це самостійне невеличке село”, — каже просвітянка.
Григорій в дитинстві виявив таланти до музики й співів і домігся, щоб у 9 років батько відвіз його на декілька років до Києво-Могилянської академії.
“І далі як студента (або “спудея” тогочасною мовою), який був дуже талановитим до співу, його привезли до Глухова у музичну школу, де їх підготували до конкурсу, який проводив царський двір Російської імперії, аби обрати декілька хлопчиків-співаків з Малоросії у свій хор”, — розповідає співрозмовниця.
Отже, Григорія обрали, і він 2 роки співає у придворному хорі у Санкт-Петербурзі. Там він має повний пансіон, забезпечення всіх потреб і ще плату 25 рублів золотом щорічно. Відомо, що імператриця Єлизавета їздила до Києва, і у супроводі був також Григорій Сковорода. Він написав прохання до імператриці, щоб його залишили у Києві та дозволили продовжити там навчання в Академії на понад 2 роки.
Потім була поїздка до Європи на 5 років як церковника у складі місії в угорський Токай, для закупівлі вин для царського двору. Там Сковорода відвідав багато європейських країн та вчився там по семестру у різних университетах.
“Навчатися йому допомагало добре знання німецької та латини, яка тоді панувала у навчальних закладах. Повернувшись, він почав одразу викладати у Переяславському колегіумі. Ректор Києво-Могилянки порекомендував його як гарного студента учителем до маєтку офіцера Степана Томари у Ковраях домашнім учителем для його сина”, — каже Вікторія Склярова.
За образливий вислів “Ти мислиш, як свиняча голова” в адресу хлопчика, який начебто був розпещеним, Сковороду звільнили, але за 2 роки все ж взяли назад, і він довчив хлопця. Далі в житті вченого починається “харківський період” 1759-1760 років. В той час він викладав у Харківському колегіумі.
Твори Сковороди були в кожній освіченій родині, каже наша співрозмовниця з “Просвіти”. Їх списували від руки. А от власної родини у філософа не було.
“Був брат. Не одружився Григорій Савич, уникав жінок. Один раз його начебто хотіли женити, але за переказами він “сам пішов з-під вінця”. Але цьому немає документальних доказів”, — каже харківська просвітянка.
За її словами, цікавим сковородинівським місцем є село Бабаї, де філософ міг зупинятись. Там жив настоятель місцевого храму Яків Правицький, який слугував своєрідною “поштовою скринькою” Григорія Савича: отримував листи на його ім’я та зберігав їх.
“Григорій Савич вів обширне листування. Цікаво, що Яків Правицький таємно переписував листи Григорія Савича і таким чином зберіг для нас багато його філософських творів з них. У нього були дуже прості твори про складне, і навіть у байках для дітей розповідав якісь складні речі. Тобто байки писав не лише для дітей, а й і для дорослих: “Байки Харківські” або “Байки Сковороди для дітей” — дуже гарно ілюстровані”, — каже представниця харківських просвітян.
За рік по тому як Сковорода відійшов у вічність, його улюблений учень Михайло Ковалинський написав його життєпис, який йому надиктував сам вчений-мандрівник. Вони також листувалися до кінця життя філософа.
Зазначимо, брат цього Михайла Ковалинського, який теж був колишнім учнем Сковороди, отримав роботу у Таганрозі. І саме до нього прямував Сковорода начебто через Бахмут.
Григорій Савич Сковорода помер у 72 роки у селі Пан-Іванівка (нині Сковородинівка).
В сковородинівських байках важливий не лише їхній текст, а й “сила” (тобто висновок, мораль, яку він пояснював чітко та докладно). Збірки його байок є в кожній бібліотеці України, є вони у відкритому доступі й онлайн.
“Його головна ідея, якою просякнуте його життя, — це пошуки щастя. І він дає людям рекомендації: “Не шукайте щастя ні в славі, ні в грошах, ні в багатстві. Якщо хочете знайти щастя, пізнайте себе”. До речі, це трактування щастя цікаво відображено в топонімах. Оці 2 брати, Михайло та Григорій Ковалинські, отримавши за свою службу землю на півдні Малоросії, назвали одне з сіл Щастям”, — каже співрозмовниця.
Нині це населений пункт на Донбасі, за який точаться бої з російськими окупантами і який постійно фігурує у зведеннях українських військових.
Ось кілька афоризмів Сковороди:
Наступного року виповнюється 300 років з дня народження Григорія Сковороди, і в усій країні відзначатимуть цей ювілей. Тож, що радять історики та краєзнавці, аби більше дізнатися про Григорія Сковороду?
Харківські просвітяни пропонують таке:
– відвідати перелічені вище музеї. Якщо ви хочете організувати екскурсію на Харківщину місцями Сковороди, Вікторія Склярова пропонує зв’язатися з нею через групу у Facebook “Стежками Сковороди”, де активісти регулярно анонсують багато заходів;
– прочитати книгу професора Харківського педагогічного університету Леоніда Ушкалова “Ловитва невловного птаха. Життя Григорія Сковороди”. Книга й нині продається у книжкових магазинах, її можна замовити онлайн. Коштує вона близько 160 грн без вартості доставки;
– подивитися 3-серійний фільм “Сковородинівська географія” харківського журналіста Владислава Проненка;
– читати байки та інші твори Сковороди — вони є у будь-якій бібліотеці країни.
Читайте також: