Буває, що треба зробити щось дуже важливе, а сісти за роботу ніяк не виходить – не хочеться, не той настрій, почекає до завтра. А коли відкладати вже неможливо й начальник сварить за вкотре зірваний дедлайн, приходить гірке усвідомлення: “Якби я зробив(ла) це раніше, проблем би не було”. Якщо ви часто з таким стикаєтесь, можливо, ви страждаєте від прокрастинації. Як розпізнати її в собі? Чим прокрастинація відрізняється від простої ліні? Що робити, аби викорінити в собі патологічне відкладання на потім? Про це розповідаємо в матеріалі.
Що таке прокрастинація?
Слово “прокрастинація” походить з латинської мови та дослівно перекладається як “заради завтра”. Цей термін означає психологічний стан, при якому людина схильна відкладати неприємні завдання на потім, а замість цього займатися чимось другорядним.
Коли ж заплановане так і не здійснилося, людина починає корити себе за бездіяльність, почувається роздратовано й винувато.
Від прокрастинації страждають як діти, так і дорослі. Приміром, схильний до прокрастинації учень відкладатиме на потім вивчення довгого вірша, а офісний працівник – написання квартального звіту.
Чому з’являється прокрастинація?
“Насправді цей феномен не є новим, просто вигадали новомодне слово. А саме явище існувало ще з давніх часів. У кожний період причини прокрастинації свої, але якщо говорити про сьогодення, то це відсутність інтересу в людини до власного життя. Тобто, людина не розуміє, для чого вона народилася, куди вона йде по своєму житті, яка в неї мета і хто вона взагалі”, – пояснює Вільному радіо психологиня та HR бізнес-партнерка компанії “PVcontrol.solar” Анастасія Березюк.
Вона розповідає: життя людини з прокрастинацією зазвичай одноманітне, кожен день схожий на попередній. Не маючи конкретної мети, людина просто пливе за течією. Нерідко від прокрастинації страждають ті, хто ще не знайшов свого призначення.
“Дуже часто люди говорять: “Я шукаю себе”. Ось у таких людей це явище виникає найчастіше. Наприклад, людина хоче вивчити англійську: “Всі вчать і мені треба”. Але така людина не розуміє, для чого конкретно це їй потрібно. Або майбутні актори не покращують свої навички, тому що не знають, чи знайдуть шлях в акторське середовище. Вони сподіваються, що хтось їх знайде по фотографіях у портфоліо або епізодичних ролях. Тобто, людина не знає, навіщо їй щось робити, оскільки не розуміє, що буде завтра. Інакше кажучи, треба навчитися розуміти себе, свої мрії та прагнення”, – говорить Анастасія Березюк.
За її словами, життєве призначення потрібно закладати ще з дитинства. Зокрема, у школах слід приділяти достатню увагу профорієнтації, аби учень замислювався над тим, що йому подобається і чим хоче займатися у майбутньому.
“Цю традицію треба повернути. Я вважаю, що зараз вона відсутня. Моя дитина ходить до школи, і я на 100% стверджую, що профорієнтація існує лише на папері. Натомість коли вчилася я, в нас її проводили 4 рази. Я навіть пам’ятаю свої відповіді, бо вони мінялися з віком”, – каже психологиня.
Іншими словами, людина повинна розуміти, навіщо живе.
Де шукати витоки прокрастинації?
Як і багато психологічних станів, цей теж бере початок з дитинства. Виникненню прокрастинації великою мірою сприяють батьки. Одні не дають дитині бази, з якою вона крокуватиме далі, а інші, навпаки, створюють “тепличні умови”, й тоді жити стає нецікаво.
“Рік тому в мене на прийомі був 25-річний чоловік з прокрастинацією. З точки зору професії він знайшов себе, але часто повторював одну й ту саму фразу: “Я із забезпеченої сім’ї, я знав, що мені ні про що не треба буде турбуватися. Я вивчився у виші, в якому хотів, у мене одразу були квартира й машина. Я обрав професію, щоб у мене були гроші на розваги”. Тобто, в нього просто не було стимулу розвиватися далі”, – розповідає фахівчиня.
У таких випадках психолог має працювати не лише з жертвою прокрастинації, а й з її батьками, аби ті теж усвідомлювали, що їхня надмірна опіка (або ж, навпаки, її відсутність) згубно позначається на майбутньому їхньої дитини.
“Є інший приклад з моєї практики: до мене прийшов молодий хлопець, який працював у кол-центрі, при тому, що його батько був крупним забудовником у Києві. І коли я спитала у цього хлопця, чому він працює на такій малооплачуваній роботі, він відповів: “Батько сказав мені, що якщо я пропрацюю 3 роки й не буду в нього просити гроші, в мене буде золоте майбутнє”. Він відпрацював ці 3 роки, після чого батько призначив його своїм заступником. У цьому випадку батьки вчинили правильно, показавши синові, що не завжди в нього будуть “золоті гори”. Батьки не вічні, щось може статися, й дитина опиниться без грошей і перспектив. Тому вони дали сину пройти школу життя”, – стверджує спеціалістка.
Резюмуємо: батьки не повинні проживати за дитину її життя. Якщо дати їй все й одразу, вона може втратити інтерес до життя. Це як ввести чіт-код у відеогрі: відкривається багато можливостей, але основний сенс гри, навпаки, втрачається. Також батьки мають враховувати вподобання своєї дитини. Це допоможе їй обрати своє призначення, від якого вона отримуватиме задоволення та не матиме справ, які б хотілося відкласти на потім.
Інколи люди прокрастинують, виправдовуючи себе багатозадачністю.
“Дехто каже: “Я робила так багато справ, що фізично не могла довести все до кінця”. Це говорить про розфокусування і про те, що людина не вміє говорити “ні” оточуючим. Її просять, а вона бере, бере, і в результаті не може впоратися ні з чим. Це також психологічне відхилення”, – наводить приклад психологиня.
Одні “прокрастинатори” беруть додаткові завдання, аби не робити свої, інші ж, погодившись взяти чужу роботу, яка їм не подобається, відкладають її до останнього.
Фахівчиня наголошує: раптово прокрастинація не виникає.
“Те, що називають прокрастинацією, яка з’явилася в 40, насправді є кризою середнього віку. Вона дуже чітко прослідковується, але в жінок часто немає змоги щось не робити: вони мають варити їсти чоловікові, вести дітей до школи, займатися з ними тощо. Тому в них просто немає вибору”, – каже Анастасія Березюк.
Чи можна вважати прокрастинацію хворобою?
За словами спеціалістки, прокрастинація – це відхилення від психологічної норми, але не хвороба. Однак з часом вона може прогресувати й перетворитися на тяжку психологічну недугу.
“Прокрастинація переростає в депресію. Коли людина тривалий час не знаходить себе та не може себе реалізувати, з’являється депресія. Вона закінчується по-різному: для когось це глобальні психологічні відхилення, які коригуються виключно медикаментозним шляхом, хтось не може впоратися і вкорочує собі віку”, – роз’яснює психологиня.
Таким чином, звичайне відкладання справ на потім може призвести до серйозних наслідків, які побороти вже набагато складніше.
Чим прокрастинація відрізняється від ліні?
Часто люди плутають ці два поняття, але між ними є певна межа. Як пояснює Анастасія Березюк, лінощі найчастіше проявляються у побуті, а прокрастинація – у роботі або навчанні.
“Це більш суспільне поняття. Коли людина прокрастинує, вона підводить оточуючих. Наприклад, якщо ви лінуєтеся віднести брудні шкарпетки у пральну машину, це не завдає вам матеріальної шкоди. Але якщо ви не написали важливий проєкт на роботі, то ви і, можливо, ваш роботодавець зазнаєте фінансових збитків”, – говорить спеціалістка.
Що робити, аби подолати прокрастинацію?
Для початку виявіть причину проблеми. Дуже часто людина відкладає роботу на потім, бо не любить те, чим займається. Розібратися з цим може допомогти навіть інтернет.
“Можна пройти кілька профорієнтаційних онлайн-тестів і з’ясувати, що саме вам подобається найбільше. Якщо не хочеться робити це самостійно і є гроші, можна звернутися до спеціаліста, дякувати богу, їх зараз багато”, – каже Анастасія Березюк.
Поставте перед собою конкретну мету. Наприклад, ви запланували подорож. Для цього вам треба розробити чіткий план дій, виконання яких приведе вас до мети. Можливо, деякі пункти плану будуть складними, але так навіть краще: долаючи перепони, ви будете наближатися до мрії та усвідомлювати сенс своїх старань.
Зробіть порядок у справах частиною життя. Все починається з простої дисципліни: застеляйте постіль щойно прокинулися, робіть руханку, мийте посуд одразу після того, як поїли, ходіть у магазин зі списком необхідного замість того, щоб хаотично купувати все поспіль. Самоорганізація привчить вас поважати себе та свій час, і ви більше не будете зволікати до останнього.
“Самодисципліна змінює мислення. Серед психологів є твердження, що будь-яка звичка формується за 21 день. Наприклад, ще навесні я почала щодня виходити на кількакілометрові прогулянки. Я не припиняла цього робити, тому це перетворилося на корисну звичку, і я й досі кожного дня проходжу близько 10 кілометрів”, – розповідає фахівчиня.
Читайте також: