Андрій та Юлія Тимчаки вже декілька років просувають екоініціативи у своїй громаді. Що вже вдалося впровадити за цей час — подружжя розповідає нашим журналістам.
Юлія Тимчак згадує: ідея сортувати сміття з’явилася в неї з чоловіком ще у 2017 році.
“Зараз те, що ми бачимо у нас в громаді, — це два рази на тиждень їде трактор і збирає всі мішки, які виставили домогосподарства. Це коштує 25 грн на місяць. При цьому сміття не сортується. Воно везеться на сіверський полігон, який вже давним-давно потребує допомоги. Слава богу, що на полігон — до цього взагалі возили по посадках та байраках”, — розповідає активістка.
Почати вирішили з себе. В громадському просторі “Лемко центр”, яке заснувало подружжя, вже кілька років розвивають ідею “Zero-waste”, тобто майже не залишають за собою сміття.
[prop_form]“Ми сортуємо 4 фракції сміття: окремо пластик, окремо папір, окремо “жестянку” і окремо скло. Ми цю ідею почали просувати далі, і вже у 2018 році подарували два контейнери школі. Потім приєдналася наша званівська амбулаторія, сама проявила ініціативу. Від них, виявляється, вимагають сортувати сміття: оці всі баночки від фізрозчинів, крапельниці, шприці”, — каже Юлія Тимчак.
Згодом до сортування сміття почали долучати й місцевих активістів з інших куточків громади.
“Перший час ми вивозили сміття. Ми це робимо самостійно своїм причепом. Веземо у Слов’янськ-Краматорськ, бо там набагато вища ціна (у пунктах прийому вторсировини, — ред.), ніж у Сіверську і Бахмуті. І вже потроху почали звертатись активісти з інших куточків Званівської громади. І ось в цьому році за одним з проєктів закуплено 6 сміттєвих баків. Два стоять на Химівці, два в Чубарівці (райони Званівки, — ред.), два біля Лемко-центра,”, — зазначає Юлія Тимчак.
Жінка зізнається: не всі в громаді одразу зрозуміли нововведення. Траплялись навіть кумедні випадки.
“Друзі приїжджали, ми їм на Химівці показували сміттєві баки, кажу: “Гляньте, як чисто, який простір, як все сортується”. Відкриваю, а там упаковка з лушпинням від насіння. Тобто, сиділа людина, лузгала в пакет, щоб не дай Боже не насмітити на просторі. Але, скоріш за все, через темряву не побачив, що написано — кинув це чітко в бак для пластику”, — сміється Юлія Тимчак.
Наразі найбільша складність, пов’язана із сортуванням відходів — інфраструктурна. Як зазначає співрозмовниця, вивозити сміття доводиться власними силами та за власний кошт.
“Зрозуміло, що коли ти їдеш у Краматорськ, заправляючи машину на 300 грн, а сміття здаєш на 30 грн, то назвати це бізнесом, навіть соціальним, просто неможливо. Поки нам не вдалося у Званівці знайти таку фірму, яка б давала нам ціну хоча б як у Бахмуті. Питання залишається відкритим”, — каже активістка.
Аби розв’язати проблему, пункти сортування сміття потрібно створити у кожному селі, вважає подружжя. Тоді місцеві отримуватимуть за вторсировину грошове заохочення та активніше долучатимуться до екоініціативи.
Як пояснює Андрій Тимчак, є декілька способів використання енергії від сонячних панелей. Найпростіша — просто під’єднати такі панелі до нагрівального тена, вмонтованого в радіатор. Таким чином у сонячні дні можна безкоштовно опалювати домівку. Але у похмурі дні не буде й сонце не даватиме достатньо енергії.
Другий спосіб — більш затратний: окрім батарей, треба встановити інвертор та акумулятори. Тоді, як зазначає Андрій Тимчак, електрика в оселі буде весь день.
“Одна батарея коштує в середньому від 4 до 5 тисяч гривень. Якщо 10 батарей — це буде у вас десь 4 кіловати. Потім ви купите інвертор. Трикіловатний інвертор обійдеться вам в районі 800-900 доларів. Також ви купите два акумулятори — це ще 6 тисяч гривень. Це ваші основні затрати — і ви незалежні”, — розповідає активіст.
Ще одна перевага сонячних батарей — невикористану енергію можна продавати державі.
“Із цього всього діла найвигіднішим є “зелений тариф”. По-перше, вам не потрібно купувати акумулятор. По-друге, у вас буде стояти лічильник, і все, що ваші батареї виробили, одразу потрапляє на лічильник, а ви продаєте це державі”, — каже Андрій Тимчак.
Не залишили осторонь активісти й посадку біля залізничної зупинки “Званівка”.
Активісти кажуть: до початку війни біля залізничної зупинки “Званівка” був великий базар. Він поступово зник, коли припинилося залізничне сполучення з нині окупованими територіями. Відповідно, де було скупчення людей — була й купа сміття.
“Електропоїзд ходив на Микитівку, на Горлівку, і тут щоранку був базар. Тепер електричок нема, ринку збуту нема, базару нема, корів у Званівці нема, молока тепер ніде не купиш. Але серед усієї цієї феєрії був свій мінус — як на кожному базарі, тим паче на хаотичному, була купа сміття. І де воно все осідало? У сусідньому лісочку та чагарниках”, — розповідає Юлія Тимчак.
Привести територію до ладу, каже подружжя, було непросто — дуже довго заважали бюрократичні перепони.
“Мені дуже важко сказати, скільки років ніхто нічого не робив, один на одного всі скидали. Це землі Укрзалізниці, які вона орендує у Званівської сільської ради”, — говорить активістка.
Отримавши всі дозволи від залізничників, подружжя з місцевими активістами та волонтерами табору “БУР” почали вичищати від сміття посадку, вирубати кущі та готувати місцевість під облаштування місця, де люди могли б посидіти, поки чекають на потяг.
“Щодня 3-4 волонтери від “БУРу” та наші волонтери “Лемко-центру” протягом двох тижнів тут працювали. Ми потроху вичистили 30 метрів посадки. Вигребли звідси 30 мішків скла, 30 мішків пластику, 3 повних причепи іншого сміття. І коли ми ці 30 метрів прочистили, ми були здивовані, що тут, виходить, дубовий гай”, — розповідає подружжя.
Для довідки:“БУР” — табір волонтерського руху “Будуймо Україну Разом”. Осередки цього руху є у багатьох регіонах країни. В межах проєкту молодь зі всіх куточків України допомагає ремонтувати об’єкти, поєднуючи роботу з подорожами, екскурсіями та відпочинком.
“Ми зрозуміли, що на всій території залізничного пункту “Званівка” нема жодної лавочки. Тому вирішили поставити лави для очікування, для такого комфортного перебування. Наступного року ми почали рухатись далі. Цього року ми ще 20 метрів розчистили та додали ще лавочок і ліхтарів”, — розповідає Юлія Тимчак.
Один з ліхтарів у цій “зоні очікування” працює на сонячній батареї. Його встановили 30 листопада, тож він ще не встиг “показати себе”.
“Цей ліхтар без датчика руху, й акумулятор, зрозуміло, постійно світить та висаджується. Зараз, коли о четвертій вечора вже темно, то люди, які приїхали шестигодинною електричкою, кажуть, що все класно — світить яскраво. Ті ж, хто приїхав о десятій вечора, кажуть, що тьмяно світить. Буває дзвонять — днем світить. Тоді приїжджаємо, вимикаємо. Тобто він у нас в режимі тестування”, — каже Юлія Тимчак.
Ще один такий ліхтар, але вже з датчиком руху, встановили на громадському просторі в Химівці. Тут місцеві активісти та волонтери з “БУРу” побудували альтанку та встановили баки для сортованого сміття.
Нагадаємо, про життєві погляди подружжя Тимчаків ми розповідали у спецпроєкті “Релігія єднає”.
Читайте також: