Тетяна Коновал виїхала з Донбасу з початком російської агресії, залишивши там свою студію. Відтоді навчає цього мистецтва дітей у столиці та діаспору, запатентувала власну техніку розпису та перехитрила локдауни.
18 грудня святкує красивий ювілей — своє 50-ліття — унікальна жінка: яскрава писанкарка з Луганщини Тетяна Коновал.
Вона народилася у шахтарській родині, декілька десятиліть тому опанувала мистецтво писанкарства — тоді ще забуте, рідке та “немедійне” — і стала майстринею народної творчості. Після того, як на український схід з війною прийшли російські гібридні сили, Тетяна виїхала звідти, і нині живе у столиці. В етері Вільного радіо вона розповіла про своє життя та творчість. А також — коли встигла розписати 20 тисяч яєць.
“Вже набагато більше, адже це моя основна робота. Коли я нарахувала 20 тисяч, я перестала рахувати, подумала, “нащо воно мені треба”. Це було багато років тому. Більше я не рахую”, — каже Тетяна.
Майстриня розповідає, що працює за двома основними напрямками.
“Перше — це традиційне відтворення старовинних писанок: я їх шукаю в різних регіонах, вивчаю знаки, символи та використовую їх у навчальному процесі — тобто це збереження старовинної писанки. А другий напрямок — це авторська писанка, вона доволі далеко від традиційної писанки — це не зовсім традиційне мистецтво, це витвір мистецтва”, — пояснює вона.
Старовинні зразки розпису на писанках Тетяна досліджує з екземплярів, замальованих колись в минулому етнографами. Українські писанкарі діляться такими рідкісними матеріалами один з одним, каже вона.
https://www.facebook.com/tetyana.konoval/videos/1874682006189762
Просимо пояснити в чому саме полягає її авторський стиль.
“Там вже суміш і сучасного, і мого, і традиційного. Я не фарбую писанку, а опускаю в оцет, і після нанесення воскового малюнка протравлюю шкаралупу оцетом. Малюнок стає об’ємним, виглядає як різьба. І якщо це коричнева шкаралупа, можна отримати декілька відтінків коричневого — від темного до білого, так я можу передати тримірність”, — каже Тетяна Коновал.
Таким чином ця авторська техніка дозволяє майстрині створювати на писанках складніші сюжети про українське село, землю тощо. Техніка Тетяни Коновал настільки унікальна, що вона її запатентувала.
“У мене є патент на цю авторську тему і сюжет цих писанок з описом технології, але він не має значення. Я ж судитися ні з ким не збираюсь. Це було складнувато, як це написати, на що саме подати патент. Ми робили патент не на саму техніку, а на статтю-описи цієї техніки з ілюстраціями. Тобто патент на публікацію. Я все описала, продемонструвала, додала фото, відео, і додала опис технології”, — зазначає майстриня.
https://www.facebook.com/tetyana.konoval/videos/1554262131565086
Кількаразове витравлювання робить і без того тонку шкаралупу ще крихкішою. Міцність залежить і від того чим птаха годували, і в яку пору року він зніс яйце. Тому Тетяна шукає лише якісні яйця з міцною шкаралупою, в одного й того ж постачальника, — ящиками.
“У мене багато учнів, тому я купую дуже багато (яєць, — ред.), просто ящиками, коробками великими купую вже 3 роки”, — каже Тетяна.
А от про початок свого шляху до майстерності Тетяна розповідає неохоче. Тому що писанкарству її навчив її чоловік, з яким вона 5 років тому розлучилася, і досі рана від пережитого не гоїться.
“Коли почалася війна, ми з чоловіком не зберегли свою родину, 25 років шлюбу, і ми розійшлися: він до Росії, я до України, все навпіл… Він сам з Західної України, розмовляв українською на Луганщині з дитинства. Тому я йому не можу простити, зрозуміти, і просто в голові не вкладається. Він хотів, аби ми займалися писанкарством у регіоні, культивував це у мені, в нашій родині, пишався мною. І все це закінчилося в одну мить”, — ділиться жінка дуже особистим.
