В лікарні за лічені сотні метрів від Світлодарської дуги теж рятують пацієнтів від коронавірусної хвороби. Розповімо та покажемо, що відбувається за зачиненими дверима “інфекції” прифронтової лікарні.
В інфекційному відділенні Світлодарської лікарні на момент нашого приїзду — 15 пацієнтів з COVID-19 та 20 вільних ліжок. Ще стільки ж лежать у сусідньому відділенні на другому поверсі. А декілька тижнів тому хворими були зайняті майже всі місця. Тут під коронавірус віддали всю “інфекцію”, а з середини жовтня й “терапію” — сюди везли пацієнтів з усієї півночі області.
Та коронавірус тут не єдина загроза. Майже щодня на околиці Світлодарська падають снаряди бойовиків, розповідає в.о. головного лікаря Світлодарської багатопрофільної лікарні Геннадій Гуржий.
“Слава богу, ані в місто, ані в інші населені пункти громади (не прилітає, — ред.) Напередодні десь о 15:30 почали й до 17:00 (обстрілювали, — ред.) І так щодня”, — каже очільник прифронтової лікарні.
Аби зайти у “червону зону” ковідного відділення, потрібен захисний костюм. У повному багатошаровому захисті почуваємось як астронавти: доводиться говорити дуже голосно, аби почути хоча б себе. Воно й не дивно: у комплект входять шапочка на волосся (аби маски не з’їжджали), 2 маски, комбінезон з капюшоном, пара рукавичок та щиток на обличчя. І коли всі ці “обладунки” вже на тобі, можна на декілька годин забути про звичні речі на кшталт попити води, поговорити телефоном чи сходити в туалет. А ще на костюмі немає кишень.
“Тяжко в ньому: дуже жарко, незручно зі штативами ходити (для крапельниць, — ред.) В туалет або поїсти — це все треба знімати, обробити та вдягнутися знову, тому й незручно”, — розповідає медсестра відділення Олександра.
Під всіма цими ЗІЗами зникають міміка, стать, людська подоба, й незрозуміло, хто перед тобою — чоловік чи жінка. Тож на вході в палату вітаємося з пацієнтами ще й якимись приязними рухами та жестами.
Попри пересторогу медперсоналу, практично всі пацієнти погоджуються поспілкуватися з нами. Більшість хворих сидять чи лежать у кисневих масках.
“Я вже тут понад 10 днів, і під ним це моє життя, я не від’єднуюсь від нього, і вдень, і вночі, постійно 2 апарати. Одного не вистачає — у мене сильно вражені легені, дуже тяжка форма! Нині сатурація вже до 94 піднялася, а була і 83, і 73. Так що мені дуже важко дісталося”, — розповідає 60-річна мешканка Світлодарської громади Алла.
Проти коронавірусу жінка не щеплювалась. І чи буде це робити після хвороби — ще не знає.
“Живу в селі, думаєш: “Звідки воно у нас візьметься? Нікуди не ходиш, ні з ким не спілкуєшся, тільки сім’я. Хочу додому, хочу вийти, а тоді…не знаю…”, — каже Алла.
Завідуючий поліклінікою, лікар-терапевт Умарбек Рустамов під час обходу розповідає: таких, як Алла — невакцинованих — у цьому відділенні близько 95%. Під час цієї хвилі виліковувати людей стало важче, зізнається лікар.
“Всі пацієнти на додатковому кисні. Лише ті, в кого нормальна сатурація та чиї легені справляються, вже обходяться без кисню. Дуже важко піддається лікуванню. Пацієнти одужували швидше під час 1-2 хвиль, а зараз хвороба тяжче протікає, і смертність вища, ніж була: близько 20-30% (від тих, хто потрапляє у відділення)”, — каже він.
Торік він і сам перехворів на COVID-19, а цього року зробив щеплення. Він опитує та оглядає кожного хворого, слухає хрипи у грудній клітині, оцінює стан пацієнтів.
— Що зараз турбує? Дихати важко? Подихайте! Дихаємо, дихаємо! Будемо одужувати? — намагається докричатися до 88-річного пацієнта лікар.
А в сусідній палаті у дещо молодшого пацієнта помічає те, що медики називають “позитивною динамікою”.
— Дуже навіть добре! Лежимо на животі! Тоді розкриття краще, альвеоли легенів починають краще працювати, — радить лікар пацієнтові.
Біля багатьох хворих — по 2 кисневих концентратори. Масивні, на коліщатках, вони вище коліна дорослої людини, працюють із низьким гуркотом та шиплять у такт диханню людини. Кисень з одного йде через назальний катетер (трубку, — ред.) одразу в дихальні шляхи пацієнтів, а з другого — у маску.
“Коли пацієнт лежить, сатурація 97-98 з обох концентраторів. Встав — сатурація падає миттєво, 80! Якщо маску зняти, вона взагалі впаде”, — пояснює Умарбек Рустамов.
У деяких пацієнтів легені вражені на 60-70 %. Лікар підходить до одного з таких.
“Він у нас лежить днів 15. Йде фіброз легенів — рубці утворюються, тобто легені заживають. Під час хвороби розвивається тромбоз легеневих капілярів, легенева тканина відмирає. Легені будуть функціонувати вже не так, як у здорової людини”, — пояснює лікар.
До звичного життя такі пацієнти тут повертаються дуже повільно.
— Вам можна просто встати, 10 секунд постояти, потім сісти. Поки нічого не робимо, добре? Можна пару кроків робити…”, — звертається лікар до чоловіка.
Перевіривши цього хворого, доктор продовжує обхід. На черзі — 75-річна мешканка громади Віра Іванівна. Жінка нещодавно щепилася проти коронавірусу, але все одно потрапила до лікарні. Таких тут одиниці.
“Я зробила перше щеплення 9 листопада, а 12-го почалась температура, кашель, тиждень хворіла вдома. На прийомі у сімейного лікаря показало COVID-19 та запалення легенів. Думаю, може з дітей хто (заразив, — ред.) — у неї в класі вже був цей COVID. У мене діти перехворіли — донька, зять та онука, я була наступна”, — припускає жінка.
Каже, що раніше не сприймала коронавірус серйозно.
“Ви знаєте, хтось вірить у це, а хтось думає, що це так все, жарти якісь. Тепер і я повірила у цю страшну хворобу, тепер довелось…”, — зізнається вона.
Та попри наслідки захворювання вакцинуватися другою дозою жінка боїться.
“Мабуть, не буду. Донька мене дуже сварить, що я зробила щеплення, каже: “Це щеплення тобі дало”. Хто його знає?” — знизує плечима Віра Іванівна.
Ще одна жінка, яка не назвалася, встигла отримати 2 дози вакцини.
“Першу зробила 29 жовтня, другу — 16 листопада. Потім почалася температура, біль у горлі, лікую ангіну. А коли вже 39,6, треба вже звертатися в лікарню. Температура не збивалась, сильний кашель, і сильно трусило. Взяли тест, рентген зробили, поклали сюди та лікують”, — розповідає свою історію хвороби жінка.
Нині сатурація в неї 94. Каже, крапельниці ставлять “день і ніч”. На тумбочці поряд з її ліжком — купа блістерів з пігулками від усіх хронічних хвороб. “Вже сьогодні у мене температури не було, вже, мабуть “перелам” пішов”, — сподівається вона.
Як і попередня співрозмовниця, жінка недооцінювала небезпечність вірусу до того як потрапила на лікарняне ліжко.
“Я не вірила, що це може бути така болячка. Маску я носила, але після щеплення я себе не берегла. Не розслаблялася особо, але й не знаю, звідки вона взялася. Живемо у своєму домі, раз на тиждень виїдемо на закупи та й усе”, — міркує вона.
І хоча хвороба наче відступає, жінка неспокійна — дуже хвилюється за свого 80-річного чоловіка, який залишився вдома один.
“Приїздить, ходити майже не ходить, теж температура, але не ковід, мабуть, нирки “загострилися”. Прошу його якусь сорочку принести, а він: “Де я її там буду шукати!” — ледь не плаче пацієнтка.
60-річна Галина Тимофіївна зі Світлодарська стверджує: ліків, які вона тут отримує, їй не вистачає. Тож доводиться просити рідних докуповувати медикаменти.
“Щодня. Щось їхнє (лікарні, — ред.), щось наше. У мене ще нічого, у дівчат дорожче — у тисячу на день я вкладаюся”, — каже жінка.
Слова Галини Тимофіївни підтверджують і інші пацієнти. Наприклад, Алла з сусідньої палати розповідає, що її родина вже витратила на її лікування чималу суму.
“Медикаментозно — дуже дорого. Не всі ліки є у відділенні. Мені потрібні були дуже сильні антибіотики; спочатку були, потім не стало. Моя родина витратила до 30 тис. грн — це і дорога, поїздки, і ліки. Мені дуже багато вливали. У відділенні що є, дають, але і самим доводиться докупляти”, — розповідає жінка.
Завідуючий терапевтичним відділенням Олег Ісайко відзначає: нинішня хвиля коронавірусу зі штамом “Дельта” сильно відрізняється від попереднього піку.
“Пацієнти набагато, набагато “важчі”. Ті стандарти лікування, напрацювання, які ми використовували під час першої хвилі, просто не працюють для лікування пацієнтів з цим новим штамом. Тому у нас така велика смертність. За час роботи по 2-й хвилі, з 13 жовтня (по 30 листопада, — ред.) померли понад 20 людей. Це при тому, що у нас за рік помирає не більше 20-ти”, — каже заввідділенням.
Більшості цих померлих не стало в першу ж добу після госпіталізації. Адже пацієнтів, в основному літніх, привозили вже у вкрай тяжкому стані. Багато хто помер тут від набряку легенів, відмовляло й серце.
“Віковий ценз — це люди в основному старші ніж 70 років. Особливо, якщо були супутні захворювання (ожиріння, цукровий діабет, ішемічна хвороба серця), то варіант вижити дуже низький…. Особливо жінки з ожирінням — це дуже проблематична група”, — констатує лікар.
Олег Ісайко каже, що їм дуже важко боротися за життя пацієнтів, яких до них лікували антибіотиками сімейні лікарі.
“Як тільки звучить діагноз “пневмонія”, це як “відмашка прапору” для сімейного лікаря на призначення антибіотиків без врахування етіології. Вірусна пневмонія не лікується антибіотиками. За стандартом їх призначають лише тоді, коли ми десь бачимо гній (чи то “зелень” у мокроті, чи то в аналізі сечі прояви пієлонефриту, чи в інших органах (судячи з аналізу крові). Тільки тоді ми призначаємо антибіотики для лікування вторинної бактеріальної інфекції. Від них при вірусній пневмонії хворим на початку хвороби стає тільки гірше”, — наголошує лікар.
Про це ж кажуть і хворі під час обходу.
“Я ж прийшла на прийом, мені призначили антибіотики, колола їх внутрішньом’язово, мені це не допомогло (тиждень трималася температура на фоні антибіотиків), поки тут крапельниці не почали ставити. А тут жодного дня не було температури після крапельниць”, — розповідає нам Галина Тимофіївна.
Тож лікарям стаціонару доводиться спершу усунути всі побічні дії такого лікування, а вже потім допомагати пацієнтам за “ковідним” стандартом. Таким чином лікарі “первинки” та “вторинки” працюють самі по собі, відірвані один від одного.
Він додає, що у стаціонарі вони мають все необхідне обладнання, яке закупили ще під час першої хвилі.
“У нас є апарати штучної вентиляції легенів, які працюють від концентраторів, є концентратор на 15 літрів. Але без балонів з технічним киснем ми не обійшлися — наразі вони працюють краще, ніж концентратори, та бачимо дуже гарні результати. На добу нині уходить 4-8 балонів”, — каже лікар.
У медсестри Світлодарської лікарні, 32-річної Олександри, графік — “доба/3 дні вдома”. Жінка зізнається: приходячи додому, побоюється заразити рідних.
“Звісно, у всіх родини, діти. Але так само ми ходимо у магазини, звідки ми знаємо хто там скупляється поруч? Ми ж не ходимо в цьому всьому у магазин. Можна у магазинах, садках, школах це все підчепити. Звідси ми нікуди нічого не несемо, бо ми повністю все обробляємо”, — каже Олександра.
За її словами, нині працювати стало легше, якщо порівнювати з кількома тижнями до того.
“Зараз трохи на спад пішло, а коли було 25 людей, і де їх класти — нікуди, і “швидкі” їдуть і їдуть, стоять під вікнами по 4 штуки — ось це тяжко. Тут треба і оформити нових, тут і тяжкі… У коридорах не лежали, але у палатах по 6 ліжок лежали в нас”, — згадує медпрацівниця.
Нікуди не зникла й бюрократія: окрім паперових документів, додали ще роботу за комп’ютером.
Крім того, померлих доводиться виносити самим — санітарів тут немає. Це жінкам важко фізично. Кажуть, усі доплати за важку працю отримують вчасно, але вони є не весь рік. Скаржаться, що ставка у медичних працівників залишається низькою.
“Взагалі, обіцяв наш президент лікарям до 20 тис. грн, медсестрам до 13,5 тис. грн та молодшому медперсоналу до 10 тис. грн… Вони ж обіцяли, чому не піднімають? Спитайте, будь ласка, у них! Зараз я отримую 5 200 грн — моя ставка. 300% — вони то є, то нема, а це наша стабільна зарплата. Як би, жити немає на що”, — каже жінка.
Ставка лікаря в Олега Ісайка, за його словами, теж мінімальна.
“Звичайна мінімалка: як я отримував 6 тис. грн, так і отримую їх. Ні про яке підвищення зарплат медпрацівників питання не стоїть”, — стверджує лікар.
Побутові умови у лікарні видаються задовільними: тут тепло, навіть спекотно, а в деяких палатах відчинені кватирки. В.о. головного лікаря Геннадій Гуржий розповідає: містоутворююче підприємство — Вуглегірська ТЕС — постачає сюди не лише недороге тепло та інші комунальні послуги, а й життєдайний кисень, технічний. Лікарня за нього не платить.
Тут вже роблять проєктно-кошторисну документацію на кисневу станцію — гроші на неї виділяє держава. А поки станції немає, у пік хвилі тут доводиться користуватися й киснем у балонах. Аби його зволожувати, тут дістали й архаїчні пристрої — апарати Боброва. Вони виглядають як банки з водою, через які проходить кисень. Трохи екзотично на фоні сучасної апаратури, але для рятування людських життів всі засоби підходять.
Та й на удачу тут теж сподіваються. На стінах у кабінеті завідуючого терапією біля “ковідного” щитка бачимо колекцію автентичних підков — їх знаходять і дарують йому місцеві.
А поруч — старовинна ікона Пантелеімона-цілителя: покровитель лікарів з темної вигнутої дошки благословляє на лікування.
Виходимо із зараженої зони з полегшенням: нарешті дихаємо на повні груди та п’ємо воду. Покинула “червону” зону епіднебезпеки й Донеччина: навантаження на медсистему зменшується з кожним днем. Та наскільки довгим буде цей спад — невідомо.
Читайте також: