“Із 2014 року у нас не змінилася причина смертності на фронті — це крововтрата”, — каже бойова медикиня Аліна Михайлова. Аби популяризувати донорство крові та розповісти, як воно рятує життя цивільних і військових, у суботу, 6 травня, благодійний фонд “Солом’янські котики” в Києві провів масштабний форум про кров для фронту. Розповідаємо, хто може бути донором та чому цього не варто боятися.
У першу годину з охочих “задонатити”, тобто пожертвувати кров збирається черга в кілька десятків людей. На виїзді тут працюють дві бригади медиків Київського обласного центру служби крові. Сьогодні у них амбітні цілі: за 5 годин фахівці планують забрати кров у 150 зареєстрованих донорів. Серед них — мешканка Бучі пані Тетяна, яка прийшла на донацію вже 20-й раз у житті.
“У 2018 році вперше прийшла здавати кров. Дуже хотіла, чекала, поки буде повноліття і вага відповідна. Вперше здавала в центрі серця, там дуже гарне було обслуговування, все було новеньке, і я дуже добре здала. Перший раз так як пішло “по маслу”, так далі і рухається. У березні цього року я їздила, хотіла здати, але у мене був низький гемоглобін. Я цей весь термін піднімала його. І тепер я думаю: добре, що тоді був відвід, щоб потрапити сюди”, — розповідає Тетяна.
Є тут і ті, хто проходить таку процедуру вперше. Студентка київського медичного вишу Анастасія за кілька хвилин після здачі крові каже: тепер планує ходити на донації постійно.
“Враження у мене суперові. Під час забору я очікувала, що буду вся холонути, що в мене будуть всюди “мурашки”, що буду бліднути і мені буде надзвичайно погано, але насправді, можливо, через те, що грамотно підійшли і визначили достатню кількість крові, яку можна безпечно забрати, я особливо погано себе не почувала. Єдине — терпла рука, але це більше через те, що накладали джгут. Я вважаю, що донорство — це дуже важливо. У нас, звичайно, є кровозамінники й інші синтетичні матеріали, але вони досить дорогі і їх недостатньо. А от цільна кров і органічні матеріали — доступні, але люди не наважуються на донорство, тому що мають якісь упередження або страхи”, — каже Анастасія.
Забір крові в однієї людини триває близько 10 хвилин, у середньому беруть по 450 мл. Стільки ж часу потрібно витратити на підготовку до донації та обстеження, де медики визначають: можна вам бути донором чи ні, розповідає в.о. генерального директора Київського обласного центру служби крові Оксана Петренко.
“У нас донор проходить такі етапи: реєстрація, попереднє лабораторне обстеження, де визначається рівень гемоглобіну і група крові, потім терапевт проводить медичне обстеження донора: опитує його, збирає певні дані. Обов’язково донори п’ють у нас солодкий чай з печивом. Донація триває близько 10 хв. Потім проводиться реєстрація після донації, видаються донорам довідки і компенсується вартість за харчування після донації”, — каже Оксана Петренко.
Медикиня додає: донором може бути повнолітня людина, важча за 50 кг та з достатнім рівнем гемоглобіну у крові. Протипоказаннями до донорства можуть бути онкологія, цукровий діабет, вірусні хвороби, важкі хвороби серця тощо. Також “донатити” кров не можна вагітним і годуючим жінкам, а якщо ви зробили татуювання — треба зачекати пів року. Проміжок між пожертвами крові не має бути меншим за 2 місяці.
“У популяції українців найбільше донорів з першою та другою позитивними групами крові, то зазвичай і пацієнтів найбільше теж з такими групами крові. Тому сьогодні є потреба у всіх групах крові”, — додає Оксана Петренко.
Керівниця медичної служби “Ульф” батальйону “Вовки Да Вінчі” Аліна Михайлова каже: лише 2022-го медики отримали дозвіл переливати кров пораненим просто в евакуаційних машинах чи інших умовно безпечних місцях. До цього протягом 8 років гібридної війни мусили везти бійців до медпунктів. Таке рішення вже врятувало життя сотням військових — дорога до лікарні може займати близько 5 годин.
“Важливість крові на такому етапі є критичною. Якщо говорити про наш досвід — це досвід евакуації з Бахмута, а саме з Хромового, то у нас евакуація була тільки з поля бою в районі трьох годин. До нашого стабілізаційного пункту це була ще година. І ще година до госпіталю. Тобто 5 годин. Боєць з критичною кровотечею просто загине або буде мати наслідки. Якщо ми подивимося статистику, то з 2014 року у нас неособливо змінилася причина смертності — це крововтрата. Наша медслужба 1,5 місяця працювала на Бахмутському напрямку і в нас були поранені, які, якби не було вливання крові одразу, загинули б”, — розповідає Аліна Михайлова.
Бойова медикиня каже, що кожного дня на фронті переливають різну кількість крові: усе залежить від кількості поранених. Пакети з нею зберігають у холодильниках, які живлять генераторами чи зарядними станціями.
“Ми рахували, що за місяць ми вливали 35 л крові. У нас був критичний момент, коли лишився 1 пакет крові, пакет еритроцитарної маси і 2 пакети замороженої плазми. Ми тоді швидко зробили заявку. Зазвичай кров привозять у банк крові у Краматорську. Але ми розуміли, що немає часу чекати, і бійці везли кров з Дніпра. Але і з цієї ситуації ми б теж викрутилися: у нас є бійці з першою негативною групою крові, є контейнери для прямого переливання. Тому вже б у найбільш критичному випадку, коли були показання до прямого переливання, ми б це робили”, — каже Аліна Михайлова.
Форум “Твоя кров може воювати” проводить благодійний фонд “Солом’янські котики”, каже його представник Богдан Шмідт.
“З 25 лютого [2022 року] ми існуємо як волонтерська організація і з квітня — як фонд. За рік ми навчили більш ніж 20 тисяч військових безкоштовно тактичної медицини, передаємо аптечки. На події ми також робимо збір — 500 тис. грн ми збираємо на школу тактичної медицини сухопутних військ ЗСУ. Також збираємо для “Азову” та ГУРу, де вже переливають кров”, — каже Богдан Шмідт.
Із зареєстрованих 150 потенційних донорів зрештою прийшли 119. Дехто не зміг здати кров за результатами обстежень, тож у підсумку донорів було 104. Медикам вдалося зібрати близько 47 л крові, яку за потреби відвозитимуть у різні шпиталі.
У благодійну “банку” фонду вже пожертвували понад 219 тис. грн. Аби долучитися до збору — скануйте QR-код нижче.
Нагадаємо, нещодавно ми розповідали історії шістьох дружин полонених оборонців Маріуполя, які вже понад рік чекають рідних та борються за їхнє визволення.