Підтримайте Вільне Радіо
Жителі прифронтових громад Донеччини нерідко наважуються на виїзд лише після втрати газу, світла чи дому, розповідає волонтер Євген Ткачов. Декого доводиться евакуювати двічі, а то й тричі — багато хто повертається у громади або виїжджає лише на кілька кілометрів у “безпечніші” населені пункти.
Своїми спостереженнями представник Гуманітарної місії “Проліска” в Донецькій області Євген Ткачов поділився з журналістами Вільного Радіо. Далі — його монолог.
Зараз ми евакуюємо людей з Дружківки, Слов’янська, Краматорська, з навколишніх прифронтових населених пунктів, з тієї ж Олексіїво-Дружківки. Здебільшого працюємо за попередніми заявками — люди телефонують, залишають контакти, ми приїжджаємо й забираємо їх.
Але буває по-різному. Є населені пункти, де люди просто не можуть подати заявку — немає світла, немає зв’язку, нічого не працює. Тоді вони бачать евакуаційне авто і виходять просто на дорогу. Буває, що хтось бачить, як евакуюється сусід, і вирішує їхати разом із ним. Або, якщо немає місця, то домовляються, що поїдуть наступним рейсом.
Часто трапляється і таке, що люди виходять пішки, наприклад, з Костянтинівки. Ми їх просто підбираємо на трасі й вивозимо далі. Іноді тих, хто не може йти сам, вивозять у грузових візках, бо власного авто не мають. Це реальність, у якій ми працюємо.
Ми бачимо, що люди загалом не поспішають виїжджати. Наприклад, був період, коли різко зросла кількість охочих на евакуацію через те, що припинили подачу газу. Як тільки газопостачання відновили, кількість заявок одразу зменшилася. Так само люди активізуються після того, як у них руйнується будинок. Тобто на рішення виїхати частіше впливають побутові негаразди й відсутність базових умов для життя, а не сама безпекова ситуація.
У середньому зараз вивозимо від 10 до 30 людей на день. Це не тому, що більше не можемо. Можемо. У нас постійно працює 4–5 команд, і загалом ми використовуємо десь третину, максимум половину наших можливостей. За потреби готові вивозити більше.
Найчастіше на евакуацію погоджуються літні люди, маломобільні, родини з дітьми. Якщо це звичайні групи — їдемо автобусами. Якщо людина немобільна, тоді це вже спеціальна санітарна евакуація з обладнаними автомобілями і супроводом.
Дуже часто ми маємо справу з повторною евакуацією. Люди вже виїжджали в більш безпечні регіони, але згодом поверталися додому. Хтось просто їде в інший населений пункт, оформлює там виплати ВПО і знову повертається, бо вдома є дах над головою, є їжа, є своє місце.
Буває, що одну й ту саму людину евакуюємо два, три, а інколи й чотири рази. Наприклад, люди виїжджали з Костянтинівки в Олексіїво-Дружківку, бо там було трохи безпечніше. Потім стало небезпечно і там — евакуювалися в Дружківку. Зараз просять вивезти ще далі, але буквально на кілька кілометрів.
У таких випадках ми вже пояснюємо, що це не вихід. Перевозити людину на 10 кілометрів від дому — це просто відкласти проблему. Тому пропонуємо евакуацію хоча б до Краматорська або ще далі, туди, де реально безпечніше.
Людям психологічно легше залишатися ближче до дому. У когось поруч робота, хтось усе життя прожив у своєму районі й ніколи нікуди не виїжджав. Для них поїхати в іншу область — це інші люди, інше середовище і повна невідомість.
Після евакуації люди потрапляють на так зване перше коліно — у тимчасові пункти перебування. Вони є в Лозовій, Краматорську, Павлограді та інших містах.
Якщо людина чітко знає, куди хоче їхати далі, ми одразу веземо її в потрібному напрямку. Якщо ж ні — вона певний час перебуває в пункті першого прийому, і вже там разом із соціальними службами вирішується, що робити далі.
Є люди, які виїжджають без документів — їх потрібно відновлювати. Є ті, хто хоче виїхати до родичів за кордон, але не має закордонного паспорта. У таких випадках людей розміщують у прихистках, у тому числі при церквах, де допомагають із документами й оформленням соціальних виплат.
Зараз проблем із розміщенням немає — ні на першому етапі, ні далі. У пунктах першого коліна люди можуть перебувати до місяця, після чого для них підбирають варіанти розселення в інших регіонах.
Насправді “Проліска” не лише допомагає людям виїхати з небезпечних територій. Наша робота не закінчується на евакуації. Ми далі займаємося тим, щоб людям було де жити.
Команда гуманітарної місії облаштувала близько 500 гуртожитків у дев’яти областях України. Це дозволило створити приблизно 50 тисяч місць для тимчасового проживання евакуйованих.
За пів року — з 18 липня по 30 грудня 2025 року, після загострення ситуації на Донеччині та в прифронтових громадах Дніпропетровщини, фахівці гуманітарної місії евакуювали 18 358 людей, серед них 3124 дитини та 1226 немобільних і тяжкохворих людей.
Ресурси у нас є — транспорт, команди, можливість працювати більше. Але роботу ускладнює логістика, зокрема відсутність залізничного сполучення з Краматорськом. Держава допомагає евакуаційними потягами, у яких є спеціалізовані вагони для маломобільних людей.
Ще одна причина, чому люди не виїжджають, — страх. Люди бояться залишитися без даху над головою. Вони не помічають десятки вдалих прикладів, а концентруються на одному невдалому і думають, що з ними буде так само.
Є й чоловіки призовного віку, які бояться мобілізації. Через це вони вирішують залишатися під обстрілами і жити в підвалах.
Охочі евакуюватися можуть звертатися до “Проліски” за телефоном гарячої лінії: 0800 888 888.
Зазначимо, волонтерські організації можуть евакуювати людей лише з тих територій, куди дозволений заїзд цивільних. Із зон активних бойових дій евакуацію здійснюють лише державні служби — поліція та підрозділи ДСНС. У таких випадках треба звертатися за номером 102, де запит передадуть відповідним службам.
Раніше ми розповідали, як живе прифронтова Дружківка у січні 2026-го. Там досі живе майже 20 тисяч людей.