Зробити резюме статті: (ChatGPT)
Підтримайте Вільне Радіо
Відсутність світла й води, постійні обстріли та неможливість дістатися транспортом — до громади можна доїхати лише човном через Сіверський Донець. Такою залишається ситуація на підконтрольній території Лиманської громад станом на початок серпня 2026 року.
Про безпекову ситуацію в громаді, евакуацію, доступ до медичної допомоги, проблеми з житлом та плани щодо підтримки переселенців розповів начальник Лиманської військової адміністрації Олександр Журавльов.
— Як би ви описали ситуацію у Лиманській громаді зараз? Що є найбільшою проблемою для людей, які залишаються на підконтрольній Україні території?
— На сьогодні дуже важка ситуація на території всієї громади. Евакуація можлива, але доставляти гуманітарну, продуктову та медичну допомогу практично немає можливості. Люди евакуюються самостійно, за допомогою наших Збройних сил. Військові, якщо є така змога, їх супроводжують.
Територія перебуває під сильним дроновим контролем. Якщо людина або якась техніка потрапляє під цей контроль, вони одразу стають ціллю. Плюс постійні обстріли — мінометні, артилерійські, авіаційні, а також удари дронами.
— Як зараз організована евакуація? Чи звертаються люди до адміністрації по допомогу?
— Так, люди звертають. Ми (адміністрація громади — ред.) постійно звертаємося листами й в усній формі до наших військових, які перебувають на лінії зіткнення, щоб вони допомагали евакуювати людей.
Останнім часом дуже важка ситуація зі звʼязком. Фактично рішення щодо евакуації доводиться ухвалювати через ті канали звʼязку, які залишаються доступними.
Якщо людина виходить на звʼязок, ми одразу визначаємо, коли вона буде евакуюваватися, скільки буде людей, скільки жінок і чоловіків. Це потрібно для безпеки, щоб військові розуміли, кого саме вони мають зустріти.
Далі ми домовляємося з військовими про супровід. Вони перевіряють ситуацію, і якщо є можливість, допомагають людям пройти небезпечну ділянку та евакуюватися.
— А яка зараз ситуація з дітьми в громаді? Чи залишилися вони на території громади?
— За нашою інформацією, відповідно до постанови та наказу, усіх дітей із міста та населених пунктів громади ми вивезли.
Але були випадки, коли батьки ставали на облік як внутрішньо переміщені особи у безпечних регіонах України, а потім поверталися. Ми це виявляли та допомагали знову їх вивозити.
Були випадки, коли військові знаходили дітей і допомагали нам евакуювати їх. Востаннє, наскільки памʼятаю, це було близько двох місяців тому.
— Як ситуація на фронті вплинула на роботу соціальної сфери, освіти та медицини? Чи вдалося щось зберегти?
— Освітяни в нас працюють з дітьми онлайн.
Щодо медицини, у нас є структурний підрозділ, який релокувався до Кривого Рогу. Крім того, сімейні лікарі надають людям медичні послуги онлайн.
Але на сьогодні Національна служба здоровʼя України припинила фінансування цієї роботи, тому що наші сімейні лікарі надають послуги дистанційно.
Я вважаю, що це неправильно. У нас уже була запроваджена безкоштовна медицина, але чомусь НСЗУ прийняла таке рішення, і фінансування немає.
— З якими питаннями жителі найчастіше звертаються до вас?
— Робота нашого центру надання адміністративних послуг, питання державного реєстру, а також відновлення документів на житло.
У нас працює програма “єВідновлення”. Якщо житло людини на 100% зруйноване, вона має право подати документи. Потім відповідно до постанови проводиться дистанційне обстеження через державні структури.
Більше про те, як саме працює програма “єВідновлення”, ми розповідали в окремому матеріалі.
Якщо підтверджується, що будинок дійсно повністю зруйнований, комісія розглядає питання, і видає житловий сертифікат, і людина може використати його для придбання нового житла.
— Чи вистачає громаді допомоги від держави, міжнародних та благодійних організацій?
— Я б сказав, що найбільше нам бракує не просто підтримки, а житла для наших людей, які виїхали з території громади. Це дуже велика проблема для переселенців.
Люди чекають, поки отримають житловий сертифікат. Але є випадки, коли люди подають документи, а виявляється, що їхнє житло формально не має статусу повністю зруйнованого, тому комісія не може призначити житловий сертифікат.
А людині при цьому все одно потрібно десь жити.
— Що вам вдалося зробити останнім часом і чим ви особливо пишаєтеся?
— Я пишаюся тим, що нам вдалося розвʼязати питання з житловими сертифікатами для людей із територій, які перебували в зоні активних бойових дій.
Коли у 2023 році почали видавати сертифікати, наша територіальна громада не потрапила до цього переліку, тому що ми перебували в зоні активних бойових дій.
Я порушив це питання, був на прийомі в Ірини Верещук (заступниця керівника Офісу Президента України – ред.). Дякую їй і нашому керівнику області. У результаті вдалося внести зміни до відповідної постанови та розширити перелік людей, які мають право отримувати житлові сертифікати.
Але після того, як програма запрацювала, люди почали звертатися: “Чому мені не дають житловий сертифікат?”. Хоча їхня будівля формально ціла.
Вони кажуть: “Ну ви ж розумієте, що ми туди вже не поїдемо жити?”. Я це розумію. Але якщо уряд або Верховна Рада визначить, що це місце непридатне для проживання, тоді люди матимуть інші можливості. Зараз же є певні законодавчі обмеження.
— Яке головне завдання громади на найближчий час?
— Головне завдання — знайти земельну ділянку.
Зараз ми ведемо переговори з містом Корсунь-Шевченківський Черкаська область. Працюємо над тим, щоб нам виділили земельну ділянку.
Після цього будемо звертатися до фондів, донорів, профільних міністерств, керівництва обласних адміністрацій, щоб знайти кошти та побудувати житло для тимчасово переміщених осіб.
Для нас це сьогодні дуже важливе питання.
— Що ви хотіли б сказати жителям громади, які зараз залишаються там або були змушені виїхати?
— Я хочу сказати своїм жителям громади як місцевий житель і як начальник військової адміністрації: евакуюйтеся з міста та населених пунктів. Це тимчасово.
Я впевнений, що Лиманщина буде українською, під українським прапором. Тимчасово треба виїхати для того, щоб зберегти своє життя, а після нашої великої перемоги повернутися у своє рідне місто, у свої села і далі там жити.
Ви ж розумієте, що багато людей поколіннями проживали в цих населених пунктах.
Я, наприклад, корінний житель села Торське. Моє прізвище зʼявилося там 375 років тому. У 2015 році я дослідив своє родове дерево. Ви розумієте, скільки в мене там похованих поколінь.
Тому я хочу сказати, що дуже багато людей, попри те, що місто повністю зруйноване, хочуть повернутися у свої рідні краї.
Тих, хто вже евакуювався, прошу: якщо у вас є звʼязок із людьми, які залишаються на території громади, будь ласка, переконуйте їх евакуюватися.
Сьогодні працюють державні програми. Людей не залишають на вулиці — є можливість розселення, і вся держава над цим працює.
Головне зараз — зберегти життя. А додому ми ще повернемося.
Нагадаємо, російська армія масовано атакує вцілілі будинки, а також важливі для логістики об’єкти на Лимансько-Борівському напрямку. Для ударів окупанти застосовують керовані авіабомби.