image

Православні. Історія подружжя з Бахмута, яке об’єднала віра, і їхній опис сучасного християнства в ПЦУ


.
Православні
Історія подружжя з Бахмута, яке об'єднала віра, і в чому полягає їхнє віросповідання
Найпоширенішою релігією в багатьох країнах пострадянського простору є православ'я. Більшість українців хрещені, але не всі знають у чому дійсно полягає справжнє православне віросповідання. В цьому матеріалі зі спецпроєкту "Релігія єднає" ми розповімо про хрещення, інші православні таїнства, про право вибору віросповідання, та який гріх найбільший для християнина та багато іншого про цю віру. А розібратися нам допоможуть Оксана та Сергій Судак з Бахмута. Вони розкажуть про свою релігію та про її особливості.
В серії матеріалів спецпроєкту "Релігія єднає" ми розповідаємо про 4 різні конфесії, їхні особливості та те, про що читачі можливо не знали. Головна мета кожного тексту — розповісти про представників різних релігійних конфесій на сході, їхні традиції та погляди.

Адже всі ми живемо поряд з віруючими різних конфесій в одному регіоні таким, яким воно є. І в цьому різноманітті сила. У фінальному 5 тексті ми порівняємо 4 релігії про які нам розповіли їхні представники, та разом пошукаємо між ними спільні та відмінні риси.
Цей репортаж Вільне радіо робить з власної ініціативи. Ми не хочемо нікого образити або зачепити почуття релігійних людей.
Curiosity about life in all its aspects, I think, is still the secret of great creative people.
Храм ПЦУ в Бахмуті
Зустрітись з подружжям Судаків ми запланували у єдиному храмі Православної церкви України в Бахмуті. Свого окремого житла священник і його дружина поки не мають. Зате в громаді є близькі їм люди та однодумці. Та навіть тут провести з ними час не так просто. Оксана та Сергій дуже активні, тож домовлятися про спільне інтерв'ю довелося кілька тижнів. Для цього йдемо на службу у вихідні. Річ у тому, що це не типова родина батюшки і матушки, яку можна уявити стереотипно. Сергій в будні живе та працює правоохоронцем у Краматорську, Оксана зазвичай в Бахмуті, але теж заклопотана довше, ніж з 9 до 17 — вона очолює міське Бюро безоплатної правової допомоги. Разом вони у вихідні дні чоловіка та на свята.
Храм ПЦУ в Бахмуті зараз — це кімнатка в підвалі багатоповерхового будинку. Дзвіниць тут немає, ікон на вході теж.. Тому важко знайти, де саме вхід в храм. Тим паче, що пошарпані іржею блакитні двері в холод закривають. Зате, відчиняючі їх, одразу окутує запах ладану.
З нами вітаються при вході, але спочатку в подружжя служба. Тож можна лише спостерігати, а розмови вже після літургії. Сергій переоблачається в Отця Сергія з вдяганням ряси. Хоч з під неї й видніються камуфляжні штани. Так він розпочинає службу Божу.

Приміщення самого храму невеличке — близько 25 м². Навіть вчотирьох тут стає трохи тіснувато. А на Богослужіння приходить й більше людей. Стіни обклеєні звичайними кімнатними шпалерами, іконостас, або як його ще називають, "царські врата", зроблений з ДСП, а деякі ікони тут надруковані та приклеєні.
Як проходять служіння в бахмутській парафії Православної церкви України
Навпроти іконостасу — місця для парафіян: стільці, вішак, куди можна повісити свої речі, стійка, на якій лежать тексти із молитвами та священними піснями. А на підвіконнях та в куті кімнати лежать різні книги.

"Господи помилуй. Господи помилуй. Ще молимось, Господу Богу нашому, щоб вислухав голос моління нас, грішних, і помилував нас, і охоронив усіх людей України нашої…", — лунає тут одночасно тихо (в порівнянні зі службою в просторому приміщенні церков) та голосно (в масштабах кімнати).
У своєму храмі Оксана та Сергій не подружжя, а просто священник та прихожанка. Він читає розрішальну молитву над схиленою головою Оксани. Тримаються вони поодаль. Ніщо не видає в них пару. Хоча власне так вони тут і познайомилися.

Ритуал сповіді до сьогодні для них спільний. Колись Оксана так розповідала про свої амбіції стати депутаткою міської ради, а духовний наставник у тому її підтримав. Зараз для неї духовний наставник і її чоловік в одній особі.
— Чи можна жінці сповідуватись своєму чоловіку, навіть якщо він священик? Чи не забороняє це релігія?
— По-перше, я ніде не зустрічав заперечення, що жінка не може сповідається чоловіку. Тому що вона сповідається Богу. А я лише свідок, який бачить, що людина кається. По-друге, я сповідаю її не як жінку свою, а як священник парафіянку.
— А як ви сповідуєтесь?
— Я сповідуюсь іншому священнику.
— Самі з собою не можете сповідуватись?
— Ні, лише іншому священнику.
Оксана на службі єдина, хто вирішив сповідатися. Як правило, у храмі для цього є окреме місце. Таїнство сповіді для православного — це визнання своїх гріхів, каяття в них, прохання про прощення — інтимний. В нинішніх умовах на сповідь виходять в коридор.
"Сказав Господь: дана вам влада, священникам. Кому відпустите гріхи, тому відпустяться. А на кому ви їх залишите, на тому й залишаться." Це Він дав нам відповідальність таку відпускати гріхи. Який гріх не повинен відпустити священник? Нерозкаяний. Якщо людина визнала, що вона грішна, але в ньому не кається, то такий гріх священник не може простити. Ти перепитуєш людину, чи збирається вона ще робити, і вона відповідає "ні, не збираюсь, я каюся", то тоді прощаються ці гріхи", — пояснює Вільному радіо Сергій.

Тобто в людини, яка розкаялась і сповідалась священнику, гріхи, так би мовити, анульовуються. Так само, за словами Сергія, Бог навіть без священника може відпустити гріх людині, яка не вірить в Бога або не прийшла спеціально на сповідування. Це тільки якщо людина дійсно щиро розкаялася, і коли гріх їй проститься, вона відчує полегшення у серці.
Однак, як каже родина, всі люди грішні. І священник визнає себе грішним.

"Людина якщо не грішна, то як вона можна зрозуміти людей, які грішать. Коли я сповідаю людей, я слухаю ті ж гріхи, які сам робив. Тому я розумію цих людей. І даю ліки такі самі, які використав би для себе. А якби я не мав тих гріхів, то люди боялись би розповісти про свій гріх. Ніби "він же праведний, як я буду таке розповідати, такі огидні вчинки". Але я ж така ж людина, як і вони", — каже отець Сергій.

"В кожного є багато гріхів. А щоб почати їх усвідомлювати, треба читати і знати, що конкретно є гріх. Дуже часто ми робимо ніби невеликі гріхи, маленькі: десь когось образили, на кого накричали, зневажили. Це ж теж гріхи, але ми можемо це не усвідомлювати. А коли починаєш готуватися до сповіді, то починаєш розуміти", — підтримує його дружина.

Сергій додає, що після сповіді гріх все одно повинен чимось спокутуватись. Навіть якщо це вбивство. Якщо людина забрала чиєсь життя, то Бог не забрав життя вбивці для того, щоб той встиг покаятись та зробити щось гарне і корисне для інших. Крім того, за словами священника, не лише вбивство — не є найстрашнішим гріхом.

"Найстрашніший гріх — це нерозкаяний. В церкві вважаються також найстрашнішими гріхами: надмірна надія на Бога і протилежний їй гріх — повний відчай, тобто повна безнадія на Боже милосердя. Це коли ти спеціально грішиш і думаєш, що Бог тобі все відпустить, та коли в людини немає ніякої надії на Бога", — каже Сергій.
"Береженого Бог береже, але і ручки треба продезінфікувати, і масочку вдягнути"
Після Богослужіння всіх парафіян і нас запрошують до сусідньої кімнати випити гарячого чаю. Приміщення хоч і невеличке, але всі сідають один від одного на певній відстані, щоб дотримуватись соціальної дистанції. Поки чай заварюється Оксана Судак просить всіх обробити руки антисептиком.

В цій кімнаті є чимало нагадувань про те, що Православна церква України — патріотична. Із синьо-жовтими чашками в руках, зі священником та його дружиною ми починаємо розмовляти про погляди на життя православних християн.
Антисептик та дистанція наштовхує на першу тему — ставлення до хвороб та медицини. Родина Судаків не заперечує, що коронавірус існує. Пояснюють, що будь-які хвороби — це випробування від Бога.

"Не може так просто хтось взяти й вигадати цей вірус і розповсюдити його. Безперечно, що це послане випробування від Бога. Бо таку хворобу тільки Бог може послати. А зараз людство робить те, що від нього залежить. Але чи інфікується цим вірусом людина, це залежить від Бога", — каже Сергій.

Але й звертатися до Бога при коронавірусній або будь-якій іншій хворобі одразу хоч і не завадить, вважає чоловік, але спочатку треба звернутися до традиційної медицини.
"Медики лікують людей тими методами, які від них залежать. Вони використовують той досвід лікування, який був раніше. Відмовлятися від того досвіду, наукових здобутків звичайної медицини — це недоречно. Це як відмовитись від того ж автомобіля чи світла або водопроводу. Церква не каже, що треба відмовлятися від медицини", — каже Сергій.


Крім того, за словами священника, не Бог дав людям медицину. Це результат з досвіду життя людини та є досягненням людства.
Чому вмирають люди
Якщо ж через хворобу або інші причини людина померла — то це також воля Господа, така трактовка релігійних текстів православних вірян.

"Це було наперед передбачено. Все стається з волі божої. Якщо угодно було тій людині загинути/померти в тому чи іншому місці, та час, значить це угодно Богу. Премудрість божу нам не зрозуміти. Якась причина повинна бути, чому той живе довше, а той менше. Церква тлумачить, що людину забирає господь в той момент, в якій бачить, що людина добралась певного рівня, Бог знає, що вище вона вже не підніметься, і тому її забирає. Так само і коли вниз йде, погіршується, коли Бог знає, що людина може погіршитись ще більше, щоб гірше не було, то він забирає її раніше", — пояснює своє ставлення Сергій.
Смерть, за думкою родини — це не кінець. Вмирає лише тіло, але після смерті людина може воскреснути при другому пришесті Ісуса Христа..

"Треба думати з точки зору "а що з душею людини буде надалі?". Тобто фізична смерть не означає смерті для душі. А душа вона ж вічна. І що ж далі з цими душами? То як каже церква, до другого пришестя в залежності від того, як людина нагрішила, то ця душа перебуває в такому, як ми називаємо, в раї або пеклі, це ми так називаємо, але це стан душі, але в кінці всі мають воскреснути тілесно, які раніше померли", — додає Оксана Судак.
Біблію зрозуміють не всі
Все тлумачення свого віросповідання священники беруть з Біблії — головної книги для християн. Та трактувань у неї є тисячі, тож в залежності від конфесії зустрічаються різні обряди та звичаї. Як правило всі богослужбові тексти церква бере зі святого письма.
"Я думаю, що не всі, хто прочитає її, спасуться, чи всім буде корисно. Звісно, слово Боже має великий вплив на серце людини. Але є багато незрозумілого для звичайної людини. Багато місць потребує ще й трактування. Якщо ми будемо виконувати все, що написано, то це призведе до поганих наслідків. Наприклад, коли говориться "якщо око спокушає тебе, то вирви це око". Якщо виконувати буквально все — це недобре. Це для прикладу", — пояснює Сергій.

Водночас священник радить читати людям псалтир. Він каже, що ця книга буде корисною для кожного. За цією книгою раніше навіть навчались в школах.

В розмові на питання все більше відповідає саме Сергій. Хоча Оксані теж є що додати, вона поступається чоловікові та не перебиває його. А коли звертається, то говорить на "Ви". Та запевняє — так усе тільки на людях. Вдома вони спілкуються на "ти", а рішення ухвалюють спільно.

Стосовно рівності жінок і чоловіків, Сергій каже, що релігія розділяє їх як двох окремих людей.

"Якщо жінка хоче бути такою ж, як чоловік, то, по-перше — це їй не потрібно, а по-друге, Бог створив чоловіка і жінку. Вони відрізняють і повинні відрізнятися і в характері, і в способах життя і вміннях, талантах, у цьому премудрість Божа. Якщо, наприклад, питання рівності в правах — це нормально. А якщо жінка хоче виконувати ту роботу, що й чоловік — то це збочення. Природніше, коли чоловік заробляє гроші, а жінка все обслуговує", — каже Сергій.
Але дружина з ним не погоджується. Каже, що церква вважає, що жінка повинна підпорядковуватись чоловіку, як церква підпорядковується Христу. Але це не означає, що жінка повинна пригнічувати себе в цьому:
"Стосовно рівності, то я вважаю, що якщо жінці подобається виконувати ту роботу, яку вона виконує, то не потрібно їй забороняти. Зараз межі так стираються стосовно чоловічих чи жіночих професій. Зараз жінки військовослужбовиці бувають".
Вже після цього пояснення Сергій погоджується з дружиною, що якщо жінка відчуває себе комфортно на тій чи іншій професії, то це є нормою.
Християнське хрещення замінило старозавітне обрізання
Поки в родини Судаків немає дітей. Родина Судаків каже, що якщо будуть, то вони обов'язково будуть її хрестити. Священник додає тут цікавий факт: раніше, до хрещення, робилось обрізання. Бо й в православній церкві є свято, яке називається "Обрізання Господнє".

"Ми нещодавно відзначали Новий рік за старим стилем, коли крім Святого Василія Великого ми згадуємо Обрізання господнє. Виявляється, що тілесні батьки Христа принесли його до храму, щоб зробити обрізання, не питаючі його згоди. А те старозавітне обрізання прообразом теперішнього хрещення. Зараз хрещення замінило старозавітне обрізання", — каже Сергій.

В ті часи люди добровільно робили обрізання і згодом хрещення, адже це не було так розповсюджено, розповідає священнослужитель.

"Коли церква формувалася, то люди свідомо ставали християнами та тоді й хрестилися. А зараз коли в християнського подружжя є дитина то відповідно вони в християнському дусі її виховувати. І оскільки в нашій державі, на нашій землі, переважна більшість це християни, то не було потреби чекати, щоб людина виросла і похрестилась. Зараз просто система інша, розповсюдилось християнство в нас. А раніше, коли мало було християн, то треба було обрати релігію, тому і хрестилися в дорослому віці", — робить історичний екскурс Сергій.
Водночас родина Судаків не вважає, що похрестити дитину маленькою означає позбавити її права вибору віросповідання.

"Раніше не думали, що якусь іншу віру хтось буде сповідувати. А стосовно того, що послав нам, наприклад, господь дитину, ми її годуємо, ми її доглядаємо. Але ж ми не питаємо її "чуєш, а чи згодна ти зараз поїсти? Чи щоб ми тебе одягнули?". Ми ж не питаємо про це її. Так само як про тілесне життя її дбаємо, так і про духовне", — каже Сергій.

"І дійсно, як це позбавити дитину дару господнього? Як це мені батьки дарували, хоч і не свідомо, а чого ж я людину буду цього позбавляти, якщо мені це все життя допомогало, мене все життя оберігало", — додає Оксана.

При цьому, якщо розглядати питання гіпотетично, то вони готові, що їхня майбутня дитина може захотіти змінити релігію:

"По-перше, ми, так само як батьки тілесні, як і Бог щодо нас, ми не забираємо свободу вибору. Я б дав свободу своїй дитині. Просто я б навів певні аргументи, довів би в чому переваги там чи там, які недоліки є", — розповідає Сергій.
Багато релігійних конфесій сповідують єдинобожжя
(віру в єдиного Бога)
Правда зараз порівнювати ще не готовий. Отець Сергій поки не вивчив всі конфесії ретельно. Склав своє враження лише про деякі релігії. Наприклад, на його думку, буддизм — це більше не релігія, а філософія. А магометанство — більш примітивна релігія.

"За те, що ти загинеш в боротьбі з невірними, ти будеш мати такі то тілесні насолоди, будеш мати цнотливих дівчат", — розповідає Сергій.
— А як до католицизму ставитесь?
— Католицизм… Ось в нашій історії України часто католицизм часто боровся з православ'ям. Враховуючи той весь досвід, порівнуючі це все, я багато бачу в католицизмі неправильного, збочення багато.
— У чому саме?
— В нас священослужитель повинен бути одруженим. Бо в нас в православних, якщо ти неодружений, то тебе не висвячують. Не маєш право прийняти сан. Обов'язково одружитись потрібно. Або відмовитись від одруження і піти в чернецтво. А в католиків зробили духовенство не мов створило з себе свою окрему касту неодружених, чим зробило уявну перегорожу зі своєю паствою. В нас, у православних, якщо ти монах, то маєш в монастирі жити. Не повинен так щільно спілкуватися з протилежною статтю. А в католицизмі це дуже велика незручність. В них священники мусять одружуватись тільки таємно.
Історія одруження для Оксани та Сергія — особлива тема. Річ у тім, що, згідно з канонами Православної церкви, священник не має одружуватися вдруге. До того ж після прийняття сану немає права вінчатися. Але на той час, коли пара захотіла одружитись, Сергій вже мав раніше один шлюб.
"За канонами церкви священник коли приймає духовний сан, він вже одружуватись не може. І ті, хто 2 рази одружувався також не можуть стати священником. Це за канонами церкви. В мене і дитина вже є. І я себе морально готував до чернецтва (монашества — ред.). Християнин може йти двома дорогами: або одружитися, сім'ю мати, або прийняти чернецький постриг — служити не світу, не собі, а тільки Богу", — пояснює Сергій Судак.

Та почуття перемогли. І коли Оксана та Сергій звернулися зі спеціальним проханням про одруження до їхнього правлячого архієрея, він не заперечив проти їхнього одруження.

Оксана говорить, що, наприклад, у Вселенській православній церкві, їхній патріарх вже дозволив своїм священникам приймати другий шлюб, якщо виникла в тому потреба.

Подружжя сподівається, що й в ПЦУ теж колись приймуть такі ж правила, як і у Вселенському патріархаті.
"Однокімнатний" подарунок від Миколая
Неодноразово в розмові Оксана та Сергій Судак говорили про чудеса від Бога та про те, що якщо Бог щось не дає, то це людині не потрібно.

Коли ми домовлялися вперше про інтерв'ю, то хотіли поспілкуватися з родиною Судаків в їхньому житлі, щоб більше зануритись в сімейну атмосферу. На той момент Оксана розповіла, що житла власного в них немає. Однак, під час кількох наших розмов все змінилося:

"Ми так дивились, що треба їздити шукати житло, але часу постійно не було. Отець Сергій же каже: "Не хвилюйся, Миколай про все потурбується". А я ж з практичної точки зору думаю: "Може ми якось допоможемо Святому Миколаю? Треба ж теж щось робити". В мене немає надмірної надії, я все, що можу — зроблю, а все, що не можу — на Бога вже буду покладатись. І буквально перед Днем Святого Миколая 17 або 18 грудня телефонує отець Сергій і каже, зателефонувати нашому архієпископу Донецькому Маріупольському", — емоційно розповідає Оксана.
Виявилось, що жінка з Києва хоче подарувати однокімнатну квартиру в Бахмуті, по вулиці Декабристів. Саме вона стане першим житлом подружжя.

"До Нового року вона приїхала, оформлює договір дарування, вона дарує квартиру парафії. І вже в розмові питаємо: "Ну ось як так?". Вона пояснила, що продати не могла, нюанси якісь були. І взагалі це була ініціатива її чоловіка. Ми ж питаємо: "А як звати чоловіка?". А вона каже: "Миколай". І тут збігається, що отець Сергій каже "Микола допоможе" і тут відбувається подія за ініціативою чоловіка, якого назвали на честь Святого Миколая", — з посмішкою пояснює дружина священника.
Згодом подружжя сподівається знайти просторіший прихисток і для храму.

"Можливо ми, нашою сім'єю, купимо якусь хату і зробимо храм. Оце може бути. Треба ходити по підприємствах, організаціях, по тому всьому ходити. А не всі хочуть ходити. Я не маю можливості коли. Тільки в суботу-неділю можу. Коли буде можливість, то будемо ходити", — каже Сергій Судак.

А Оксана від себе додає: треба вірити в Бога і вірити в те, що може відбутись. Якщо не вірити, то нічого і не буде.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Читайте нас в Telegram DONрегіон
Підписуйтесь на наш Instagram Вільне радіо

Якщо Ви дочитали цей матеріал до кінця, сподіваємось, він був корисним для Вас

Ми дуже цінуємо те, що Ви з нами!

Запрошуємо Вас стати патроном Вільного радіо та підтримати нашу редакцію.

Якісна незалежна журналістика потребує багато зусиль та ресурсів, і саме Ви можете допомогти нам робити це чесно і кожного дня!

Щомісячна підтримка
Допомогти одноразово
Поділитись публікацією

Ця публікація створена за підтримки Європейського Фонду за Демократію (EED). Зміст публікації не обов'язково відображає думку EED і є предметом виключної відповідальності авторів


Спонсор

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: