У Кліщіївці почали шити екоторбинки. Як виглядає виробництво та чому воно важливе для громади (фоторепортаж)
За кілька кілометрів від Бахмута шиють сумки-шопери на заміну пластиковим пакетам. Ми побували у майстерні, де тканину перетворюють на екологічно дружні торбинки з вишивкою. Скільки людей тут працює, як виглядає процес пошиття та чому за день виходить зробити лише дві сумочки – розкажемо і покажемо в матеріалі.
Ми прибули у Кліщіївку в дощ. Розмита дорога привела нас до невеличкої, але дуже важливої для мешканців будівлі. Колись у ній розміщувалася школа, а зараз тут соціальний центр, бібліотека, актова зала та амбулаторія. Віднедавна в одній з кімнат облаштували й майстерню, де шиють екоторбинки.
Перед будівлею нас зустрічає голова Тавричанського селищного комітету Людмила Задорожна. Вона розповідає: зробити у селі швейний цех у мініатюрі було спільною ідеєю Бахмутської міськради та Червоного Хреста. Вони ж оплатили ініціативу.
Кімната, в якій працюють майстрині, знаходиться у самому кінці будівлі. Щоб туди потрапити, треба пройти просторим приміщенням, яке давно не бачило ремонту. Старі вікна, тріщини на стелі та пошарпані стіни, прикрашені картинами й кульками. Декорації розвісили, коли мер приїздив на відкриття майстерні, пояснює посадовиця. Але цього року міська влада пообіцяла відремонтувати приміщення.
За залізними дверима – майстерня з пошиття сумок-шоперів. Це кімната з великим вікном та сучасним ремонтом. Температура тут комфортна для роботи – кімнату опалюють двома обігрівачами. Централізованого опалення поки що немає.
У кабінеті окрім Людмили працюють ще троє майстринь: Олена, Ірина та Валентина. На всіх одне прізвище – Задорожна, але родинні зв’язки тут ні до чого.
“У нас у селі 3 прізвища: Голубенки, Задорожні, Савенки. Коли якісь гуманітарні організації приїздять, часто питають: “Ви що, лише своїх родичів записали?” Та у нас пів села Задорожних”, – розповідає голова селищного комітету.
Людмила, Олена та Ірина шиють сумки у вільний від роботи час. Працюють у цій самій будівлі, але в інших кабінетах. Валентина ж приходить, коли захоче: вона вже вийшла на пенсію та цього року відзначатиме свій 80-й день народження. Але на час нашого приїзду жінка ще не прийшла.
У кімнаті є 2 швейні машинки, одна вишивальна машина та оверлок – апарат, на якому обметують зрізи тканини. Усе обладнання обирали працівниці майстерні, а платило за них представництво Червоного Хреста. На це пішло близько 34 тисяч гривень.
Майстрині зізнаються: хоча шити вміє кожна з них, досвіду роботи з професійним обладнанням не було майже ні в кого. З усього невеликого колективу лише Валентина раніше працювала в ательє. Тож вчилися майже з нуля.
За кожною працівницею закріплений певний етап роботи. Людмила розрізає тканину на заготовки, Ірина робить вишивку, Олена обробляє краї та зшиває заготовки, а Валентина прикріплює ручки. Втім, якщо хтось не може прийти, інші готові стати на заміну.
Для сумок використовують синтетичну тканину під льон. Є кілька кольорів на вибір. На торбинки наносять два варіанти вишивки: з емблемою Бахмутської громади або логотипом Червоного Хреста.
“Приміщення, де ми працюємо, належить міськраді, вони ж платили за ремонт. А обладнання та матеріал придбали за гроші Червоного Хреста. Це їхній спільний грант, а ми виконавці”, – пояснює Людмила.
Проєкт, за яким у Кліщіївку закупили швейне обладнання, розрахований на рік. Робота майстринь не оплачується, але як заохочення Червоний Хрест щомісяця видає їм продуктові ваучери на 500 грн.
За умовами програми, кожного місяця з-під голки має виходити 40 торбинок, тобто, 480 за рік. Робота мала розпочатися ще у січні, але у кімнаті робили ремонт. Він обійшовся у понад 50 тисяч гривень. Тепер майстрині за місяць мають впоратися з подвійним навантаженням.
“Ми весь час зараз присвячуємо шиттю: працюємо на обідніх перервах, по вихідних. Інколи засиджуємося навіть до 11-12 вечора, щоб надолужити той місяць, що ми пропустили”, – говорить Олена Задорожна.
Але якщо працювати у помірному темпі, то за день виходить пошити 2 сумочки. Все через те, що процес нанесення вишивки займає близько години.
Готові торбинки раз на місяць забиратимуть представники Червоного Хреста і міської ради.
“Ми самі не можемо їх продавати, у нас поки що навіть немає рахунку. Ми не знаємо, чи будуть нам надходити гроші за продаж. Швидше за все, ні, бо ми просто волонтери”, – пояснює голова селищного комітету.
Весь рік у кліщіївській майстерні шитимуть лише сумки. А потім програму можуть або розширити, або згорнути. Та навіть в останньому випадку село не буде у програші, бо все обладнання залишиться тут.
“Ми взялися за цей проєкт, тому що в нас було бажання, щоб тут з’явилося щось нове. У нас є молоді дівчата, їм знадобиться. Та хоча б жінки фартухи зі старих суконь можуть робити”, – говорить Людмила.
Читайте також:
200Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.
