Книги, фільми, виставки, офлайн та онлайн дискусії, п’єси, музика. Усі жанри в країні продовжують надихати сюжети війни і миру. У 2023 році з’явилися нові твори про Донецьку область, а також стартували нові віхи розвитку необхідного мистецтва для всіх. Ми підсумували те, чим запам’ятався рік, що минув, для світу мистецтва на Донеччині і не тільки у трьох тезах.
Видавці та самі автори стали видавати більше літератури про Донецьку область українською мовою. Ми перерахуємо нішеві видання, але це лише вибірка локальних авторів. Глобально в книгарнях їх більше. Військові публікують свої спогади боїв та життя в зоні бойових дій, а літератори — описи зустрічей з військовими. Та поповнилася колекція краєзнавчих видань регіону і фотокнигами та історичною літературою про регіон.
Микиту Шаповала назвали “сіллю землі”, але цей український політичний, державний та громадський діяч з Донеччини залишається майже невідомим в Україні. Декілька версій чернеток життєпису зберігають в Центральному держархіві вищих органів влади (ЦДАВО). Дослідники опрацювали їх та видали книгу.
Книга містить фрагменти листів Шаповалу від рідні. Вони цікаві тим, що в них зустрічаються дані про сторінки історії Донеччини, які багато десятиліть влада намагалась приховати. Наприклад, опис явищ голоду 1920-х на території сучасної Донеччини та приклади опору колективізації.
“Шаповал розповідає про той період, ті землі, історію яких він фіксує для нас у своїх спогадах. Які залишались на жаль невідомими понад століття, напевно, для мешканців Донеччини. Які є для нас неймовірно цікавими. Адже висвітлюють для нас справжню історію Донеччини, яка приховувалась, та справжню автентичність мешканців Донеччини, яка фальсифікувалась”, — каже дослідниця Анжела Савченко.
Замовити видання можна у авторів. Детальніше про те, що розписали у книзі ми розповідали до її виходу.
Краєзнавець Михайло Кулішов видав фотокнигу “Донбас: після промисловості”, де зібрав фото мало кому відомої Донеччини. Світлини в книзі упорядковані за видами корисних копалин: “Вугілля”, “Ртуть”, “Сіль”, “Гіпс”, “Доломіт”, “Крейда”, “Глина” та “Пісок”.
“Вугілля – це Горлівка, Донецьк, Лисичанськ. Крейда – це північ нашої області, Слов’янськ. Глина — це Часів Яр, Лисичанськ, Краматорськ. Ртуть — це Микитівка, доломіт — це Сіверськ, гіпс — це Іванград, сіль — це Бахмут та Соледар, пісок — це Лиман”, — розповідав Вільному радіо Михайло Кулішов.
Книжку надрукували накладом у 100 екземплярів.
“Кожна світлина зі сходу, коли ти бачиш місця, де ти був, викликає відчуття болі, смутку, “фантомні болі”. Але ми знаємо, що перемога буде, і, як я показую у цій книзі, природа відновиться”, — говорив Кулішов.
Мирні степові пейзажі Донецької області зі своїх архіві зібрав та надрукував у фото-книзі Дмитро Балховітін. Це унікальна підбірка світлин природних багатств регіону з локаціями та розповідями про природні особливості. У центрі уваги тут природа. І жоден кадр не нагадує про війну.
На початку 2023 року вийшла друком книга військового Мирослава Кобилянського “Мій Маріуполь та світ довкола”. До відкритого нападу Росії на Україну автор сім років поспіль фотографував Маріуполь з висоти пташиного польоту. Ці світлини і стали основою видання.
З 2 до 16 грудня у Львові можна було подивитися фотовиставку Кобилянського, де презентували вибрані світлини з цієї книжки.
Українська дослідниця Катерина Зарембо презентувала нову книжку про не проросійські Донеччину та Луганщину. Вона дістала назву “Схід українського сонця”.
“Ця книжка — про українські громадянські рухи, які були на сході України з початку 2000-х років і до російської окупації 2014-го року. Через різні історії цих людей я хотіла показати, що були дуже цікаві кейси (випадки, — ред.) громадського активізму, який “випадав” зі стереотипів, більшість з яких цілеспрямовано насаджувалися радянською та пострадянською владою. Важливо розказати історію цих людей”, — розповідала Вільному радіо авторка книжки.
Міні-документальні фільми та повноцінні стрічки про життя людей в Донецькій області, боротьбу за регіон і людей, які загинули в боях з російськими військовими на сході у 2023 році вийшли на новий рівень. Знімати такі взялися локальні та міжнародні журналісти, а також окремі компанії. Їх стало більше онлайн та навіть у кінотеатрах.
У 2023 році в прокат вийшов документальний фільм “20 днів у Маріуполі” режисера Мстислава Чернова. До створення картини також долучилися фотограф Євген Малолєтка та продюсерка й журналістка Василіса Степаненко. Вони були єдиними журналістами, які найдовше висвітлювали початок знищення Росією Маріуполя — за це усі троє отримали Пулітцерівську премію.
“Коли ми їхали у відрядження, ніхто не планував знімати документальний фільм. Це мала бути звичайна операторська робота для новин. Але коли ми зрозуміли, що ледь не єдині журналісти: і українські, і міжнародні, які залишилися в місті, — ще був литовський документаліст Мантас Кведаравічюс, якого вбили (російська армія – ред.), — тоді я поставив перед собою завдання: знімати усе, що можу, і зробити щось більше, ніж просто репортажі”, — в інтерв’ю “Радіо Свобода” розповідав автор фільму Мстислав Чернов.
Документальна стрічка двічі стала номінантом на “Оскар-2024”.
Журналісти видання The Kyiv Independent презентували фільм “Діти для Путіна”, у якому розповідають про механізм насильницької депортації українських дітей у Росію. Розслідувачам вдалося ідентифікувати 20 неповнолітніх, яких викрали з Донеччини й передали у російські сім’ї. Ще 11 дітей ідентифікувати не вдалося. Депортувати їх, за даними журналістів, допомагала колишня українська посадовиця Світлана Майборода та її підлеглий Кирило Потиліцин. Стрічка “Діти для Путіна” (Uprooted) доступна для перегляду на Youtube.
Журналісти згаданого видання у 2023 випустили ще одне розслідування про Донецьку область — “Оленівка: куратори зла”. У стрічці висвітлені історії декількох експолонених військовослужбовців та цивільних, яких певний час тримали у тюрмі в Оленівці на тимчасово окупованій частині України. Вони допомогли журналістам ідентифікувати низку українців і росіян, які морили голодом, жорстоко били та тримали у нелюдських умовах українських бранців.
Крім того, очевидці розповіли про обставини теракту в Оленівці у ніч на 29 липня 2022-го, внаслідок якого загинули більш ніж 50 полонених.
“У кожного з нас, в кого рідні були в тому бараці, вдень і вночі в голові крик. Але нам здавалося, що ми наскільки тихо кричимо. Здавалося, що світ не чує нашого і їхнього болю. Дивлячись цей фільм, я відчуваю, що наш голос потужний. Про цей подвиг усього Маріупольського гарнізону мають пам’ятати віки. А сором і ганьба на Росію за цю підлу страту теж має лягти на тисячоліття”, — на відкритому показі фільму в Києві зауважила представниця ГО “Спільнота родин Оленівки” Ірина Козирєва, син якої досі перебуває у полоні росіян.
Фільм можна подивитися на платформі Youtube українською та англійською мовами.
Наприкінці вересня у кінотеатрах українських міст вийшов у прокат документальний фільм “Євродонбас”. Він розвінчує радянські міфи про те, що промислова революція на Донеччині та Луганщині почалася з епохи російсько-більшовицького володарювання в регіоні, а також розповідає про те, що понад століття тому Донеччина та Луганщина були невіддільною складовою європейського світу. Стрічку знімали у Дружківці, Маріуполі, Нью-Йорку Донецької області, а також у Лисичанську на Луганщині.
На честь прем’єри у Європі журналісти Вільного радіо детальніше розбирали історичні факти про роль європейців у формуванні Донецького регіону.
До початку повномасштабного вторгнення мистецькі секції для дорослих були, але ходили на них охочі в задоволення. На другий рік повномасштабної війни в Україні творчі студії активніше почали розвивати нову нішу — мистецтво для реабілітації військових та цивільних. Попит на творчість у нових форматах зростає і тих, хто потребує такого хобі стає більше в усіх регіонах. Наведемо кілька прикладів того, як це працює.
Звукотерапія — один із способів поновлення сил для ветеранів, військових та тих, хто через загарбницьку війну Росії втратили рідних. Безкоштовні сеанси двічі на місяць безкоштовно проводять у Києві. Звуки музичних чаш, гонгів та інших інструментів допомагають впоратися зі стресом та відпочити, кажуть автори терапії.
“Ми побачили, наскільки звук потужно впливає на людей. Звук знімає напругу, тому що він проходить через всі клітини. Будь-який стрес напружує нашу структуру, нашу клітину. А через звук вона, як пружина, знову повертається до свого первинного стану. Ця звукотерапія називається звукоакустичний вібраційний масаж. Тому що працює акустика і йде вібрація через наші клітини. І через деякий час людина повністю приходить у рівновагу. Тут можна просто розслабитися, поспати.
Я кажу: “Ви спіть, робіть, що хочете, тільки відключайте мозок. Головне — щоб не було думок. Її можна звати релакс-терапією, а насправді — це психоемоційна і фізична терапія. Коли ми бачимо, що людям це несе користь, то ми отримуємо задоволення. Тому що після сеансу люди виходять іншими”, — у коментарі Вільному радіо розповідав музикант Олександр Власенко.
Аби потрапити на заняття, треба написати реабілітологу, який є співорганізатором проєкту “Музика зцілює”, Сергію Капралову на фейсбуці.
Ще один спосіб відновлення сил, який пропонують пораненим бійцям — арттерапія. Упродовж літа 2023-го такий проєкт під назвою “Образ воїна” реалізовувала студія DocNoteFilms, а заняття для військових проводив мистецтвознавець й іконописець Лев Скоп.
За один раз таку терапію можуть пройти максимум 10 важкопоранених захисників, аби кожен почувався комфортно. Бійці “виливають” на чисте полотно свої уявлення про власного ангела-охоронця, який допоміг вийти з бою живим.
“Ми малюємо тільки ангелів. Бо ангелів ніхто не бачив. Це може бути квадратик, це можуть бути чотири лінії — це субстанція, про яку всі чули, але не бачили. Відповідно, починається внутрішній творчий процес. Кожен бачить свого ангела. Це якийсь космос, фентезі. В тому кожна людина починає розкриватися”, — розповідав Вільному радіо Лев Скоп.
Загалом команда проєкту побувала у чотирьох регіонах України, а на заняття прийшли близько 50 оборонців.
“Тут йде така навіть психотерапія. Ти коли з людиною говориш, а вона бачить, що ти з “наших”, то відбувається контакт. Наш результат — це щоб нам просто побуло добре годинку, дві, три. Я результатом завжди задоволений. Дуже багато учасників “відпадали” у процесі. Перша робота залишилась тільки наведена олівцем. Тому що, коли людина це намалювала, вона не могла вже себе контролювати, і він сказав: “Вибачте, я не можу” і пішов. Є роботи, де хтось вже почав працювати фарбою”, — говорив Лев Скоп.
Нині команда проєкту займається пошуком грошей, аби займатися цим і надалі.