Нині майстриня працює у столиці у центрі дитячої творчості та юнацтва, заняття для всіх дітей безкоштовні. Також вона активно навчає писанкарства й онлайн: у мережі є багато її відео з майстеркласами, онлайн-курсів тощо. І це вона почала робити не через пандемію, а раніше.
“Я сама дивуюсь, це так дивно вийшло… Коли ще не було ніякого локдауну, я просто працюю з дітками, державна установа… У мене ще на Луганщині було багато учнів з інвалідністю, і в закритих спецінтернатах, і в установах для дітей-сиріт, і ще тоді в мене з’явилася ідея як це зробити дистанційно, щоб можна було таким людям отримати це навчання…Я хотіла, щоб у мене не було кордонів. І тут локдаун! Всі не були готові, а я була”, — розповідає Тетяна Коновал.
Є попит на її онлайн-заняття з писанкарства й з-за кордону. При цьому мовний бар’єр не проблема, тож майстриня може навчати й представників з української діаспори, і тих, хто українську мову не розуміє.
“Я дистанційно надаю послуги, наприклад, в США, в Сан-Франциско у звичайну школу, щоб я надала декілька уроків саме з писанкарства, щоб напередодні Великодня я попрацювала з їх дітками. Це українські школи. Церква мене запрошувала, щоб я провела майстер-клас для місцевих. Навіть якщо я не буду розмовляти, а просто показувати — це може бути для будь-якого регіону”, — каже майстриня.
Але, за словами Тетяни, специфіка писанкарства така, що трохи підзаробити такими заняттями можна лише раз на рік — навесні, перед Великоднем.
“А далі воно нікому не потрібно, нікому. А їсти кожен день треба. От у мене зламався комп’ютер, і хоч “на стіну лізь”, бо ці гроші десь треба брати, сплачувати за орендовану квартиру. Останнім часом у мене проблеми з житлом, немає де жити, тому немає робочого місця. Це дуже важко. Тому зараз я не кожен день пишу. Але я впевнена, що це тимчасово, через всі ці життєві обставини”, — розповідає Тетяна про труднощі, які їй доводиться щоденно долати.
Також донька, яку Тетяна вивезла з окупації в 11-річному віці, нещодавно вимушена була покинути навчання, бо родині потрібен заробіток. Бути переселенкою у столиці, у її ситуації доволі фінансово скрутно.
“У мене через це дитина не закінчила навчання (пішла на дизайнера в коледж). І тільки їй 17 виповнилося, вона пішла сама собі на хліб заробляти. Мені як мамі дуже-дуже соромно перед нею, що я не “витягла” її, що я постійно в боргах та в кредитах…І вона від мене відійшла, щоб мені було легше жити. Я таку ціну заплатила, щоб вона виросла, вивчилась і стала на ноги в Україні, і я не довела цю справу до кінця…”, — з гіркотою розповідає жінка.
Дивовижно, але за даними майстрині, її школа писанкарства, покинута в окупованому Довжанську, відродилася там.
“Моя студія писанкарства оновилася. Вона 2 роки простояла порожня, а потім знову наповнилася писанкарями. Вони в окупації, але вони працюють і далі. Моя учениця продовжує мою роботу. Щороку вони на Великдень проводять зустрічі, конкурси, виставки роблять, збираються і жінки, й діти. Навіть за підтримки тієї “місцевої влади”, яка пам’ятає мене, мою роботу, ставлення людей до неї. Я не знаю, як вони це політично подають. Це наші місцеві люди, і вони на щастя в цьому нічого поганого не бачать”, — розповідає українська майстриня.
Вона оцінює це як компроміс місцевих активістів з представниками підконтрольних Кремлю адміністрацій.
“Вони це подають там як українське мистецтво, українські традиції. Але, на жаль, все це російською мовою, трошки “і вашим, і нашим”, така “золота середина” їм потрібна, щоб якось триматися на плаву. В будь-якому випадку це диво”, — резюмує ювілярка.
Нагадаємо, ми побували на майстер-класі бахмутського писанкаря Дмитра Денисенка з традиційного воскового розпису писанки. Бахмутянин розповів що означають давні символи та як правильно працювати з писачком, віском та фарбами.
Читайте також: