Зробити резюме статті: (ChatGPT)
Підтримайте Вільне Радіо
“Нам сказали правду: немає дороги, як вийти. Якби ми пішли раніше, нас би вбили”, — пригадує піхотинець 93 ОМБр “Холодний Яр” Дмитро на позивний К2. Він разом з побратимом Денисом Барсом тримав оборону в районі Костянтинівки понад чотири місяці замість планових двох. Повернути бійців вдалося наприкінці грудня 2025-го. Як вони пригадують ті дні — читайте далі.
Про побут, виживання та знищення росіян військові 93 ОМБр “Холодний Яр” розповіли в інтервʼя для “Телебачення Торонто”.
За словами оборонців, вони знали, що мають зайти на позиції приблизно на два місяці. Їм поставили задачу — не пустити росіян далі.
“Все просто, бачимо ворога — ліквідовуємо. Ми мали не дати їм зайти далі. Або самі ліквідовували, або, коли не було можливості робити це зі стрілецької зброї, передавали, і “пташка” відпрацьовувала”, — розповіли К2 та Барс.
Усі більш як 130 днів піхотинці пробули на одній позиції — в селищі у районі Костянтинівки. Свій побут облаштовували у звичайній хаті та під нею: проламали підлогу та “закопалися”, зробили два запасні ходи.
“Хтось з росіян знав, що ми там, а хтось ні. Вони там мінялися, бо ми дуже швидко їх “обнуляли” — 3-4 дні, і вже нові. Як мухи дохли. Заходили до нас, але не виходило зайняти нашу позицію. Потім вирішили нас розбити мінометами та FPV-дронами — думали, що ми померли, але ми далі працювали”, — пригадує Дмитро К2.
Нарікань на забезпечення, кажуть захисники, не було — всього вистачало:
“У нас було солодке, ковбаса, майонез — краще, ніж у когось дома. Забезпечували прям супер, було все: кохфе, чай, мед — ну просто все, і дуже багацько. Яке заказав, таке і скинули”.
За словами захисників, до того як вони зайшли на цей відтинок, росіяни “спокійно розгулювали” селищем. Після ротації українських військових окупанти почали завозити техніку та особовий склад — інтенсивність боїв посилилася у вересні:
“Поки була “зеленка” — була тиша, вони спокійно по селу гуляли, а тут ми зайшли. Поміняли піхотинців, почали “прибирати” окупантів, вони побачили, що їх “кришать” і почали потроху заходити. Ми знали, що там тільки загарбники — наші не тинялися, вони зайняли собі позицію і сидять. А окупанти ходили, наче на реаліті чи відпустку приїхали”.
“Ми розуміли, що нам не брешуть, сказали правду — дороги немає, бо росіяни і там, і там. Якщо ми зараз вийдемо, нас вбʼють, тож треба посидіти та почекати, поки пілоти розчистять. Ми просто далі виконували свою роботу”, — пригадує К2.
Єдиним звʼязком бійців з командно-спостережним пунктом була рація — через неї, зокрема передавали короткі вітання батькам.
“Можна було щось коротеньке [сказати], маякнути батьками, що все “тіп-топ”, а інколи голосове записати і почути від мами. Це дуже допомагало, трохи розгружало”, — діляться військові 93 ОМБр.
Як розповів Денис Барс, усі ці місяці фізичним випробуванням для нього були коліна — чоловік мало рухався, адже потрібно було більше сидіти та вичікувати. Водночас для Дмитра К2 був критичним момент, коли під час чергового обстрілу росіяни зруйнували домівку-позицію — бійця засипало уламками:
“Хату нашу розбирали, ми сховалися біля запасних виходів, і в один момент мене землею засипало, я тоді злякався. Я намагався відкопатися, щоб якось лягти, все капає, воно таке бридке. Пройшло багато годин, мене Денис відкопав, а я сиджу смерджу, а він каже: “Та все нормально, що ти оце”.
Я був здивований, що за 130 днів я зламав лише мізинець — біжав з посилочкою, бо хотів солоденького, і впав. А так ні однієї царапини, все “тіп-топ”.
Наприкінці грудня 2025-го у 93 бригаді “Холодний Яр” повідомили, що Барса та К2 змогли повернути з позиції. Зі слів оборонців, це відбувалося спонтанно.
“Просто поступила команда збиратися — заздалегідь про таке не можна казати в ефірі. І ми оце зранечку потихеньку чимчикували і вийшли, прихопивши з собою росіянина”, — кажуть військові.
Разом з ними забрали й 23-річного полоненого Данила Сичова з Волгограда. Окупант здався бійцям із сусідньої позиції, але вивезти одразу його не змогли, тож він перебував разом з українськими воїнами на позиціях понад два місяці.
“Нам його підкинули, він дуже багато інформації знав. Воду не варив, йому сказали: “Будеш балуватися — ми тебе “знімемо” (ліквідуємо, — ред.)”. Він розумів, що до них (російських військових, — ред.) ставляться як до бруду, а у нас нормальне ставлення. І так вийшло, що він “перевзувся” і пішов у РДК [після полону]”, — розповів К2.
Після повернення бійці пройшли відновлення — вже були у відпустці, зокрема їздили до Трускавця. Нині їх забрали працювати пілотами наземних роботизованих комплексів — поки що вони проходять навчання.
“Нам дуже цікаво, там багато чого вчити, і я розумію, що мені це подобається. Ми живемо в одній кімнаті, будемо працювати разом”, — розповіли Дмитро К2 та Денис Барс.
Нагадаємо, військовослужбовці Національної гвардії з псевдонімами Текіла та Повар провели без ротацій понад 160 днів на передовій позиції під Покровськом. Там їм доводилось без підкріплення вступати у стрілецькі бої та переживати артилерійські обстріли, поки порівняно нещодавно бойова ситуація дозволила їм повернутися до своїх.