“В Бахмуті люди через свої важкі причини”: Як волонтерство допомагає бахмутянці пережити втрату сина
Більшість жителів, які не евакуюються з Донеччини, пояснюють це хвилюванням за житло, необхідністю допомагати літнім родичам тут або фразою: “де народився, там й згодився”. Наталя Євтушенко двічі намагалась евакуюватись з Бахмута, але кожного разу це закінчувалось для родини трагічно. Спочатку на краматорському вокзалі загинув її син, а іншим разом жінка з чоловіком потрапили у ДТП.
Наталя вирішила, що залишатиметься в Бахмуті до останнього та знайшла втіху своїй скорботі у роботі в “пункті незламності”. Детальніше історію важкого шляху Наталі Євтушенко до волонтерства розповідаємо в матеріалі.
Родина Євтушенко з початку повномасштабного вторгнення залишається в Бахмуті. Хоча спроби евакуюватись з міста були. Спочатку Наталя Євтушенко втратила сина, який 8 квітня 2022 року евакуювався з Бахмута, але на залізничному вокзалі потрапив під обстріл російської ракети “Точка-У”.
“Важко все це згадувати, як довго не могли його знайти, а потім довелось їхати на упізнання. Досі постійно п’ю заспокійливі, але більше допомагає відволікатись робота. Я працюю волонтером в “пункті незламності”, — ділиться Наталя Євтушенко.
Це була перша спроба родини Євтушенко евакуюватись з Бахмута. Трагедія зруйнувала ці плани. Тіло Олексія повернули у Бахмут та поховали на Маріупольському кладовищі. Війна не полишила його в спокої й після смерті — поряд з могилою хлопця теж падали снаряди та досі йдуть бої. Наталя тепер мріє після завершення бойових дій сходити на кладовище та подивитись: чи вцілила могила її сина.
У жінки є ще одна дитина, от її змогли евакуювати разом з бабусею та дідусем до безпечного місця. А сама Наталя разом з чоловіком продовжила доглядати свого дідуся, який залишався в місті.
“Він до останнього був з гарним здоров’ям та пам’яттю. Мені було дуже шкода його, тому довелось приховувати смерть сина, щоб не нашкодити прадідусю. Через 2 тижні після смерті сина, в нього повинен був бути день народження й прадідусь прийшов привітати. Нам довелось обманути його, що мій син поїхав кудись з друзями. А ще через 2 тижні син напевно забрав і прадідуся. 9 травня він помер, йому було 86 років”, — розказує Наталя Євтушенко.
Ще одна спроба виїхати з Бахмута була у вересні 2022 року і вона також закінчилась невдало.
“Зібрались з чоловіком на своїй машині з маленькою дитиною та потрапили у Павлограді в аварію. Ми не постраждали, але машина була пошкоджена. Після цього ми повернулись в Бахмут та вирішили, що будемо залишатись тут до останнього. Тепер намагаємось допомагати іншим чим можемо”, — каже бахмутчанка.
Після ДТП у вересні 2022 року, родина Євтушенко займалась облаштуванням свого підвалу для тривалого життя в ньому.
“Ми мешкаємо у двоповерховому будинку, де 28 квартир. Весь час повномасштабної війни ми займались облаштуванням нашого підвалу. Раніше коли не було централізованого опалення і ці будинки опалювали печами. Цей підвал був призначений для зберігання вугілля і тут все було дерев’яне. Замість цього ми там виклали плитку та побудували туалет з водою, працювали не опускаючи руки”, — ділиться співрозмовниця.
У підвал Наталя разом з іншими жителя будинку принесли килими та облаштували все необхідне для виживання. Та звідти тепер ходить допомагати в “пункт незламності”. Долучилась до команди волонтерів жінка після нового року. Там буває щодня з 8:00 до 15:00.
Вже на шляху додому знову мучать сумні думки
Наталя визнає, що волонтерство їй допомагає морально, але не може назвати нічого, що наразі може викликати в неї посмішку.
“Поки працюєш — це допомагає, серед людей, серед постійного спілкування — це дуже допомагає. Але все закінчується о 15:00, коли ми розходимось по оселях і як то кажуть: “починаються сірі будні”, йдемо у підвали у темряву, вогкість”, — каже Наталя Євтушенко.
Ввечері, коли Наталя повертається додому з пункту, її знову мучать сумні думки про загиблого сина.
“Я не плакала ні разу, в мене це навіть не виходить, якби й хотіла. Намагаюсь не думати про це, але періодично накриває, бо все це продовжує жити всередині мене. Поради лікарів, що треба поплакати та відпустити — це все не правда. З часом, до речі, починаються якісь наслідки, наприклад в мене з пам’яттю стало важче”, — ділиться мама загиблого хлопця.
Нагадаємо, в Бахмут стали пропускати лише за перепустками, тож возити допомогу стало складніше. Наталя розповідала нашим журналістам, як у місті, де немає світла, води та опалення, продовжують залишатись люди. Єдиним “острівцем стабільності” для них залишається “пункт незламності”, де можна поїсти, прийняти душ, випрати речі, зарядити телефон, подзвонити чи просто поспати. Також там працюють два телевізори, щоб містяни залишалися в курсі всеукраїнських новин.
Читайте також:
281