Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Ірина Цибух була дівчиною, яка робила так багато корисного, що ставало соромно за себе — так описують її знайомі. Дівчина просувала проукраїнські ідеї у школах Сходу, працювала журналісткою, а коли почалась повномасштабна війна — стала бойовим медиком.
Про смерть Ірини Цибух повідомили у медичному добровольчому батальйоні “Госпітальєри”, де вона проходила службу.
Вільне радіо щодня розповідає про військових і цивільних, які стали жертвами російської агресії проти України. Ми прагнемо, аби їхні імена не залишилися лише статистикою. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його/її життя, заповніть анкету для рідних та знайомих загиблих або напишіть нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих. Це безкоштовно.
Біографія Ірини Цибух починається у Львові, де вона народилась 1 червня 1998 року. Тут вона закінчила Національний університет “Львівська політехніка”.
В інтерв’ю “Українській правді” вона розповідала, що народилась в умовах, де їй ніколи не доводилося відстоювати свою мову, національну традицію.
“Писанки, які ми малювали з мамою, чи історія бабусі, яка сиділа в тюрмі на Лонцького — це все було частиною мене”, — казала Ірина Цибух.
На схід країни вона їздила з 2015 року. З 2017 року дівчина працювала на Суспільному менеджеркою та журналісткою.
Журналісти Вільного радіо знайомі з Іриною Цибух з 2019 року.
“Моїм першим відкриття було, коли вона їздила по школах на Донеччині та розповідала про Євромайдан місцевим школярам. І це було не просто, бо їм вже розповідали [раніше] про Майдан батьки, а ти не можеш бути авторитетнішим за батьків. Були різні історії, але вона була підтримкою для тих, хто мав проукраїнські погляди й потім підтримувала зв’язок з цими дітьми, які виросли”, — згадує знайома дівчини Анна Сердюк.
Виступала перед школярами вона не сама, а з добровольцем Геннадієм Дубровим, який був учасником оборони Донецького аеропорту.
“Я розказую за фактами про медіаграмотність, про те скільки нам потрібно працювати аби бути вмілими людьми, які вміють перевіряти факти. А Бізон, (позивний Геннадія Дубрового, — ред.) його частина лекції полягає в тому, що він такий “свій чувак”. Він російськомовний і розказує дітям про свій шлях на Майдані, на Революції Гідності, і на війні”, — пояснювала в інтерв’ю Вільному радіо Ірина Цибух.
Школи спеціально обирали наближені до лінії розмежування. Пара, виступаючи перед дітьми, намагалась розвіяти міфи російської пропаганди.
“Іра добре відома у журналістській спільноті й була справді видатною людиною, яка робила дуже багато — значно більше, ніж можна собі уявити. Вона намагалась займатись зміною думок людей. Змінювати те, як її опоненти сприймають певну тему. Вона не махала рукою на тих, хто не згодний, а намагалась пояснити”, — додає Анна Сердюк
У перші рази їм заперечували навіть викладачі, але з часом стало більше розуміння. Були діти, які підходили після виступів та дякували за правду.
“Моя надмета, щоб 10% з класу, це десь 2 людини, якщо це актовий зал, то це десь 10 дітей, почали сумніватися. І я, і Бізон готові їздити заради тих двох дітей, які в класі засумніваються”, — казала Ірина Вільному радіо у 2019 році.
Коли почалась повномасштабна війна дівчина одразу вступила до лав добровольчого батальйону бойових медиків “Госпітальєри”.
Вона стала старшою екіпажу, обрала позивний “Чека” та надихала оточення долучатись до служби у ЗСУ.
“Єдиний вибір про свободу в країні, де йде війна… єдина історія про волю в цьому контексті — це боротьба за цю волю. В армію треба йти, тому що це епоха нашої унікальної доби, де ми можемо захищати нашу країну”, — переказують слова медикині колеги-медики.
У 2022 році Ірина “Чека” Цибух була головною героїнею одного з проєктів ELLE “Жінка і війна”.
16 листопада 2023 року, до Дня телебачення, радіо та зв’язку, президент України Володимир Зеленський нагородив доброволицю орденом “За заслуги”.
Медикиня часто ділилась думками щодо ситуації, яка склалась в країні через агресію Росії.
“Я нещодавно зрозуміла, що цей тренд на те, що ми всі скоро умремо, він досить високо вже звучить, і всі готуються рано чи пізно десь загинути. А коли маєш можливість повертатись до цивільного життя, то ти бачиш, що — окей, можливо пожити це теж може бути тенденцією непоганою. Я просто сама для себе це відкрила. І почала думати — ого, можна ще й пожити!”, — казала Ірина Цибух.
Загинула Ірина за пару днів до свого дня народження — 29 травня 2024 року. Трагедія сталась під час ротації у Харківській області, де станом на травень загострилась ситуація. Дівчині було 25 років.
“Хочу дітей. Хочу будинок. Хочу садити помідори… але війну закінчити найважливіше. Війна — найгірше місце, де я колись була, але вона дає квиток у справжнє життя, у світ непідробної незалежності, вона таврує знання про скороминущість існування”, — ділилась раніше Ірина. Ці мрії вона здійснити не встигла.
У березні 2024 року Ірина Чека Цибух увійшла до переліку “УП 100. Сила Жінок” (проєкт про тих, хто змінює Україну).
“Її нагороджували на презентації й для мене вона досі ще у Києві. Вона ж тільки ось проводила презентацію та сходила на безліч подкастів до різних медіа, де розповідала про важливість вшанування полеглих, а тепер виходить, що ми вшановуємо її”, — ділиться знайома Анна Сердюк.
Ірина активно просувала ідею вшанування загиблих в українському суспільстві.
“Потрібна стратегія пам’яті. Пам’ять формує суспільство. Це ми робимо не для себе, а для майбутніх поколінь. Пам’ятання ми робимо не для загиблих людей, бо вони уже загинули. А робимо для тих, хто далі буде про це знати. Ми знаємо про це найкраще, бо ми є учасниками цих подій. Але потім буде купа людей, які вже не будуть пам’ятати це як ми”, — вважала медикиня.
На момент написання матеріалу ще не було відомо де та коли пройде прощання з Ірою.
“Вона мене надихала і змушувала соромитись того, як мало роблю. Хоч ніколи нічого подібного не казала та не кидала докори. Вона просто йшла своїм шляхом, на який хотілося рівнятись”, — сумує Анна Сердюк.
Брат медикині Юрій Цибух опублікував листа від Ірини, який вона просила вважати посмертним. Вона написала його у 2023 році після ситуації, в якій могла загинути.
“Привіт, прийміть мої співчуття, не люблю, коли ви сумуєте, але мине час і цей розпач розсіється, доведеться продовжувати жити життя. <…> Життя закінчилось і ця свобода більше не має ніякого змісту. Сьогодні й навіки мені усе одно, що про мене, про вас, про цей текст, про усе скажуть люди. <…> Не сумуйте за мною, життя дуже коротке, якщо воно продовжується після смерті, то побачимось”, — йдеться у листі.
Повний текст з оригінальним почерком публікуємо нижче:
Світла пам’ять.