Цитадель, цейхгауз, бастіони: якою була фортеця Бахмут та її жителі 225 років тому (опис, карти, фото)

Цитадель зі зброєю та провіантом, амбаром із сіллю та льохом з грошима, житлові будинки, три церкви та земляний вал з бастіонами. Такою була фортеця Бахмут наприкінці XVIII століття. У мережі краєзнавці виклали старовинний документ з описом Бахмута, датований 1798 роком. Розбираємо його разом з істориком.

 

Фотокопію історичного документу виклали в групі “Бахмут. Минуле й сьогодення” у соцмережі. Це фрагмент “Опису міста Бахмута та його повіту”, датований 1798 роком. Наводимо його текст зі збереженням авторського стилю.

“По обох берегах річки Бахмута на низинному місці через річку два дерев’яні мости. У цьому місті громадські будівлі: земляний кріпосний вал, з бастіонами, при ньому цитадель, в середині якої два земляні льохи, 1-й пороховий, 2-й для грошової скарбниці; могазейн для хліба (склад з зерном, — ред.); цейхгауз (складське приміщення, — ред.), де зберігається вогнепальна зброя; та казарми дерев’яні”, — так починається опис. 

Оригінал документа, написаний чорнилами звивистим каліграфічним почерком, зберігають у Російському державному історичному архіві.

А у шведському національному архіві досі зберігають план фортеці Бахмут 1730-х років. Тож можемо не лише прочитати старовинний опис, а й побачити та уявити фортецю. 

“У фортеці казенних будівель знаходиться: будинок Комендантський, Канцелярія Комендантська, присутствені повітових судів місця, комора для солі дерев’яна, кам’яний льох для грошової скарбниці, купецький гостиний двір дерев’яний. 

Церква Соборна кам’яна одна з трьох престолів. 1-й в ім’я Святої Трійці, 2-й Святителя Чудотворця Миколая, 3-й Святого Семіона Богоприймця.

У передмісті дерев’яних церков три, дві парафіяльні, 1-а Святителя Чудотворця Миколая, 2-а Різдво Богородиці, 3-я при цвинтарі. 

У тому місті жителі купці мають свій торг не лише в одному своєму, але й інших містах різними шовковими, вовняними та хутряними товарами. Закуповують рогату худобу, а деякі вправляються у хліборобстві.

У цьому місті торгові дні бувають недільні та п’ятниці. Ярмарків у році два: 1-й на день Петра та Павла, 2-й Різдва Богородиці. На які приїжджають із різних міст із товарами, приганяють коней та рогату худобу. Міські жінки вправляються у домашніх рукоділлях.

Водою те місто недостатнє… що в річці Бахмут вода солона. Мешканці користуються водою з колодязів. Риба в тій річці Бахмут ловиться: щуки, ліні, карасі та плотва. Вона влітку в місті місцями ширини десять сажень, глибини в один фут з половиною має (завширшки близько 21 метра, завглибшки — близько 46 см, — ред.)

У цьому місті обох статей дворян 26, священно- та церковнослужителів 51 душа.

По обидві річки Бахмута Ближніх Ступок праворуч при ярах Чирковому, Кам’яному та при великих дорогах з міста Бахмута до міст Харків, Купенськ і Таганрог земля ілувата (м’яка, — ред.), зрідка кам’яниста. При яру Кам’яному алебастр, хліб та трави родять посередньо”, —  завершується словесний опис Бахмута. 

У документі є ще стовпчики зі статистичними даними про мешканців та рід їхніх занять. А також — детальний опис сіл та хуторів навколо, які належали до Бахмутського повіту. Цю, останню частину опису краєзнавці на широкий загал не викладали.  

Хто тоді жив у фортеці Бахмут

В описі Бахмута вказали, хто тоді жив у місті. Купців вказують роздільно за віросповіданням: 144 купця-християнина та 138 жінок, а єврейського походження купців —  21 чоловік та 13 жінок. 

“Тут досить цікаві відомості про наявність серед населення міста євреїв  —  і серед купців цифри подані, й серед міщан. Селян і підданих (кріпосних) значиться не так багато. А більшість були казенні поселяни, наприклад, солевари, виселені у Покровське”, — розповідає Вільному радіо завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький. 

Згідно зі старовинним документом, міщани були такі:

• християнського закону (252 чоловіки та 241 жінка);
• єврейського закону (35 чоловіків та 34 жінки);
• селяни та піддані (66 чоловіків та 89 жінок);
• відставних, які вислужили 25 років  —  1 чоловік;
• калік  —  16 чоловіків та 53 жінки;
• казенних поселян, “які належать до села Покровського чоловічої —  689 та жіночої 702 статі”. 

Усі ці люди (окрім останньої групи) жили на площі 174 десятини — це близько 1 гектару землі. А виселені до села Покровське “соловари, перетворені на казенне поселення”, мали майже 23,5 тисячі десятин.  

Щоправда, у Бахмута були 4 тисячі десятин своєї вигінної землі, там випасали скот. 

“Серце” Бахмута 225 років тому — це територія навколо сучасного центрального ринку

“Цей план пов’язаний з російсько-турецькою війною 1735-39 років. Ми на ньому бачимо Покровську церкву, побудовану у 1732 році. На плані вона на правому березі, позначена хрестом”, — зазначає історик. 

Дослідивши опис та цей план, можна зробити висновок: Бахмут, хоч і сильно змінився за 225 років, зберіг свої ключові елементи. Це три мости через річку, історичне “серце міста” з лініями його укріплень та церкви.

“Якісь “мітки” можна знайти навіть на плані ХVIII століття. Найбільше мене здивували мости через Бахмутку — приблизно в тих місцях, де вони були й пізніше. Один за базаром, з боку приміської автостанції, другий — з іншого боку базару, й третій — приблизно там, де Миколаївський міст”, — каже Ігор Корнацький.  

“Кожний при своєму”: для чого створювали такі описи міст і губерній?

Працівники Бахмутського краєзнавчого музею називають текстовий опис Бахмута 1798 року цікавим документом. Хоча він їм вже знайомий: колись його вже публікував дослідник історії Донеччини Василь Пірко. Але копію з оригіналу співробітники музею бачать вперше. 

“Такі описи створювали у другій половині ХVIII століття, коли при Катерині ІІ розпочалося генеральне межування земель з метою встановити точні межі окремих поміщицьких володінь. Це тривало з 1765 року і аж до кінця ХIX століття. Девізом цього генерального межування, запропонованого царицею, було “Кожний при своєму”, — розповідає працівник Бахмутського музею. 

Цю фразу публікували на межовому штемпелі, усіх офіційних паперах, планах та форменному знаку вихованців межового інституту. Укладали такі плани генерального межування землеміри та межові контори в кожній губернії, провінції, повіті. 

“До них були й тексти зі стислими описами та економічними примітками. Ці тексти укладали не як історичні джерела, не для читачів через кілька століть, а суто з економічною метою для потрібних тоді статистичних відомостей”, — каже історик. 

На правому березі ріки Бахмут був форпост і міцні укріплення, а на лівому — цитадель

“З початку ХVIII століття фортеця була закладена по обидва береги річки Бахмутки. Правий берег вищий та крутий, а лівий — нижчий та пологий. Головні укріплення фортеці були розташовані на правому березі ріки Бахмут, це Московський та Кримський бастіони (на шведському плані вони позначені літерами Т та R). А трохи далі, де схематично зображена гора, ще був форпост — тобто передове укріплення”, — пояснює історик.

Тож, як і в нинішній війні проти загарбників-росіян, укріплення на правому березі ріки Бахмут відігравали важливу роль й у давнину. Нині східна частина міста на правому березі ріки зветься Забахмуткою, і саме звідти наступали росіяни. 

“Нападників можна було чекати з правого боку (берега ріки Бахмут,  —  ред.) А зайнявши панівні висоти біля міста, вони могли його обстрілювати. Але центральне укріплення, цитадель, було на лівому березі ріки Бахмут, разом із соляними заводами”, — каже Ігор Корнацький.  

 Що було всередині фортеці Бахмут?

“Фортеця — це все місто, обмежене цією лінією укріплень. А всередині фортеці головне укріплення — цитадель. Це квартал вище [сучасного] міського ринку: це в районі “Райффайзен Банку”, черга магазинів десь до меблевого магазину, до Будинку Абрамовичів (квартал сучасної вулиці Незалежності, — ред.) Десь там була цитадель”, — пояснює історик. 

“Могазейн”, “цейхгауз”, “цитадель”, “канцелярія”, “бастіон” — всі ці слова прийшли в місто від іноземних фахівців, яких царський уряд наймав собі на службу.

Більшість споруд у фортеці були дерев’яні. А от кам’яним був зокрема льох для грошей — щоб убезпечити скарбницю й від вогню, і від злодіїв. 

До будівель у серці міста належав і кам’яний Собор. Його звели у 1746 році, каже Ігор Корнацький. 

Залишки цього кам’яного Святотроїцького собору можна було побачити у центрі Бахмута ще в середині ХХ століття. Собор стояв у районі центрального ринку на місці сучасного торговельного комплексу “Астрон”. Його майже знищили у часи нацистської окупації міста.

А остаточно зруйнували вже у 1960-х під час зведення нового архітектурного комплексу в центрі. Старовинний напівзруйнований собор туди не вписувався.

Але це була не єдина церква у старовинному Бахмуті. 

Церкви Бахмута наприкінці XVIII століття

В описі 1798 року згадують три парафіяльні церкви. Парафія — це церковна громада, а люди, приписані до церкви цієї парафії, були її парафіянами. 

“Вони там хрестилися, одружувалися, сповідалися у своїй парафіяльній церкві. Миколаївську церкву на “шведському” плані не бачимо, але вона є в описі. Церква Різдва Богородиці знаходилась там, де пізніше була збудована Районна рада (будівля Бахмутської райдержадміністрації, — ред.)”, — пояснює працівник Бахмутського музею.

Ігор Корнацький зазначає: чомусь в описі не згадують про Покровську церкву, яка на 1798 рік вже існувала. Її побудували на правому березі ріки Бахмутки приблизно там, де зараз стоїть сучасна дерев’яна церква Іоанна Златоуста. Нині від старовинної церкви залишилися лише ворота. 

 

“До міських парафій були приписані деякі довколишні села, в яких не було власних церков (Берхівка, Підгороднє, Парасковіївка тощо). До речі, Берхівка — одне з найдавніших сіл Бахмутського повіту, названа так, тому що належала генералу фон Берху”, — каже працівник музею. Цікаво, що церкву Святителя Чудотворця Миколая, яку згадують в описі 225 років тому, у ті роки з Бахмута вивезли.  

“Коли у 1783 році закрили бахмутські солеварні, місцевих солеварів виселили у слободу Покровську. І вони перенесли із собою цю дерев’яну церкву: розібрали її та збудували на новому місці. І тільки під кінець століття мешканці цієї частини міста [нині Забахмутка] стали клопотати, щоб їм збудували нову. І саме тоді була збудована Святомиколаївська церква, яка стояла донині. На “шведському” плані ми її не бачимо, вона за межами фортеці”, — розповідає історик. 

Третя церква “при цвинтарі” — це храм Усіх святих. Своєї парафії він не мав, тому що там провадили тільки заупокійні служби. 

“Перша церква Усіх Святих була у центрі Нижнього парку, там, де ми знаємо пам’ятник партизанам громадянської війни. А потім, коли цей цвинтар у нижньому парку був закритий десь у 1818 році, новий цвинтар був вже на горі, у Верхньому парку. І там у 1893 році збудована нова, Всіхсвятська церква”, — пояснює Ігор Корнацький. 

Розташування цієї церкви показує, як розросталося місто. 

“На кінець XVIII століття міською межею із заходу була сучасна вулиця Миру, і за нею був міський цвинтар та церква Усіх святих. А Нижній парк був на той час цвинтарем”, — зазначає співрозмовник.

Околиці Бахмута: нинішні Соледар, Зайцеве, Кодема тощо

У описі від 1798 року зустрічаємо знайомі сучасні назви сіл: Зайцеве, Кленове тощо.

“На лівому березі річки Мокрої Плотви дача по обох берегах, також і праворуч ріки Бахмут, при ярах Зайцевому, Кленовому, Горілого Пня, <…> Возгривому, Кам’яному два вітряні млини, мостів п’ять, гатей дві. Земля червоноглиниста, зрідка кам’яниста. По берегу річки Плотви алебастр.

Хліб та покоси посередні. Поселяни на платіжному поземельному окладі. 

По правій річці Бахмута і по обох сторонах річки Зайцевої, Мокрої та Сухої Кодеми при великій дорозі з Харкова до міста Таганрог — водяний мучний млин один, вітряків чотири, мостів п’ять, земля червоноглиниста, кам’яниста. Хліб та покоси посередні. 

При річці Лугані, з лівої її сторони та вершини яру Кодеми земля глиниста, частю кам’яниста. До хліборобства та сінокосіння здатна посередньо”. 

Такий опис є по кожному селу Бахмутського повіту, проте краєзнавці це теж не публікували.  

У 1774 році по цій самій території проїжджав на замовлення царату німецький дослідник Йоган Гюльденштедт. Все занотоване ним потім видали та понад століття тому переклали. Але опис подорожі в Бахмут фактично випав у перекладі. Краєзнавець з Луганщини розібрав старий готичний шрифт та сам переклав фрагмент про Бахмут XVIII століття. Про це читайте в матеріалі “Подорож по Донбасу в 1774-му: яким побачив Бахмут німецький дослідник Гюльденштедт”.