“Щоб по них не топтались люди й корови не ходили…”: Репортаж із перезахоронення бійців Другої світової на Донеччині (фото, імена)
У Микільському під Слов’янськом захоронили у братській могилі рештки ще 99 солдатів Другої світової. Одного встановленого, казаха, нарешті забрали на батьківщину. Для них війна закінчилася тільки зараз.
Меморіал у Микільському знаходиться в центрі села — на пагорбі біля церкви. Далі за хатами мальовничий став, а за небокраєм — Святогірська лавра та пагорби Слов’янщини. Тут на початку 1940-х точилися кровопролитні бої, в яких загинули ці воїни.
Їх кістки знайшли та ексгумували минулого року активісти Асоціації дослідників військово-історичної спадщини “Плацдарм” на чолі з Олексієм Юковим.
“Світить сонце, дощ пройшов, ніби його не було. Земля та небо сьогодні оплакали воїнів. Ці солдати віддали свої життя за ці землі у 1941-43 роках. Останнім їх кроком були висоти біля сіл Долина, Богородичне, Маяки, Тетянівка. Найстрашніше те, що воїни так і лежали 76 років й “чекали”, поки за ними прийде похоронна команда”, — розповідає він.
Перед меморіалом стоять червоні гроби з іржавими радянськими касками на них. Прізвища або ініціали є лише на кількох.
“Дуже багато місць загибелі бійців розграбували мародери. Так ідентифікувати загиблих практично неможливо”, — каже Олексій Юков.
Першою з місцевих мешканців сюди прийшла колишня вчителька, 82-річна Ольга Сєрікова. Вона дрібно крокує, спираючись на палку. Поки тривають приготування, розкладає на кожний гроб тюльпани зі свого саду, низько схиляється. Плаче…
Обійшовши всі, сідає на стілець неподалік та дивиться в одну точку. Із садовими квітами підходять й інші мешканці села. Серед них є діти й підлітки. Приїжджих журналістів, представників влади та військових — в декілька разів більше, ніж місцевих. Починається церемонія перезахоронення.
Кого захороняли
У гробах — рештки 99 воїнів 9-ї та 12-ї армій, 3-ї та 8-ї Гвардійських армій. Пошуковцям вдалося ідентифікувати лише 6-х — за медалями, капсулами та паперовими фрагментами документів.
Серед них:
- Машкин Микола Осипович, 1923 року народження, гвардії молодший сержант, 2-га гвардійська мотобригада;
- Леонов Іван Петрович, 1923 року народження, 390-а гвардійська стрілкова дивізія;
- Ладигін Михайло Сергійович, 1921 року народження, 79-а гвардійська стрілкова дивізія;
- Кочнев Р. А., 1912 року народження (напис на ложці);
Тагеньєв (напис на ложці);
Ще біля останків двох бійців знайшли особисті предмети з ініціалами — є шанс, що вони допоможуть колись встановити особи загиблих. Це напис на гільзі “Е. А. И.” та напис на бритві “Л. І. В.”.
Де та як захороняють рештки радянських військових на Донеччині
На постаменті сільського пам’ятника із прізвищами загиблих на всіх 4-х сторонах — фігури двох бійців Червоної Армії, які схилили голови та приспустили прапор. Біля підніжжя пам’ятника зліва — підготоване місце для захоронення: розрита могила, у яку можуть увійти двоє людей та внести гроб.
Військові повільно вносять у могилу гроби із кістками полеглих багато десятиліть тому, проржавілі каски радянських бійців кладуть окремо. Лунають 3 залпи у пам’ять всіх загиблих бійців. Потім військовий капелан в/ч 3035 архімандрит Діонісій проводить молебень.
“Справді, війна продовжується до тих пір, поки не буде похований останній солдат. Сьогодні ми проводжаємо в останню путь цих бійців, які знайшли своє законне останнє пристанище. Прошу вас разом зі мною помолитися за їхній спокій”, — каже панотець.
Потім він входить у розриту могилу із гробами та кропить їх. Всі присутні по черзі закидають грудки землі. Ольга Павлівна та маленький хлопчик теж це роблять.
Казах з Актюбінської області
Окремо, з урочистим караулом двох українських військових, стоїть гроб із рештками Укекбая Бозорбаєва. На момент загибелі йому було не більше 30-ти. Його вдалося повернути з небуття завдяки медалі “За відвагу”. Поруч із ним знайшли й інші особисті речі — їх пошуковці поклали в окремий футляр.
За Укекбаєм приїхали двоє його співвітчизників із Посольства Республіки Казахстан в Україні. Вони працюють у Києві військовими аташе.
“Дуже багато казахстанців брали участь у боях за звільнення України у 1943-44 роках. За попередніми даними, їх було не менше 600 тисяч, з яких понад 300 тисяч загинули”, — каже в коментарі Вільному радіо полковник Нуржан Омаров.
За його словами, всього у Другій світовій війні брали участь понад 1 млн 700 тисяч казахстанців, з них більше ніж 600 тисяч загинули.
Гроб із рештками Укекбая Бозорбаєва працівники посольства переправлять авіарейсом у Казахстан, родичам встановленого бійця в Актюбінську область. Там на нього чекають та теж готують церемонію поховання із військовими почестями.
Як пропадали безвісти: Історія мешканки Микільського
Ольга Павлівна ㅡ найстарша із присутніх на перепохованні. Розповідає, як під час Другої світової зник на війні її батько.
“Папка під Запоріжжям ліг, і могилки немає. І того я всіх їх, кого перезахоронєніє, — я їх приходю проводжаю. Може і його хтось десь захоронює… Спасибі, що ви не забуваєте їх, що ви шукаєте їх! Дай боже вам побільше найти таких, як ось ці, щоб по них не топтались люди й корови не ходили”, — зі сльозами каже жінка.
І розповідає все, що їй відомо про батька.
“У 1943-му фашист обстріл начав, і наші часті одходили, а його часть осталась прикривать. Всі хлопці поплигали, а йому перебило ногу. Його довели на двох автоматах до крайньої хати, а фашист вже з тої сторони був. І більше ніяких вістей, де він дівся. Балясний Павло Никифорович з Новоіванівки (Оборони) на Дніпропетровщині. Всі повернулись в село, а він ㅡ ні. Мама бігала усіх зустрічала, хто бачив його, хто ні”, — розповідає жінка.
Додає: в її тата були ще брати, серед них підводник (їх підлодку підбили), двоє не повернулись з фронту, а один був з інвалідністю та не призивався.
Артефакти та реконструкція
Серед учасників захоронення — п’ятеро молодих хлопців, вдягнених у військові форми різних підрозділів Робітничо-селянської червоної армії. Виявляється, це не “ряжені” у пошиті костюми, а активісти-пошуковці “Плацдарму”. Саме ці юнаки своїми руками діставала з української землі кістки солдат.
“Наші костюми повністю достовірні. Майже все це — оригінальні речі, все це купляється на спеціалізованих сайтах. Це — військова реконструкція. Ми показуємо людям, як виглядали бійці червоної армії у 1941-43 роках. Приблизно так виглядали пограничник, льотчик, моряк та піхотинець”, — розповідають активісти “Плацдарму”.
Тут же ㅡ і виставка автентичних речей, які пошуковці знайшли під час розкопок. Вперемішку понівечена зброя та побутові речі: помазки для гоління, окуляри, мильниці. Як радянські, так і німецькі.
Є і моторошні: мінометний снаряд, який застряг у касці, та зірка, прострелена кулею.
“Бачите, який понівечений метал. Та уявіть, що було із тілами людей”, — каже Олексій Юков.
Після мітингу біля пам’ятника залишились лише “плацдармівці”. Їх керівник стоїть з казахстанцями та розповідає безліч історій, які змалку на розкопках чув від місцевих мешканців. Про те, як гнили гори трупів радянських військових тут після звільнення, як у Теплінському лісі (на межі Донеччини із Харківщиною) окупанти взяли в полон роту схожих на дітей нанайців, які не розуміли ані російської, ані української, ані німецької. Як мобілізували підлітків з уже звільнених українських сіл.
Свіжу братську могилу закопали пізніше трактором. Справа від цього пам’ятника — минулорічне захоронення решток бійців Другої світової. Тут же хоронитимуть і наступні десятки невстановлених загиблих, яких активісти ще “піднімуть” із землі. З тих тисяч, яких і досі розорюють по полях.
Читайте також:
207Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.
