(не)питна
Прісна вода Донеччини під загрозою отруєння відходами з відстійників. Як її захищають
У прифронтовому Торецьку промислові відстійники з майже мільйоном тонн відходів зараз знаходяться за якісь кілометри від лінії розмежування. Снаряди вже влучали туди. Та поряд все ж залишаються люди. Ми дізналися чи робили щось для захисту води останнім часом та що місцеві думають про екологічну ситуацію навколо.
Наша дорога до відстійників йде через Торецьк. Ми їдемо машиною, тож зупиняємося в центрі, щоб трохи розпитати про них у місцевих. Запитуємо: Чи знають про шмат землі з відходами поряд? Чи вважають його загрозою? Люди зустрічаються різні.
“
— А що, у нас відстійник є? А на честь чого він побудований? Я взагалі не в курсі, вибачте

— Нам вже нічого боятись, ми вже "відбоялися". Хвилює, але якби те допомогло, що ви оце питаєте

— Я нічого не знаю. Запах відчуваю

— Так, близькість відстійників мене турбує. Я живу не тут, а на Петрівській горі. Воду у нас пити неможливо, за добу вона вкривається плівкою, як бензин, тому купуємо воду для пиття.
Ті, хто живе ближче до відстійників, кажуть, що найбільше дошкуляє не факт сусідства з тоннами отрути, а сморід від неї. Цікаво, що колись місцевим обіцяли, що на височині відстійники тимчасово.
“
Я пам'ятаю, були такі заяви! Казали, що не встигає завод. А зараз там ніби навантаження нуль, а викачувати та переробляти ніхто й не думає. Так воно й залишилось назавжди..., — згадує Анатолій Іванович, який живе тут все своє життя, з 1948-го року.
Ще один місцевий — Володимир Єлець — супроводжує нас на околиці, до цих самих шламовідстійників фенольного заводу. На територію відстійника заїжджаємо безперешкодно й одразу відчуваємо нестерпний хімічний сморід, від якого невдовзі починає боліти голова. Так смердять 300 тисяч тонн "хімічного коктейлю" з нафталін—, фенол— , формальдегідвмісних мас 3-го класу небезпеки. Їх тут накопичують та зберігають десятиліттями. Тому що досі не знають що з ними робити та як утилізувати.
Десь тут неподалік є ще один шламовідстійник фенольного заводу 4-го класу небезпеки з 400 тисячами карбонатної пульпи. Коли відстійники будували, то їх дно та береги за технологією захищали ізолюючими матеріалами, аби токсичні відходи не просочувалася у грунт.
“
"Це відстійник фенольного заводу, за спиною в мене — ще два, і глиною он відсипані борти — це відстійник збагачувальної фабрики Торецька "Щербинівська" (раніше центральна збагачувальна фабрика ім. Дзержинського). Тобто тут цілий "каскад" відстійників, і вся територія настільки забруднена, що скоріш за все життя тут не буде ще довго. І все це — у безпосередній близькості від бойових дій, — каже мешканець Торецька та голова громадської організації 'Твоє Нове Місто' Володимир Єлець.
Місто Торецьк Донецької області до 2016-го називалося Дзержинськ. Саме на його території рівно 300 років тому знайшли вугілля: звідси починався промисловий Донбас. На невеличкій території працювали десятки вугільних шахт та хімічних підприємств. За понад століття тут утворилися величезні об'єми промислових відходів у відвалах та відстійниках. Зараз вони потрапляють сюди з фенольного заводу, який розташувався у сусідньому смт Новгородське. Тому самому, який на слуху у всієї країни як український Нью-Йорк, без лапок.

Дзержинський фенольний завод заснували у 1916-му для виробництва кам'яновугільного фенолу як сировини для вибухівки. Це єдине на пострадянському просторі підприємство з перероблення відходів коксохімічного виробництва, які звозили сюди з усіх 15-ти республік СРСР.

З 2008-го завод у приватних руках — він належить групі "Метінвест Холдинг" олігарха Ріната Ахметова. Нині завод за сировину бере відходи Авдіївського коксохімзаводу, теж Ахметова. Кам'яновугільну смолу тут переробляють на фенольні, нафталінові та піридинові продукти. Остання юридична назва цього підприємства — ТОВ «НВО «Інкор і Ко»; місцеві мешканці звуть підприємство по-старому, "фенольний завод". За даними Єдиного державного реєстру юросіб, ФОПів та громадських формувань, з 1 грудня 2020 така компанія ліквідована внаслідок реорганізації, її правонаступник — ПРАТ "Авдіївський коксохімічний завод".
Вибухівка могла розгерметизувати відстійники
Окупована Горлівка звідси — не більше ніж за 4 кілометри.
“
Ми бачимо горлівський мікрорайон "Будівельник" та башти шахти №6/7 — останній обстріл був саме з боку цих веж. Далі по обрію — окупований Ясинуватський район. А за отим "спиляним" териконом — Шуми, про які ми часто чуємо у ЗМІ, — каже Володимир Єлець.
Декілька років тому гаряча фаза війни вирувала прямо над відстійником фенольного заводу.
“
Впродовж 2014-2017 років тут були активні бойові дії, сюди прилітали снаряди та міни. Було зафіксоване влучання в дамби цих відстійників. І дамби екстренно ремонтували, — додає активіст.
Але, за його словами, відтоді ніхто не перевіряв герметичність того ізоляційного шару на дні та відкосах шламовідстійників.
“
У нас виникає багато питань щодо влучання снарядів саме у дзеркало відстійника: оскільки на дні мали б бути спеціальні мембрани, які не допускають просочування хімічних відходів в грунт. Звісно, ніхто це не перевірив та ніхто не знає ситуацію: цілком ймовірно, що ці мембрани були ушкоджені, і хімвідходи потрапляють в грунт, — каже Володимир Єлець.
З ним згодні й місцеві мешканці, які живуть найближче — у кварталі Підстанції 330 селища Залізного. Це між центром Торецька та каскадом відстійників, від яких до житлових помешкань не більше кілометра. Та місцеві про це часто розповідають наче про буденність.
Це була передова, що ви хочете?
Звісно, снаряди тут сипалися скрізь. Якщо на вулицю лягали снаряди, то там (біля відстійників, — ред.) було як раз скупчення цих вибухів! Це була передова, що ви хочете?, — каже 72-річний Анатолій.
На думку людей, якісь влучання у відстійник були й минулого року.
“
Вони щось робили там минулого року, багато возили туди, щось засипали. Ремонтували дамбу, укріплювали. Нам вони не докладують, а ми не ходимо не дивимося, — каже ще одна місцева мешканка, Зінаїда Дмитрівна.
Тому громадський активіст Володимир Єлець вважає критично важливим обстежити дно та стінки відстійника та перевірити їх герметичність. І це не настільки важко і не так небезпечно, як вважається.
“
Можна перевірити спільно із військовими, саперами — не бачу проблеми. Адже лінія фронту з 2017-го року відсунулась досить далеко. З іншого боку міста на такій самій відстані від лінії розмежування — дитячий притулок. Тобто, якщо безпечно на цій відстані жити дітям-сиротам, то проводити певні роботи дорослим — можливо, — каже активіст.
Він вважає, що власник фенольного заводу не зацікавлений в такій перевірці. Адже якщо вона покаже протікання, підприємству доведеться ліквідувати ці наслідки.
"Ми були на межі екологічної катастрофи"
Представниця Торецької військово-цивільної адміністрації Ганна Черкасова визнає: декілька років тому тут ледь вдалося уникнути масштабної екологічної катастрофи.
“
Снаряд влучив у дамбу, був замінований шламовідстійник. Якби дамба прорвалася, то всі ті шламові води потрапили б до Кривого Торця (який протікає через смт Новгородське), потім до Сіверського Донця, який надає прісну воду всій Донеччині. Тобто наша питна вода мала великі шанси стати непридатною для вживання. Це була б екологічна катастрофа. Питної води не було б у Донецькій області, — розповідає Ганна Черкасова.
Зазначимо, Сіверський Донець впадає у ріку Дон, яка своєю чергою впадає в Азовське море. А це вже загроза транскордонного забруднення.

Близькість небезпечних відстійників до лінії розмежування не дозволяє фахівцям на підконтрольній території усувати наслідки аварій оперативно. Адже тут доводиться кожного разу домовлятися з окупантами про "режим тиші" через українську групу СЦКК та ОБСЄ. Наприклад, пошкоджену дамбу шламонакопичувача ремонтували тут майже 2 роки.
“
Гарантій, що нічого страшного не відбудеться, ніхто не дасть. Я як фахівець не знаю що потрібно зробити, щоб у нас нічого не трапилось. Швидко відстійник загерметизувати — того не буде: це дуже великі кошти та тривалі роботи, — пояснює небезпеку фахівчиня Торецької ВЦА.
І уточнює: навіть якщо засипати відстійник, а туди потраплятимуть снаряди, — це проблему не вирішить: токсичні відходи просочуватимуться у грунт.
Отрута, яка ще й горить
Токсична маса у відстійнику здатна ще й горіти. Таке вже було тут декілька років тому.
“
На початку війни відстійник сильно горів, чорний дим стояв — ой-ой-ой, хай Бог милує! Ми спочатку не зрозуміли, думали, може резина горить. Тушили довго: поки машини з'їхалися, пожежників багато було, затушили. Тоді літало туди-сюди над головою, — розповідає місцева мешканка Зінаїда Дмитрівна.
За даними Володимира Єльця, пожежі на всіх цих землях має тушити підрозділ ДСНС у Торецьку.
“
Територія обслуговування пожежного підрозділу Торецька збільшилась в рази. При цьому штат та технічне оснащення залишилися, які були до того, — повідомляє Володимир.
Саме для цього береги відстійнику мали б відсипати нейтральною речовиною, яка не дала б поширюватись полум'ю. Але на наших очах чоловік в уніформі підприємства "Метінвест" скидав бульдозером у відстійник буро-чорну масу різних фракцій.

А на березі та у самому відстійнику бачимо промислове сміття — шахтарську каску, шмати канатів, сітки грохотів, величезний бетонний блок тощо.
З огляду на ситуацію журналіст Вільного радіо надіслала запит підприємству-власнику з питаннями про поточний стан шламовідстійників заводу, контрольні заходи, які проводить підприємство та плани поводження з накопиченими токсичними відходами.

Наразі ми очікуємо на відповіді, які можуть надати в компанії.
Коментар незалежного експерта
Гірничий інженер, головний науковий співробітник відділу природних ресурсів Інституту телекомунікацій та глобального інформаційного простору НАН України Євген Яковлєв каже: бачив дамбу шламовідстійника фенольного заводу в листопаді 2016-го. Вже тоді дамба здалася йому не достатньо надійною.
“
У підніжжя вона була вже досить насичена вологою. В таких випадках вибух снаряду переводить грунтові маси у пливун. Дамбу ремонтували (після влучання в неї снаряду, — ред.) без достатніх комплексних оцінок її суцільності та стійкості, адже вона вже вичерпала свій розрахунковий термін. Свідки казали нам, що її двічі чи тричі нарощували, чисто по-радянськи, додатковими насипами, — розповідає про загальний стан дамби фенольного заводу науковець.
На його думку, найважливіші кроки, які варто зробити для запобігання надзвичайної техногенної ситуації на околиці Торецька, такі:
“
По-перше, отримати гарантії відсутності артилерійського вогню на дамбу. По-друге, оцінити стан цієї дамби, хоча б за допомогою найпростіших засобів геофізики. По-третє, змоделювати аварійну ситуацію — прорив дамби — та передбачити наслідки руху цієї маси (швидкість, ширину потоку маси): що він здатний захопити на своєму шляху? На мій погляд, наразі цього було б достатньо. Треба максимально зберегти ту рівновагу, яка там сьогодні є, — каже експерт.
Не зайвим буде пробурити також спостережні скважини, провести заміри та оцінити як шламонакопичувач взаємодіє з грунтовим горизонтом.
“
В середньому, в умовах Донбасу, швидкість руху грунтових вод — близько 100 метрів на рік. Цей відстійник існує вже не один десяток років. До найближчих балок, ярків там приблизно 2-3 км... Найголовніше, це найближчі 100-200 метрів, аби визначити градієнт, зміну концентрації, — додає фахівець.
Він вважає: подібного досвіду ні в кого у світі ще не було.
“
Війна у гірничопромисловому регіоні, з величезною кількістю хімічних відходів (твердих та рідких), захоронених відходів, в умовах нового затоплення — такого прикладу немає. Зазначу, за комплексом це не регіональна Донецька проблема. Це національна, державна, і навіть транскордонна проблема, — уточнює науковець.
Аби спробувати утилізувати ці токсичні відходи переробленням, спочатку, на думку фахівця, потрібно комплексне дослідження балансу всіх компонентів, що наповнюють конкретний шламовідстійник. Перевезти ці сотні тисяч тонн відходів кудись не вдасться.
“
Це нереально, тому що їх все одно треба кудись перемістити. Потрібна інженерна мережа. В умовах збройного конфлікту це неможливо, — каже фахівець.
Євген Яковлєв припускає: шламовідстійники поблизу Торецька вже протікають, причому ледь не від часу їх закладання. Тому що, за його досвідом, за часів СРСР грунти захищали недостатньо від проникнення в них токсичних відходів: такою була тоді поширена промислова практика.
“
Підстилали, вкладали плівку, потім її укатували бульдозерами. Поки наповнювали цю місткість (шламонакопичувача, — ред.), вони (захисні шари на дні та стінках, — ред.) встигали вже бути пошкодженими і рослинами, й тваринами, і при самій укладці цього "екрану". Я бачив плівку 4 мм завтовшки (скільки шарів там було, я не скажу) - вона вже не була цілою! Ніде, ані на "Барвнику", ані в Криму, в Армянську та Червоноперекопську. Це був символічний екран, я б так сказав: сама його конструкція на цих площадках, на цих грунтах, при цій трамбовці, — це не був протифільтраційний екран, це був умовний екран, — розповідає науковець.
Державний моніторинг стану ґрунтових вод відсутній
Та перевірити надані підприємством-забруднювачем дані незалежні екологи наразі не зможуть. Адже системного та всебічного моніторингу стану довкілля на прифронтових територіях просто немає.
“
Наразі в Донецькій області на постійній основі проводять лише моніторинг повітря та частковий моніторинг поверхневих вод. Але існуючих у басейні річки Сіверський Донець датчиків недостатньо", — розповідає менеджерка проєкту «Миробудування та примирення з питань екологічного та ресурсного відновлення на Сході України» БФ "Право на захист" Олександра Лук'яненко.
За її словами, у сусідній Луганщині ситуація з моніторингом трохи краща, але все одно недостатня, аби скласти реальну картину стану водних ресурсів в цих областях.
“
Там ведеться моніторинг поверхневих вод в межах басейну ріки Сіверський Донець. Моніторинг ґрунтів, ґрунтових вод не ведеться. В Луганській області частково, на 3 скважинах, є моніторинг підземних вод, але його теж не можна вважати системним, — каже менеджерка еко-проєкту правозахисників.
Але варто зазначити: моніторинг водних ресурсів відсутній не лише на Донбасі - це проблема загальнонаціональна. Хоча Порядок здійснення державного моніторингу вод Кабмін затвердив ще у 2018 році. Детальніше про це можна прочитати в аналітичному звіті "Чи здійснює держава моніторинг якості води?" благодійного фонду "Право на захист".

Експерти правозахисної організації зазначають, що через відсутність системного моніторингу довкілля:
Ані держава, ані місцева влада, ані рятувальники не можуть належним чином запобігати надзвичайним ситуаціям, пов'язаним із водними ресурсами;
Збільшуються ризики росту захворюваності, пов'язаної з використанням забрудненої води та ґрунтів. (Це особливо стосується таких громад, як Торецька, де є проблеми з центральним водопостачанням внаслідок руйнування водогону під час обстрілів);
Органи влади не можуть належним чином планувати та реалізовувати заходи зі збереження/відновлення довкілля.
У 2019-му Донецький обласний лабораторний центр МОЗ України виконав 11 860 досліджень санітарно-хімічних показників питної води з колодязів. Відхилення від санітарних норм спостерігали у 46,1 % досліджених проб води.
Зазначимо, все це порушує базові права людини щодо безпечного довкілля.
“
Наслідки відсутності контролю за якістю, неможливість оперативно та в належному обсязі інформувати населення про стан технічної та питної води, як і про загрози використання такої води для здоров'я, фактично порушують норми ст. 50 Конституції України. Вона передбачає, що кожен має право на безпечне для життя та здоров'я довкілля та гарантує кожному право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, – підсумовує менеджерка проєкту «Миробудування та примирення з питань екологічного та ресурсного відновлення на Сході України» БФ "Право на захист" Олександра Лук'яненко.
Цей текст Вільне радіо підготувало за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID). Зміст продукції є винятковою відповідальністю Вільного радіо та не обов'язково відображає погляди USAID або Уряду США.