Щороку в перший понеділок жовтня у світі відзначають День лікарів. У 2024 році ця дата припадає на 7 жовтня. В Україні чимало медиків через повномасштабну війну мусили покинути свої кабінети та взяти у руки зброю. Один із таких — стоматолог із Часового Яру Костянтин Гавага. З перших днів відкритого вторгнення чоловік записався у місцеву тероборону й тепер служить бойовим медиком. Нашим журналістам він розповів, чи лікує зуби побратимам, що думає про цивільних, які не хочуть евакуюватися, та за чим у рідному місті сумує найбільше.
В інтерв’ю, яке ви давали Вільному радіо за два місяці до відкритого вторгнення Росії, ви казали, що Володимир Путін не наважиться на повномасштабне вторгнення в Україну. Це було самозаспокоєнням чи ви дійсно здивувалися 24 лютого 2022 року?
Авжеж здивувався. Звісно, я нічого гарного вже не чекав після 2014 року, Росія начебто цивілізована країна, начебто “братні народи”, як вони казали, але щоб настільки прям… З ракетами та повномасштабно вторгатися… У сучасному світі війна — це дикунське явище. Сприйняв це спокійно, головою об стіну не бився — сталося, значить, будемо воювати.
Ви під час повномасштабної війни встигли ще попрацювати лікарем-стоматологом у Часовому Ярі?
Ні, 24 лютого 2022 року пішли перші “прильоти” по місту, а 25-го я вже з другом був у військкоматі. Ми пішли самі, у перші дні нікого не призивали — усі були добровольцями. Через день я вже був у військовій частині, яка була тут поряд, і я почав службу. Люди здебільшого були з Бахмута, Часового Яру, і ще було багато з Торецька. На третій день в нас повністю сформували особовим складом військову частину. Так я і почав службу у Бахмутській територіальній обороні.
Тобто у вас не було ніякої підготовки?
Та яка там могла бути підготовка — усі батальйони територіальної оборони на початку [відкритого] вторгнення сформували без підготовки. Нам роздали автомати, і ми пішли воювати. Нам ще пощастило тоді, що війна спочатку була трохи далі — у Попасній. Наша найгарячіша точка була на Сухій Балці — це траса на Донецьк. Там були й обстріли, й вогневі контакти.
Враховуючи, що ви наступного дня вже пішли у ЗСУ, чи встигли ви евакуювати родину?
Близько тижня вони ще пожили у Часовому Ярі й потім виїхали. Я не грався в ці ігри — прилетить чи не прилетить, мені життя сім’ї дорожче.
Стоматологічне обладнання та особисте майно евакуювали з Часового Яру?
Перший кабінет був орендованим приміщенням у Часовоярській міській лікарні, яка вся обстріляна та знищена. Там само колись розміщувався 65-й мобільний шпиталь — там нічого не залишилось. Ще я відкривав другий свій кабінет на “Каналі” (район у Часовому Ярі, — ред.), встиг зробити ремонт перед [відкритим] вторгненням.
Все, що я зміг з обладнання вивезти, — вивіз. Однак воно зберігається у товариша на складі, і я боюсь, що за три роки воно стало непридатним для використання.
А особисте майно я не вивозив. Я вважаю ідіотизмом триматися за манатки — життя дорожче, ніж їхати за ним у місто. Знаєте, я стільки бачив, як хлопці втрачають життя та здоров’я, які там можуть бути манатки? За ними плачуть ті, хто ще не втрачав чогось більшого.
Ким ви стали на військовій службі за спеціальністю?
Я потрапив у мінометний підрозділ, навчився на цю справу та був на посаді старшого навідника мінометного підрозділу. Згодом я став старшим бойовим медиком мінометного підрозділу, а ще пізніше почав працювати [фельдшером] на евакуації.
А як вас перевели — хтось звернув увагу на ваш цивільний фах?
Так, ми ж надавали документи, хто ми за фахом у цивільному житті. Потім в нас змінився керівник військової частини. Прийшов мій давній знайомий і каже: “А ти що тут робиш?” Я пояснив, він сказав “ясно”, і пішло-поїхало. Хоча ніяких пріоритетів я не ставив і був готовий будь-яку роботу виконувати.
Розкажіть про те, як стали евакуаційним медиком.
Спочатку взагалі сам був, потім товариш підійшов і вже вдвох їздити. Потім команду почав формувати. Комбат дав завдання, щоб я водіїв підібрав, санінструкторів, почав формувати команду, і так пішло потихеньку. В нас була нормальна структура тривалий час, поки влада не почала скорочувати посади.
Ви хочете сказати, що у частинах ЗСУ скорочують посади бойових медиків?
Так, в нас був евакуаційний екіпаж: водій, фельдшер і санінструктор — три людини. Зараз фельдшерів поскорочували, ще скоротили таку посаду як лікар медичного пункту. І зараз залишились на евакуації водій та санінструктор. Тому я з [посади] фельдшера перейшов на санінструктора.
Знаєте, як якогось дядечка вагою у 100 кілограмів класно тепер евакуювати? Коли водій, який повинен залишатися за кермом, мусить виходити та допомагати завантажити людину. А якщо людина поранена в голову і в непритомному стані поводиться надто активно, а я там один! Дуже цікаво надавати допомогу одному (говорить із сарказмом). Зате ми економимо зарплати, гроші, напевно, багато зекономили…
Якщо ви знаєте приклади, то куди переводять скорочених бойових медиків?
Фельдшерів переводять на інші посади. Їх ніхто не звільняє, а віддають на розсуд керівництва. Хтось стає старшим бойовим медиком, а когось просто [призначають] стрільцем-санітаром.
Зараз ще одна цікавинка очікується (не знаю чи пройшла вона вже) про те, що на евакуаційних екіпажах повинні бути тільки ті, хто має медичну освіту. В мене тоді запитання: нащо ми відправляли санінструкторів по всьому світу навчатися, бо тепер вони не потрібні. Для мене людину, яку добре підготували у натівських навчальних центрах, перевести звичайним стрільцем — це дурня якась.
Хтось, напевно, вважає, що в армії забагато лікарів служить, тому чому б не закинути лікаря як кулеметника? В мене так товариш загинув, який був лікарем з мого курсу і теж пішов служити в армію. Це Олексій Шестаков з Донецька — загинув під Кураховим. Був чудовим лікарем та міг надавати професійну допомогу.
Звісно, якщо треба, ми готові зняти наплічники медичні, взяти автомати і йти в окопи і траншеї тримати оборону. Але, на мій погляд, людина, яка вміє надавати допомогу, має бути звільнена від бойових дій. Інакше кількість тих, хто не доживе до евакуації, збільшується у рази.
Якщо говорити про поранених, чи є складнощі у вашій роботі, які не вдається подолати?
В нас велика проблема — невчасно надана допомога або неправильно надана допомога. В нас велика кількість ампутацій тільки через те, що вчасно не зняли турнікет або не попустили турнікет. Буває, що людина накладає турнікет, коли цього не треба було навіть робити. Проходить півтори години — і все, руку-ногу вже не врятувати. Хоча можна було просто перебинтувати та й все, ходив би ще зі своїми кінцівками. Тому ми намагаємось навчати бійців, але часу на це і в нас, і в них мало. Якраз для цього й потрібні санінструктори, яких готували у країнах НАТО, а їх хочуть скоротити, бо вони без освіти. Дай Боже, щоб це рішення все ж не ухвалили, бо інакше буде велика кількість калік в країні, яким не встигли на місці надати допомогу.
З цивільними бували складнощі у вас?
Тільки під час евакуації. Я вважаю, що за прикладом росіян у нас під час війни не має бути демократії, і всіх цивільних, хочуть вони чи не хочуть, [треба] вивозити примусово, щоб вони не заважали військовим.
Але ж ми можемо втратити підтримку партнерів, якщо не будемо зважати на права людей.
Про права людей я розкажу наступне: під Часовим Яром є таке село Калинівка, звідти своєчасно, цивільно, з волонтерами виїхали не всі. Там був вже щільний вогневий контакт. І скажіть мені, чи коштувало життя декількох військових життя одного дурня, який не захотів виїжджати, коли це можна було зробити спокійно? Тому я вважаю, що демократія під час війни має бути обмеженою.
Ви самі діставали поранень під час евакуації побратимів?
Під час евакуації — ні. Але зараз якраз перебуваю в лікарні (інтерв’ю записане 4 жовтня 2024 року, — ред.), тому що по нас прилетів КАБ. Обійшовся контузією.
Я хочу сказати, що їхні ракети — гі*но. В мене не вперше така історія вже. Або їхні ракети слабкі, або вже ми як таргани, яким голову відірви, а вони все одно будуть воювати.
Щодо повернення на службу, ви зазвичай бороните рідний район Часового Яру?
На Бахмутському напрямку були, тепер це краще називати Костянтинівським напрямком. Ще у Торецьку, Нью-Йорку та Лимані бували.
Чи ставали вам у пригоді стоматологічні знання на службі?
Потреба на стоматологів є тільки у шпиталях, при військових частинах стоматологів не буває. Там не тільки ж зуби лікують, а й операції роблять. Коли поранення в обличчя, у цю частину скелета ніхто не має права лізти, крім стоматологів.
