Бажання возз’єднатися з рідними, втрата відчуття небезпеки, вплив російської пропаганди — ось лише декілька причин, які змушують евакуйованих людей повертатися додому. Експерти, які працюють з такими людьми, розповіли, чому ті обирають дім замість нового життя на підконтрольній території. Наші журналісти зібрали основні думки та аргументи в одному матеріалі.
Повернення людей з евакуації на тимчасово окуповані території стало темою однієї з дискусій “Фестивалю думок” від благодійного фонду “Схід SOS”. Вільне радіо стало інформаційним партнером заходу та підготувало конспект з найважливішими тезами учасників. Наші журналісти виокремили сім основних причин, які спонукають людей повертатися в окупацію.
Причина 1. Неспроможність знайти роботу та постійне житло в евакуації
Людині важко їхати в невідомість, наголошує членкиня правління “Схід SOS”, координаторка відділу PR і комунікацій Оксана Куянцева. Тому, за її словами, під час евакуації влада мусить дати людині максимум інформації про подальші кроки, а не лише запропонувати їй безпечний виїзд. Потрібно обговорити, де людина житиме та яка допомога (у тому числі з працевлаштуванням) їй буде доступна. У такому разі шанс на повернення людини буде невисоким, вважає експертка.
“Багато людей самостійно виїжджають. Тут вже питання того, чи змогли вони знайти організацію, яка допоможе закрити базові потреби в медицині, освіті та роботі”, — говорить Оксана Куянцева.
Якщо ж знайти своє місце у новій громаді людині не вдалося, повернення на ТОТ не оминути, додає експертка: “Це може статися на початку, коли людина не зорієнтувалася, або перед зимою. Виплати [ВПО] можуть тривати пів року, і це може бути моментом, коли людина ухвалює рішення про наступний крок. Одне місце — це спогади, інше — практичне житло, де людина може жити. І тоді виникає питання: їхати чи залишатися”.
Причина 2. Проблеми з адаптацією в новій громаді
Робота та житло — це не єдині причини, які змушують людей повертатися в окупацію. Нерідко додому їдуть ті, хто не зміг пристосуватися до укладу життя на новому місці, каже координаторка напряму правозахисту БФ “Схід SOS” Юлія Матвійчук.
“Адаптація та інтеграція можливі, якщо людина проінформована про місцеві ресурси, про те, де вона може, наприклад, купити хліб, де вона може переоформити пенсію, як вона може знайти дитячий садок своїй дитині, як вона може укласти договір зі своїм сімейним лікарем”, — розповідає учасниця дискусійної панелі.
Причина 3. Бажання повернутися до родичів
Буває, що людина, яка наважується на виїзд, залишає в окупації близьких. Наприклад, на непідконтрольній території може залишитись один із членів подружжя, аби доглядати за майном. Туга за рідними може підштовхнути людину до повернення.
“Жінки повертаються до чоловіків, або ж навпаки, якщо цей чоловік покинув будинок, а жінка проживала, жінки повертаються. І все це коло, через яке ми стикаємося з поверненням до покинутого місця проживання”, — каже Юлія Матвійчук.
Причина 4. Зменшення обсягів гумдопомоги
Люди, які виїжджають в евакуацію, можуть зіткнутися з тим, що на новому місці обсяги гуманітарної допомоги меншають. Відчувши цю різницю, дехто може захотіти додому попри небезпеку, бо там видають більше продуктів і предметів першої потреби, говорить координаторка напряму правозахисту БФ “Схід SOS”.
“Є досить багато програм, які направлені на підтримку і забезпечення гуманітарною допомогою в районі ведення активних бойових дій. І, на жаль, таку допомогу люди не отримують, коли евакуюються, або отримують значно менше, що не покриває якихось базових потреб”, — розповідає Юлія Матвійчук.
Причина 5. Відчуття, що загроза відступила
Людина, якій важко призвичаїтись до нового життя, хотітиме додому попри всі ризики, якщо ситуація в окупації стане відносно кращою, вважає голова Сєвєродонецької райдержадміністрації Роман Власенко — переселенець із Попасної на Луганщині.
“Вони не обирали громаду для реінтеграції, просто шукали безпеку. Й коли безпека повернулася на тимчасово окуповані території, вони ухвалювали рішення поїхати додому”, — каже Роман Власенко.
Причина 6. Інформаційний вплив російської пропаганди
Тимчасово окуповані території залишаються під значним тиском російської пропаганди, наголошує очільник Сєвєродонецької РДА. Деякі люди піддаються її впливу, адже для них вона створює хибне відчуття стабільності.
“Там (на тимчасово непідконтрольній території, — ред.) існують ініціативи, пов’язані з фінансами, компенсаціями, різними допомогами. Деякі люди їх отримують, а деяким просто не дозволяють повертатися туди (додому, — ред.), оскільки їхнє житло там зайняте військовими або признане “націоналізованим”, — каже Власенко.
Причина 7. Ідеологічна невизначеність
За словами голови Сєвєродонецької райдержадміністрації, питання патріотизму для деяких жителів тимчасово окупованих територій залишається другорядним.
“Не хочу нікого образити, але у нас більшість людей, [які повернулися додому в окупацію], виховані в радянській традиції, і для них не надто принципово, під яким прапором жити. Просто потрібно визнати це”, — каже Власенко.
У серії матеріалів “Червона нить”, присвяченій досвіду примирення після війни, Вільне радіо розповідало, якими можуть бути шляхи подолання протиріч між групами людей. У межах циклу ми поспілкувалися з медіатором Олегом Овчаренком, який роками допомагає громадам прийняти нових мешканців — вимушених переселенців.
Експерт наголошує: успішна інтеграція людей з окупованих громад на підконтрольній території не в останню чергу залежить від місцевих.
“В усіх громадах більш-менш один і той самий сценарій: перший етап — “ейфорія”. <…> Це як якесь відкриття, щире прийняття цих людей, розуміння, що їм тяжко і нам треба все зробити, щоб їм у нас було комфортно. Люди надають гуманітарну допомогу, діляться якоюсь там картоплею, одягом, селять приїжджих. Потім йде адаптація і сприйняття реальності. І далі вже може змінюватись ставлення аж до “вони якісь не такі”. Не так говорять, не так одягаються, не те їдять і не так їздять і так далі”, — пояснює Олег Овчаренко.
Якщо ж не створювати умов для комунікації між місцевими жителями і новоприбулими, напруга лише зростатиме, впевнений співрозмовник. Зрештою у людини, яка опинилася під суспільним тиском, може виникнути бажання повернутися додому, де її приймають.
“Є певна закономірність: якщо громада велика, велике місто, — там все непомітно відбувається. Для нас є більше викликом, якщо міста невеликі, де люди всі одне одного знають <…>, а тут приїжджають нові люди з новими запитами, — там йде важче. Бо треба цих людей якось прийняти, а зв’язки вже є і вони міцні досить”, — говорить Овчаренко.
Розв’язувати конфлікти між “новенькими” та “корифеями” допомагають медіатори. Вони проводять переговори між сторонами, допомагають їм зрозуміти інтереси одне одного та сприяють досягненню компромісу.
Про те, як вдається мирити цілі групи людей, а не лише кількох неприятелів, дізнавайтеся в нашому інтерв’ю з медіатором Олегом Овчаренком.
Ще більше про те, якою може бути реінтеграція в Україні, ми розповідали в інших текстах спецпроєкту “Червона нить”: