“Син хоче стати військовим, а я боюся про це й думати”: українська захисниця — про свій досвід материнства на відстані

Маргарита Чумаченко з Бахмута після загибелі чоловіка на фронті виховує сина Сашка самотужки. А ще — служить у Десантно-штурмових військах. Поки Маргарита на службі, Сашком опікується її мама. Хлопець вчиться онлайн, цікавиться комп’ютерними науками й тенісом і просить маму звільнитися з армії.

До Дня матері Маргарита розповіла нашим журналістам, як часто їй вдається бачитися з сином та з якими складнощами материнства на відстані доводиться стикатися.

Далі — пряма мова Маргарити. 

“Сім’ю бачу в екрані телефону”

Мені дуже рідко вдається побачитися з рідними. Мій Сашко вже закінчує третій клас. Але війна не закінчилась, тому ситуація не змінилась. Відпустку можна взяти тільки на 10 діб один раз на рік під час воєнного стану. Сім’ю ми, військові, бачимо лише в екрані телефону. Зрідка бачимось, коли буваємо проїздом у містах, де живуть рідні.

Син з  моєю мамою виїхали з Бахмута 28 березня [2022 року] і більше на Донеччину не приїжджали. Там, де перебуваю я, небезпечніше, ніж у віддалених від лінії фронту містах. Тому ми не ризикуємо з такими поїздками, вони до мене не приїздять.

Святкувати день матері цьогоріч не планую. Чесно кажучи, не має часу та настрою на свята взагалі. Зранку добрим словом одна одну привітаємо з дівчатами — і до праці. Можливо, синочок порадує малюночком. У нас немає вихідних, “відсипних”, я для спілкування з мамою три дні не могла вільного часу знайти. 

“Син дуже любить обійми, а я далеко”

Найскладніше для мене — це розмови з сином. Він постійно просить звільнитись та бути поруч із ним. Я розумію, що тата немає, а я десь далеко ризикую життям. Важко розуміти, що час плине і я упускаю ці моменти: його маленький вік, його радощі, досягнення, емоції. Він дуже любить обійми, а я далеко. Наближається підлітковий вік, і тоді він вже, мабуть, не буде так потребувати обіймів і любові, як і всі підлітки.

У Дніпрі, де зараз живуть мої рідні, школи працюють онлайн, і ми вирішили залишитись у класі Бахмутської школи №11, яка, до речі, теж не вціліла. Додатково Сашко ходить на англійську, комп’ютерні технології.  Нещодавно почав ходити на настільний теніс. Каже, що подобається. Хоче ноутбук, прям загорівся ціллю, збирає гроші (сміється, — ред.).

Якось казав, що хоче бути військовим, як тато і я. А я навіть думок таких, чесно кажучи, боюсь припускати. Кажу: “Синок, мама не зможе стільки служити, щоб бути поруч”. Гарно було б, якби він обрав якісь комп’ютерні технології. Але як вирішить, так і буде.

З війною в українських мам з’явилися нові обов’язки

Війна змінила роль матері. Ми змушені тікати від війни, з нуля починати життя в нових містах, країнах… Обов’язки мами — облаштувати побут для дітей, якісне навчання, бути підтримкою. Це дуже важко. Особливо для мам, які виховують дітей без підтримки чоловіка.

Ми, мами, повинні забезпечити в першу чергу безпечне життя своїй дитині. А в умовах війни це дуже важко. Мабуть, неможливо. Ми всі під прицілом ракет, не знаємо, куди влучить наступна і чиє життя забере чи зруйнує оселю. Тому те, що деякі жінки зараз відкладають материнство, — думаю, це адекватний вибір. Хоча я завжди була того погляду, що, “якщо Бог дає дитину, то й дасть для дитини”.

Жінкам доводиться воювати разом з чоловіками. Як на мене, на першій лінії оборони, в  окопах, піхотних боях  надпотужна фізична і психологічна напруга, з котрою не кожна жінка може впоратись. Більшість жінок служать у забезпеченні та медиками. І повірте, жінки тягнуть чималий і важкий обсяг роботи задля нашої перемоги. У нас усіх одна мета — мирне небо і спокійне життя.

***

Чоловік Маргарити Віктор загинув на фронті невдовзі після народження їхнього сина. У розмові з нашими журналістами жінка розповіла про своє єдине кохання та його смерть, рішення піти у лави ЗСУ та службу в українській армії.