Мені тільки декілька разів під час служби довелося виривати зуби, які вже хиталися у хлопців. Але без кабінету та належних умов нічого більше зробити неможливо.
Щодо гігієни ротової порожнини — наскільки вдається вам та вашим побратимам підтримувати її в умовах війни?
Ніяких проблем з цим немає. Щоб почистити зуби, необхідна зубна щітка, зубна паста і пляшка води. Які проблеми почистити? Якщо хтось цього не робить — це його проблема. Це як д*пу витирати — хтось майкою, а хтось серветкою. Кого як батьки навчили.
В нас хлопці не мають схильностей до свинства. Якщо позиції не зовсім “нульові”, вони навіть душ собі влаштовують або хоча б сухий душ роблять.
Що за сухий душ, поясніть?
Це серветка, змочена спеціальним мийним засобом, який не обов’язково змивати. Виглядає це як пакетик маленький десь 15 на 15 сантиметрів. Відкриваєш, наливаєш туди воду, змішуєш, з’являється піна на серветках й обтираєшся цими серветками. Можна самому висохнути, а можна витертися насухо. Звісно, це не повноцінний душ, але це значно краще, ніж нічого.
Але це тільки у теплу погоду. Як приходить зима, роздягатися ніхто не буде. Навпаки, усі як капуста надягають на себе все що можуть.
А під час зимового періоду з якими складнощами ви стикалися як медик?
Коли ми були у Лимані, був такий період, коли пройшов дощ, а потім різко вдарив мороз -25. Люди померзли, обморожень багато було. Хлопці пальці повідморожували, ампутації пальців потім були.
Ви самі можете провести таким людям ампутацію?
Ні, на евакуації не можна відрізати жодного шматочка шкіри! Навіть якщо нога тримається на одному шматочку шкіри чи м’язу, ми не маємо права це чіпати. Операції можуть робити тільки лікарі на стабілізаційному пункті. Наша робота — це допомогти протриматися пораненому, щоб довезти його живим до стабілізаційного пункту. Єдине, що ми можемо зробити, — це перев’язати, зупинити кровотечу, поставити крапельницю з фізрозчином. Здебільшого робимо те, що до нас не зробили за протоколом MARCH.
Алгоритм MARCH визначає пріоритети й порядок дій під час надання допомоги пораненому. Літери цієї абревіатури позначають послідовність дій:
Чи рахували ви, скільки через вас вже пройшло поранених?
Коли ми були на Бахмуті (у 2022 році), дуже “гаряче” працювали там. В день бувала “карусель” по 8-10 виїздів на евакуацію. Тому точно сказати неможливо. Загалом тоді на стабілізаційний пункт, бувало, [відвозили] до 150 людей на день. Але це ж не всі важко поранені. Туди везуть контужених, з запорошеними очима, тих, у кого тиск підскочив і їм погано. Люди ж різні — ми не елітний спецназ. В нас [у територіальній обороні Бахмута] перший час було двоє чоловіків 70 років. Зараз звільняють всіх, хто старший за 60, а тоді були й такі (сміється).
Чи хвилюєтесь ви за долю Часового Яру?
Якщо чесно, там вже немає за що хвилюватися та куди повертатися. Зараз я за Часів Яр хвилююсь тільки як за територію України. Як міста його немає — нічого живого, що підлягає відновленню.
Якщо уявити, що ми перемогли та звільнили всю Донеччину, такі міста як Бахмут та Часів Яр я не бачу сенсу відновлювати. Це були міста навколо промисловостей. Тепер їх немає. Насправді під Часовим Яром є великі запаси вогнетривкої глини, і я впевнений, що після війни руйнуванням міста скористаються і на його місці зроблять великий кар’єр з видобутку глини.
Яку місцеву родзинку вам шкода найбільше?
Найбільше мені шкода будинок культури. Це унікальна архітектура, там була красива ліпнина та гарна акустика в актовому залі. На жаль, ми не встигли внести його до реєстру історичної пам’ятки України.
А як щодо повернення до мирного життя після війни? Чи плануєте ви продовжувати працювати в медицині?
Мій настрій зараз — ні. Можливо, я скористаюся нагодою, вступлю у виш, здобуду освіту психолога та працюватиму у реабілітаційному центрі для ветеранів. Ми ще не уявляємо, що буде на 3-5 рік [відкритої] війни… Які будуть загострення посттравматичних синдромів та наслідки каліцтв, з якими людям доведеться жити.
Нагадаємо, нещодавно журналісти Вільного радіо також брали інтерв’ю у добровольця Віталія Гатченка, який до квітня 2022 року працював першим заступником очільника Сіверської міської адміністрації. Віталій прослужив понад два роки, втратив здоров’я та повертається на попередню роботу у міськраду.