image

Про перешкоди, перемоги і патріотизм в місті: Інтерв’ю з керівником ГО “Бахмут Український”

|
10 Липня 2019

Як багато сіток для військових вдалося сплести за 5 років? За рахунок чого існує одна з небагатьох патріотичних організацій Бахмута? Чи з’явиться в місті музей АТО (ООС)? Відповіді на ці та інші питання про патріотичне життя Бахмута в інтерв’ю Вільного радіо з очільником організації “Бахмут Український” Віктором Зіпіром. 

Діана Шароді: Вітаю всіх слухачів на хвилі Вільного радіо. В ефірі актуальне інтерв’ю, я – Діана Шароді, і в гостях у мене сьогодні громадський активіст Бахмута і волонтер організації “Бахмут Український” Віктор Зіпір. Цей ефір ми присвятимо розмові про організацію Бахмут Український, їхню історію створення і розвиток, а також тому, що вдається робити зараз. Доброго дня!

Віктор Зіпір: Доброго дня!

Діана Шароді: Давайте поговоримо трохи про вас особисто. Ви бахмутянин? Як довго живете тут?

Віктор Зіпір: Так, я бахмутянин. Майже 50 років живу в місті Бахмуті, в минулому Артемівську. Я тут народився, вчився, пішов в армію, і зараз працюю тут підприємцем.

Діана Шароді: Чим займаєтесь крім громадської діяльності?

Віктор Зіпір: Працюю підприємцем в сфері фотопослуг вже більше 25 років. Зараз наша діяльність трохи розширилася, охопили поліграфію і супутні напрямки. В основному, це все, пов’язане з фото.

Діана Шароді: Хто ви за освітою?

Віктор Зіпір: А за освітою я електрогазозварювальник. Фото спочатку було як хобі. Працював на заводі і займався фото як хобі. Пізніше хобі переросло в бізнес, і часу для роботи на заводі не залишилося. Довелося звільнитися.  

Діана Шароді: Як потрапили в Бахмут Український?

Віктор Зіпір: Це було в 2015 році. Спочатку всі контакти з Бахмутом Українським тримали через волонтерів. Перший випадок — це коли приходили волонтери, і збирали гроші на зміцнення позицій. Так я познайомився з Володимиром Курилом, який приходив в фотоцентр “Піонер”, шукав директора, і казав, що потрібні гроші на щось. Пояснював, але ми розуміли, що люди різні приходять, тому уважно слухали і намагалися зрозуміти чи можна довіряти. Потім зрозуміли, що це якийсь рух. Ми завжди брали участь у цьому, спочатку фінансово. Потім розпитали детальніше, і Володимир розповів, що у певні дні їздять бригади, збираються волонтери, на зміцнення фортифікаційних споруд в районі Зайцевого та Горлівки. Тож, якщо хочеш — їдь. Отак я вперше познайомився з цим рухом. Там я побачив вперше весь колектив Бахмута Українського, познайомився з людьми. І з тих пір я там.

Діана Шароді: Якою ще громадською діяльністю ви займалися раніше? 

Віктор Зіпір: Ні, не займався. Я взагалі не громадська така людина, ні в школі, ні після школи. І все своє життя займався тільки роботою. Моя робота — це темна лабораторія, я такий собі відлюдник. І вже з 2014 року це і почалося. Я намагався знайти активних людей, вони яскраво виділяються в суспільстві. 

Діана Шароді: Ви у складі ГО Бахмут український яку роль безпосередньо виконуєте? Чим займаєтесь?

Віктор Зіпір: Займаю посаду голови ГО. Рік тому пішов з життя голова організації Гончаров Сергій Олексійович. Спочатку я був виконуючим обов’язки, а потім став керівником. 

Діана Шароді: Якщо говорити в цілому про організацію, як вона з’явилась і для чого?  

Віктор Зіпір: Офіційно її зареєстрували восени 2014 року. До цього вона була як група волонтерів, які зібралися в момент окупації Бахмута. Тобто всі ці люди були активні і до цього, але в момент окупації почали шукати один одного з питанням “скільки ж нас”? У кожного були якісь думки і питання, хто кого підтримує. І ось члени організації об’єдналися, почали розробляти способи зв’язку, методи безпеки. Основна мета — я думаю, протидія тому, що відбувалося, захопленню влади псевдо республіками. 

Діана Шароді: Ви найбільш яскрава патріотична організація в місті. Наскільки легко вас сприйняли в місті від початку? Адже часи були буремні. 

Віктор Зіпір: Тоді були люди за Україну і проти. Ті, які за Україну, були об’єднані однією метою, і ті, хто проти України — підтримували “руську весну” та ін. На той момент це було два табори. Ті, хто проти України, були налаштовані вкрай агресивно до патріотично налаштованих. Були навіть і факти агресії на якихось заходах, були люди які кричали і погрожували, “зливали” інформацію терористам з тої сторони про активістів. Такі люди є і зараз.

Діана Шароді: 6 липня – вже п’ята річниця звільнення Бахмута від окупації. Якими для вас були ті місяці? 

Віктор Зіпір: Всі ці місяці було напруження, і я думаю, що кожен переживав те ж саме. Інформацію збирали по шматочках, хто де міг. І з цих джерел ми могли зрозуміти, що відбувається навкруги. Ми всі дуже чекали приходу наших визвольних військ. Тож коли звільнили Слов’янськ і Краматорськ, коли кожен день ми дізнавалися, що війська просуваються, і ось-ось вже до нас підійдуть. Коли 5 липня зайшли БТР батальйону Артемівськ до військової частини, і наступного дня вранці ми чули стрілянину, ми розуміли що це кінець цій владі, яка захопила на деякий час наше місто. Україна повернулась. Пізніше ми побачили український прапор на виконкомі, і ці почуття важко передати. У кожного по-різному, я бачив і тих, хто плакали чи ридали від радощів. Я розумів, що відбулося те, що мало відбутися. 

Діана Шароді: Як змінювалося ставлення до Бахмута Українського з часом? 

Віктор Зіпір: Якщо говорити про членів організації, то багато чого змінилось. На момент, коли об’єднувалися волонтери, була одна мета. Після звільнення міста створили організацію для подальшого більш потужного волонтерського руху. Приходило дуже багато гуманітарної допомоги. Самі члени організації хотіли розвиватися та розширятися. Оточення сприймало це як щось невідоме, ненормальне. Як інформацію про “бандерівців” та фашистів, які десь там скоро прийдуть. І тут раптом з’явились люди, які носять на собі прапори, співають голосно гімн, влаштовують ходу. Для багатьох це було просто дивно і не зрозуміло. А потім всі прийняли це як факт. З’явилася повага, поважають всі, навіть ті, хто проти України. Місцева влада на початку якось не сприймала цю організацію. Ну зареєструвалась і все, не одна ж така. Були навіть конфліктні ситуації, бо були питання до місцевої влади на той момент. Станом на зараз все вирівнялося, повага закріпилася. Особисто я відчуваю повагу до організації і діяльності звідусіль. Місцева влада підтримує діяльність організацій взагалі у місті, вона повинна це робити. Їх посадові обов’язки це зобов’язують робити, і закони, які вийшли. Тому з’явились проекти, в яких ми беремо участь, гранти різні. Зараз нормально, а буде краще.

Діана Шароді: Ви відчуваєте на собі зміни настроїв у місті? Кого зараз більше з людей – тих, хто за дружбу з Росією, тих, хто за європейський шлях країни чи невизначених, які приймають все ?

Віктор Зіпір: Мабуть, байдужих більше. У відсотках тут складно говорити, яких більше чи менше. Хтось наводить так: 20% за Україну, 20% за Росію, і інші — байдужі до того, що буде, у них зовсім інші життєві пріоритети. І десь так я і вважаю, десь так воно і є.  

Діана Шароді: А що гірше, підтримувати дружбу з Росією або ж ніяк не ставитися до політичної ситуації?

Віктор Зіпір: Дружба — це завжди добре, і вона нікому не несе шкоду. Інша справа — дружба з Росією. Це трохи різне. Так вже вийшло, що наш північний сусід підтримує таку агресивну ідеологію та політику. Останні років 10 політика Кремля приносить горе, війну. І в нашу країну це прийшло також. Тому якби не було цієї політики, або щось змінилося б, то чому не дружити з сусідньою країною? Але дружба заразом з розумінням, що країна несе смерть, а її політика направлена на знищення нашої держави, це несумісно. 

Діана Шароді: Скільки людей зараз у вас в організації? Постійних волонтерів і ті, хто іноді допомагають.

Віктор Зіпір: Офіційно десь 25 людей. Але справа в тому, що організація створювалась як волонтерська група, тому людей у певний момент може бути 30, 50, 150. Це люди, які вважають себе членами організації під час якоїсь діяльності, на яку ми покликали через соцмережі. Якщо вони хочуть долучитися до нашої діяльності, їх більше, коли нічого не проводимо, людей менше. Тобто все ситуативно. 

Діана Шароді: Які зараз напрямки охоплюєте?

Віктор Зіпір: Основний напрямок, який був з 2014 року — допомога добровольцям, армії, ВПО зараз став менш актуальним. Зараз є нові напрямки, які стали більш пріоритетними. Це культурне виховання молоді і не тільки, психологічна підтримка, освітній спектр, просвітницька діяльність, розширення українського простору.

Діана Шароді: Поговоримо про кожний розділ діяльності окремо. Один з основних напрямків діяльності — патріотичний. Розкажіть, на вашу думку, виховувати у патріотичному дусі потрібно змалку? Чи тут немає обмежень?

Віктор Зіпір: Тут не може бути ніяких обмежень. До цього треба долучати з народження. Патріотичне виховання має бути від батьків, від їх темпу життя, дій. Дитина від народження має це відчувати, бачити, і потім їй не потрібно в якийсь момент починати прищеплювати це. Це має бути природно.

Діана Шароді: Коли ви самі усвідомлено назвали себе патріотом?

Віктор Зіпір: Я ніколи не називав себе патріотом. Якось я зараз не згадаю такого випадку, коли я себе назвав патріотом. Та і не було такої задачі. Робили те, що робили. Зараз ми робимо все для нашої країни, аби не допустити повторення ситуацій 2014 року. Можливо, це патріотизм, але я себе так не називав.

Діана Шароді: Ви колись цікавились напрямком національно-патріотичного виховання серед місцевих дітей та підлітків? Як вважаєте, на достатньому рівні все зараз організовано? 

Віктор Зіпір: Інформацію про це ми маємо. Серед членів нашої організації є педагоги і кандидати педагогічних наук, фахівці в цих питаннях, психологи. Тобто питання патріотичного виховання молоді і загалом людей ми обговорюємо, і потім виходячи з цього будуємо свою діяльність. І ми розуміємо, що є недопрацювання. Наче як державна програма є, але реалізація залишає бажати кращого. 

Діана Шароді: Бахмут-Український організовує щось для школярів у цьому напрямку?

Віктор Зіпір: Ми долучаємо, запрошуємо школярів до всіх наших заходів. А заходи майже всі мають патріотичне спрямування. Іноді члени нашої організації проводять заходи і в школах. 

Діана Шароді: Журналісти Вільного радіо побували на одному з заходів від “Бахмута Українського”, де брали участь ще й місцеві школярі. Це був день пам’яті загиблих від рук нацистів. Звідки прийшли школярі? Вони самі дізнались, чи це якась взаємодія є тут з управлінням освіти, щодо виховання дітей?

Віктор Зіпір: Якщо йдеться про 8 травня, то школярі прийшли, ми їх запросили. Вони прийшли, бо був зручний для них час. Цього року прийшли і студенти. Звісно, ми завжди сповіщуємо про наші заходи і виконком, а вони сповіщують, відповідно, відділ освіти. А там вже як вони самі вирішать. 

Діана Шароді: Перейдемо до іншого напрямку діяльності ГО. Ви збираєте людей, які плетуть сітки для військових. Є якісь конкретні дані, скільки вже сплели? Можливо в кілометрах хоч приблизно?

Віктор Зіпір: Зроблено 258 сіток. Це кожна сітка 5 на 8 метрів, то 40 кв метрів. Разом більше 10 тис кв метрів сплели сіток. І до сих пір потреба є, черга стоїть. Плетуть сітки люди, яких я навіть не знаю. Скоріше за все, вони не знають мене і навіть не знають, що плетуть сітки в приміщенні Бахмута Українського.

Як волонтери з Бахмута плетуть сітки для військових на Донбасі

Діана Шароді: Це скільки наразі волонтерів працює над сітками?

Віктор Зіпір: Людей 10, бо там не так багато місця. На заходи ми завжди намагаємося виносити цю сітку. У нас є такий розбірний куб, на який натягується сітка. Ми виносимо прямо на площу, і збиралося дуже багато людей. Інколи, навіть, за один захід майже цілу сітку сплели. Тоді підходили до 30 людей, намагалися. У когось виходила, у когось — ні, але вони намагалися. 

Як волонтери з Бахмута плетуть сітки для військових на Донбасі

Діана Шароді: А як виникла взагалі така ідея? Була потреба?

Віктор Зіпір: Звісно. Навколо нашого міста завжди були військові частини, практично у всіх були наші контакти. Одразу дізнавалися що їм потрібно, допомагали чим могли. Одним з прохань були оці маскувальні сітки. На той момент їх не було, і починали волонтери плести у себе вдома хто з чого міг. Думали що робити, з чого, і фарбували тканину. Потім з’явилося приміщення, і все почали робити централізовано в одному приміщенні. 

Люди-павуки в Бахмуті

Люди-павуки з Бахмута: як в місті вже 𝟱 рік плетуть сітки для військовихБахмутські волонтери вже кілька років займаються сітками для військових. Плетуть їх у невеликій кімнаті в підвалі. Але не скаржаться. Навіть рахувати свої вироби почали не одразу. А тепер вже на їх рахунку кілька сотень штук. Детальніше про них – у тексті за посиланням https://freeradio.com.ua/ljudi-pavuki-z-bahmuta-jak-v-misti-vzhe-5-rik-pletut-sitki-dlja-vijskovih/#гарніновини

Gepostet von Вільне радіо am Montag, 4. Februar 2019

Діана Шароді: Бахмут Український – одна з небагатьох організацій, яка влаштовує акції протесту з місцевих питань, як встановлення МАФу біля історичної будівлі, а також підтримує загальноукраїнські. Наприклад, “Хто замовив Гандзюк?”. Що дають ці протести? Ви бачите результати?

Віктор Зіпір: Результат, звісно, є. Він ще не остаточний, але навіть те, що багато років проблема не піднімалася, а зараз про неї говорять — добре.

Бахмут питає: Хто замовив Катю ГандзюкСтосовно архітектурної спадщини ось, красиві старовинні будинки зашивали пластиком, ніхто не цінував їх історичну цінність, їх спеціально намагалися не допустити в держреєстр пам’яток. Легше було ремонтувати і продавати. Це викликало обурення у людей, і згодом ці обурення злилися в один рух. Ми виходили на ходу, де активісти біля багатьох будівель розповідали буквально по кілька хвилин історію цих споруд. І перехожі розуміли, що у нас настільки історичне місто, що про будівлі і людей можна розповідати без кінця. Коли ми бачимо, що ініціатива збереження цих споруд від місцевої влади не надходить, більш того — порушують закон і вчиняють дії для руйнування, ми починаємо виходити з акціями протесту. Ми збирали круглі столи, ми робили акцію з імпровізованим МАФом під виконкомом. Я думаю, щось зрушить з місця. Дуже велика глиба старої системи, її дуже важко посунути. Зараз, до речі, наші правоохоронні органи ведуть розслідування по законності встановлення МАФу, чекаємо експертизи. Ми сподіваємося, що експерти виявлять порушення. Вже вони встановили, що печатки на дозволі на будування — справжні, але власники цих печаток відмовились від них. До результату далеко. Якщо результат буде таким, який ми очікуємо, то винуватці понесуть покарання. Це найголовніше. 

Діана Шароді: Минулого року на базі Бахмута Українського з’явився перший прихід Української православної церкви. Це скільки зараз вже діє ця капличка?

image

Віктор Зіпір: Року ще немає. Дуже дивно, що в Україні мало церков КП. І в нашому районі їх не було взагалі. Коли ми познайомилися з Отцем Павлом, я дізнався, що парафія зареєстрована в місті вже 4 роки, і все ніяк не виділять їм землю під будівництво храму. І він сказав, що немає де навіть службу проводити. В переліку нашої діяльності є дуже багато того, що супутне з діяльністю парафії. До того ж, багато членів Бахмута Українського зараз члени цієї парафії. Тож виділили приміщення для проведення таких заходів.

Діана Шароді: І чи багато людей приходять туди на постійній основі?

“Церква” в підвалі

В Бахмуті з'явився перший прихід Української Православної Церкви Київського патріархатуЗараз це лише маленьке приміщення в звичайному будинку із роздрукованими зображеннями ікон. І розмістилась “церква” у підвалі житлового будинку. Журналісти Вільного радіо побували там напередодні першої літургії та подивились останні моменти підготовки до відкриття.https://freeradio.com.ua/v-bahmuti-z-javivsja-pershij-prihid-cerkvi-kiivskogo-patriarhatu/

Gepostet von Вільне радіо am Freitag, 16. November 2018

Віктор Зіпір: Приміщення дуже маленьке, і через це до 20 людей десь. 

Діана Шароді: Я знаю, що в порядку розширення Бахмут Український зараз працює над музеєм антитерористичної операції або вже зараз операції об’єднаних сил. Розкажіть, що попередньо задумали? 

Віктор Зіпір: Ідея створення музею виникла тоді, коли ми зрозуміли, що інформації про наших земляків, які загинули, немає навіть в органах місцевого самоврядування. Коли ми зробили запити у виконком і військкомат, нам дали інформацію про 4 чи про 6 людей. Із своїх джерел ми знайшли інформацію про 16 людей — загиблих з нашого району. Один з них був в літаку, який терористи збили над Луганським аеропортом. Ми плануємо зібрати максимум інформації, проводити інтерв’ю з родичами. Зараз наповнюємо сайт і збираємо кошти на ремонт і обладнання приміщення. 

Діана Шароді: Як та коли сподіваєтесь це реалізувати?

Віктор Зіпір: Сподіваюсь, до кінця року запустимо музей.

Діана Шароді: На останній сесії міської ради депутат Володимир Бойко засумнівався в необхідності надання комунального приміщення в безоплатну оренду громадській організації “Бахмут Український”. Депутат зазначив, що це приміщення може використовуватись і для інших цілей. Як ви вважаєте, чому виникли сумніви?

Віктор Зіпір: Депутат Бойко, депутат від Комуністичної партії, завжди сумнівається в правильності наших дій. Колись він сумнівався чи тим військовим ми плетемо сітки, чи треба взагалі допомагати нашим військовим і щось взагалі для них робити. Що можна було б ще розмістити там? Можливо, пивний магазин, який розмістили в сусідньому приміщенні. Так званий “пивняк”, який вже є у кожному дворі. Можливо, для нього це більше користі принесло б. 

Діана Шароді: Тоді ж мер міста доручив провести ревізію. До вас вже приходили чи якось моніторили діяльність? Якщо так, то до чого дійшли?

Віктор Зіпір: Ні, ще не приходили, але ми чекаємо. 

Діана Шароді: Дякую вам за розмову. 

Читайте також:

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

253
Поділитись публікацією

Ця публікація створена за підтримки Європейського Фонду за Демократію (EED). Зміст публікації не обов'язково відображає думку EED і є предметом виключної відповідальності авторів


Спонсор

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: