Зробити резюме статті: (ChatGPT)
Підтримайте Вільне Радіо
Ще кілька років тому Донеччина була іншою — не суцільною зоною бойових дій, а регіоном зі степовою ковилою, промисловими гігантами та звичним ритмом життя. Саме такою її роками фіксував на камеру уродженець Мирнограда Дмитро Полієнко. Тепер його архівні знімки стали основою для книжки “Донбас тихий, вільний” про життя краю до 2022 року.
Журналісти Вільного Радіо поспілкувалися з автором про те, як з’явилося це видання, які кадри до нього увійшли та чому Дмитру було важливо, щоб його проєкт побачив світ.
Дмитро Полієнко народився і виріс у Мирнограді на Донеччині. Область знав добре ще змалку — багато їздив через футбол: спочатку грав сам, а згодом тренував дітей. Навчався хлопець у Києві, але постійно повертався додому, де працював журналістом і фотографом.
Першу дзеркальну камеру Дмитро купив ще підлітком. Тоді й почав знімати рідний край для себе. Фотографії роками лежали в архіві на кількох ноутбуках і жорстких дисках. Рік-півтора тому Дмитро опублікував кілька архівних знімків центру Мирнограда в соцмережах. Вони зібрали більше відгуків, ніж він очікував. Тоді фотограф уперше замислився про те, щоб показати все зібране.
“Коли ти перебуваєш всередині подій, живеш у цій повсякденності, то не бачиш унікальності цих фотографій. А потім, коли проходить багато років, і ти бачиш свій будинок, свій край зруйнованим, вже по-іншому реагуєш на всі повсякденні знімки”, — розповідає Дмитро.
Задум фотокниги про Донеччину визрівав поступово. Дмитро переглянув архів і почав працювати над виданням разом з іще двома людьми.
Відбір кадрів був довгим і непростим. Частину з них відкинули через те, що їхня якість була занизькою для друку. Інші не підійшли концептуально.
“Я хотів показати Донбас з боку повсякденності. Деякі знімки були б незрозумілі широкій публіці, деякі не підходили за контекстом”, — пояснює він.
Окремим завданням було узгодити стиль — фотографії були зняті в різний час і потребували графічного коригування, щоб мати вигляд єдиного цілого.
До книжки увійшли знімки 2012-2020 років із селища Юр’ївка поблизу Маріуполя, Гришиного і Балагана Покровського району, Донецька, Покровська, Мирнограда й інших населених пунктів Донецького краю. Більшість цих місць зараз окуповані або зруйновані.
“Є усвідомлення, що це вже як історичний факт, зафіксований на пам’ять. Селище Первомайське окуповане повністю. Мирноград, Покровськ офіційно ще ні, але фактично всі розуміють ситуацію. Шахти, які я знімав, зруйновані”, — каже Дмитро.
Прямої хронології у книжці немає. Вона починається чорно-білим розворотом із териконом — образом Донеччини, який, за словами Дмитра, більшість уявляє найпершим.
Далі йде табличка потяга “Донецьк — Київ”, знята 2014 року під час одного з останніх рейсів.
Поступово книга переходить у більш насичені кольори, а наприкінці знову повертається до чорно-білого.
Завершує її випадковий кадр: автобус, який везе шахтарів на нічну зміну.
“Це не супер’якісна фотографія в широкому розумінні. Але вона показує, що регіон живе, люди працюють, і залишає невеличку надію”, — пояснює Дмитро.
У книжці є й люди, хоча постановних портретів Дмитро не знімав. Вболівальники на “Донбас Арені”, водні велосипедисти, шахтарі — усі вони потрапили в кадр випадково. Найчеснішим знімком сам автор вважає той, де люди просто стоять, палять цигарки і про щось розмовляють.
Окрім шахт і териконів, які є звичним образом регіону, Дмитро прагнув показати й інші сторони Донеччини. Ковила у степу, заходи сонця над містом, один із найкращих стадіонів Європи — “Донбас Арена”. Каже, хотілося показати, що регіон був інфраструктурно розвиненим і затишним.
Перший тираж у сто примірників розкупили за кілька днів, тож пізніше надрукували ще два. Загалом наразі вдалося продати близько трьохсот книжок. Ціна однієї — 1070 гривень, придбати можна через магазин “plnk_store”. Собівартість видання висока, адже книга має сорок розворотів на щільному папері, тому поки що фінансовий результат для автора скромний. Втім, Дмитро каже, що для нього це передусім соціокультурний проєкт, а не комерційний.
Наразі цифрової версії книжки ще немає, але більшість знімків Дмитро публікує у своїх соцмережах.
Після презентації, каже автор, він отримав багато відгуків від переселенців із Донеччини. Люди писали, що зберігатимуть книгу для дітей, які народилися вже за межами області й ніколи не бачили регіон таким.
“Багато людей, які не є мешканцями Донецької області, звикли бачити Донбас зруйнованим і мілітарним. Я хотів показати, що це був звичайний, спокійний, затишний регіон”, — каже Дмитро.
Після початку повномасштабного вторгнення Дмитро виїхав із рідного міста, а згодом евакуювалися й родичі. Повертатися їм нема куди — житло було зруйноване під час бойових дій.
Втім, після завершення війни Дмитро все ж мріє побувати у Мирнограді, аби зафіксувати руїни рідних вулиць. Нині ж фотограф працює над новою книжкою про місто. Каже, мешканці вже про неї питають.
Раніше журналісти Вільного Радіо аналізували джерела окупантів і показували, який вигляд має Сіверськ у 2026 році після окупації — зі зруйнованими будинками місцевих, школою, ліцеєм та лікарнею.