“Із 2014 року у нас не змінилася причина смертності на фронті — це крововтрата”, — каже бойова медикиня Аліна Михайлова. Аби популяризувати донорство крові та розповісти, як воно рятує життя цивільних і військових, у суботу, 6 травня, благодійний фонд “Солом’янські котики” в Києві провів масштабний форум про кров для фронту. Розповідаємо, хто може бути донором та чому цього не варто боятися.
У першу годину з охочих “задонатити”, тобто пожертвувати кров збирається черга в кілька десятків людей. На виїзді тут працюють дві бригади медиків Київського обласного центру служби крові. Сьогодні у них амбітні цілі: за 5 годин фахівці планують забрати кров у 150 зареєстрованих донорів. Серед них — мешканка Бучі пані Тетяна, яка прийшла на донацію вже 20-й раз у житті.
“У 2018 році вперше прийшла здавати кров. Дуже хотіла, чекала, поки буде повноліття і вага відповідна. Вперше здавала в центрі серця, там дуже гарне було обслуговування, все було новеньке, і я дуже добре здала. Перший раз так як пішло “по маслу”, так далі і рухається. У березні цього року я їздила, хотіла здати, але у мене був низький гемоглобін. Я цей весь термін піднімала його. І тепер я думаю: добре, що тоді був відвід, щоб потрапити сюди”, — розповідає Тетяна.
Є тут і ті, хто проходить таку процедуру вперше. Студентка київського медичного вишу Анастасія за кілька хвилин після здачі крові каже: тепер планує ходити на донації постійно.
“Враження у мене суперові. Під час забору я очікувала, що буду вся холонути, що в мене будуть всюди “мурашки”, що буду бліднути і мені буде надзвичайно погано, але насправді, можливо, через те, що грамотно підійшли і визначили достатню кількість крові, яку можна безпечно забрати, я особливо погано себе не почувала. Єдине — терпла рука, але це більше через те, що накладали джгут. Я вважаю, що донорство — це дуже важливо. У нас, звичайно, є кровозамінники й інші синтетичні матеріали, але вони досить дорогі і їх недостатньо. А от цільна кров і органічні матеріали — доступні, але люди не наважуються на донорство, тому що мають якісь упередження або страхи”, — каже Анастасія.
Забір крові в однієї людини триває близько 10 хвилин, у середньому беруть по 450 мл. Стільки ж часу потрібно витратити на підготовку до донації та обстеження, де медики визначають: можна вам бути донором чи ні, розповідає в.о. генерального директора Київського обласного центру служби крові Оксана Петренко.
“У нас донор проходить такі етапи: реєстрація, попереднє лабораторне обстеження, де визначається рівень гемоглобіну і група крові, потім терапевт проводить медичне обстеження донора: опитує його, збирає певні дані. Обов’язково донори п’ють у нас солодкий чай з печивом. Донація триває близько 10 хв. Потім проводиться реєстрація після донації, видаються донорам довідки і компенсується вартість за харчування після донації”, — каже Оксана Петренко.
Медикиня додає: донором може бути повнолітня людина, важча за 50 кг та з достатнім рівнем гемоглобіну у крові. Протипоказаннями до донорства можуть бути онкологія, цукровий діабет, вірусні хвороби, важкі хвороби серця тощо. Також “донатити” кров не можна вагітним і годуючим жінкам, а якщо ви зробили татуювання — треба зачекати пів року. Проміжок між пожертвами крові не має бути меншим за 2 місяці.
“У популяції українців найбільше донорів з першою та другою позитивними групами крові, то зазвичай і пацієнтів найбільше теж з такими групами крові. Тому сьогодні є потреба у всіх групах крові”, — додає Оксана Петренко.
Керівниця медичної служби “Ульф” батальйону “Вовки Да Вінчі” Аліна Михайлова каже: лише 2022-го медики отримали дозвіл переливати кров пораненим просто в евакуаційних машинах чи інших умовно безпечних місцях. До цього протягом 8 років гібридної війни мусили везти бійців до медпунктів. Таке рішення вже врятувало життя сотням військових — дорога до лікарні може займати близько 5 годин.
“Важливість крові на такому етапі є критичною. Якщо говорити про наш досвід — це досвід евакуації з Бахмута, а саме з Хромового, то у нас евакуація була тільки з поля бою в районі трьох годин. До нашого стабілізаційного пункту це була ще година. І ще година до госпіталю. Тобто 5 годин. Боєць з критичною кровотечею просто загине або буде мати наслідки. Якщо ми подивимося статистику, то з 2014 року у нас неособливо змінилася причина смертності — це крововтрата. Наша медслужба 1,5 місяця працювала на Бахмутському напрямку і в нас були поранені, які, якби не було вливання крові одразу, загинули б”, — розповідає Аліна Михайлова.
Бойова медикиня каже, що кожного дня на фронті переливають різну кількість крові: усе залежить від кількості поранених. Пакети з нею зберігають у холодильниках, які живлять генераторами чи зарядними станціями.
“Ми рахували, що за місяць ми вливали 35 л крові. У нас був критичний момент, коли лишився 1 пакет крові, пакет еритроцитарної маси і 2 пакети замороженої плазми. Ми тоді швидко зробили заявку. Зазвичай кров привозять у банк крові у Краматорську. Але ми розуміли, що немає часу чекати, і бійці везли кров з Дніпра. Але і з цієї ситуації ми б теж викрутилися: у нас є бійці з першою негативною групою крові, є контейнери для прямого переливання. Тому вже б у найбільш критичному випадку, коли були показання до прямого переливання, ми б це робили”, — каже Аліна Михайлова.
Форум “Твоя кров може воювати” проводить благодійний фонд “Солом’янські котики”, каже його представник Богдан Шмідт.
“З 25 лютого [2022 року] ми існуємо як волонтерська організація і з квітня — як фонд. За рік ми навчили більш ніж 20 тисяч військових безкоштовно тактичної медицини, передаємо аптечки. На події ми також робимо збір — 500 тис. грн ми збираємо на школу тактичної медицини сухопутних військ ЗСУ. Також збираємо для “Азову” та ГУРу, де вже переливають кров”, — каже Богдан Шмідт.
Із зареєстрованих 150 потенційних донорів зрештою прийшли 119. Дехто не зміг здати кров за результатами обстежень, тож у підсумку донорів було 104. Медикам вдалося зібрати близько 47 л крові, яку за потреби відвозитимуть у різні шпиталі.
У благодійну “банку” фонду вже пожертвували понад 219 тис. грн. Аби долучитися до збору — скануйте QR-код нижче.
Нагадаємо, нещодавно ми розповідали історії шістьох дружин полонених оборонців Маріуполя, які вже понад рік чекають рідних та борються за їхнє визволення.
Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.
