Медпрацівники цієї лікарні звикли мати справу з будь-якими інфекціями. Але вже скоро 2 роки, як тут здебільшого лікують хворих на COVID-19 з усього регіону.
Інфекційна лікарня Костянтинівки сховалася посеред житлового кварталу — багатоповерхівки з усіх боків підступають до неї ледь не впритул. Лікарі згадують, як на початку пандемії навесні 2020-го місцеві знімали їх на відео. Кажуть, протестів, як колись у Нових Санжарах, тут не було. Можливо, це тому, що тут завжди лікували хворих з різноманітними інфекціями — від гепатитів до менінгіту. Нині ж тут приймають сотні хворих на COVID-19.
“Ми почали госпіталізувати людей з підозрою на COVID-19 або хворих 8 березня 2020-го і відтоді є однією з опорних лікарень області з лікування цієї хвороби. Коли ми вперше привезли сюди такого пацієнта, у захисних костюмах, та обробляли на своїй території машину, то мешканці прилеглих будинків знімали нас на телефони”, — згадує в.о. директора інфекційної лікарні Надія Шейченко.
Нині, майже через 2 роки пандемії, тут вже ніхто нічому не дивується: у цих стінах йде буденна битва з інфекцією, зі смертю — за життя. Аби побачити її, доводиться довго (без навички) вдягатися у багатошаровий захист.
В одній з палат вже 4-й тиждень лежить 69-річний Анатолій Пескарьов зі Слов’янська. Чоловік розповідає: сюди він потрапив у вкрай тяжкому стані.
“Захворів, сусідка викликала “швидку”. Тест зробили, виявили “ковід”. Мене хотіли одразу везти у Світлодарськ, але зідзвонилися — було місце тут, у Костянтинівці. Машина з киснем привезла мене сюди — у мене була сатурація 40, лікар ще каже: “Як ви ходите?” Мене одразу під крапельниці, кисень — 2 концентратори”, — схвильовано розповідає чоловік.
Для довідки:Сатурація — це рівень насиченості крові киснем. У здорової людини цей показник не має бути нижчим за 95%. Сатурація нижче 80% може поставити під загрозу функціонування органів (зокрема мозку та серця) та призвести до зупинки дихання та/або серця.
Анатолій зізнається: навіть не пам’ятає, як його тут спочатку рятували. Це й не дивно — від нестачі кисню страждає мозок.
“Я, мабуть, днів зо три був у прострації. Довго було “кисневе голодування”. Я 10 днів нічого не їв… А потім кисень почав потроху наповнювати організм, а мозок — працювати”, — розповідає про свій досвід чоловік.
Він повільно одужує та готується до виписки. Тренує легені: затримує дихання та виконує інші вправи.
“Добу я вже без кисню (додаткового, — ред.) Вже сьогодні спав без нього”, — хвалиться досягненням Анатолій.
Він каже, що хотів вакцинуватись, але до пункту щеплення постійно були черги. Тож літню кампанію з масової вакцинації він пропустив. А ще раніше не пішов свідомо.
“Рідний брат мені дзвонив, вони навесні вакцинувалися, радив мені щепитися… Не знаю, мабуть, тоді “не дійшло”, — каже чоловік.
Тепер і йому є що сказати тим, хто ще сумнівається.
“Вакцинуйтеся, тому що цей вірус вбиває все — всі органи, легені, діє на весь організм. Навіть не спрацював інстинкт самозбереження”, — запевняє пацієнт.
За порадою лікаря Анатолій планує за 3 місяці після одужання зробити ІФА-тест і все ж щепитися: якщо в організмі буде замало антитіл, то одразу, а якщо достатньо — за пів року.
За словами директорки медзакладу, лікарня закуповує для своїх пацієнтів дорогі ліки.
“Тому що на рядових цефалоспоринах (назва групи антибіотиків, — ред.) вони не “йдуть” (не одужують, — ред.) Ті, хто потрапляє до реанімації, взагалі “сидять” на моксифлоксацині, лінкоміцині — тобто дуже вартісних препаратах”, — каже Надія Шейченко.
Додаткових призначень потребують люди через свої хронічні захворювання. І це “ковідний” пакет не покриває.
“Надходить хворий з “ковідом”, у якого ішемічна хвороба серця або гіпертонічна хвороба, хронічне захворювання нирок. Це теж потребує певного протоколу та інших препаратів! Тому ми, ризикуючи, пишемо ті препарати, які йдуть при супутніх захворюваннях”, — пояснює виконувачка обов’язків директора лікарні.
Анестезіолог-реаніматолог відділення Марія Коваленко розповідає про пацієнтів цього відділення взагалі та зокрема про одну з них.
“Це все — вкрай “важкі” хворі. У неї низька сатурація, зайва вага — фактор, який заважає одужувати. Плюс тромбоз легеневих судин, утворюється рубець. А рубці дихати не можуть — це зветься “прогресуючий фіброз”, — пояснює природу одного з ускладнень лікарка.
Фахівчиня оглядає та опитує 72-річну жінку, яка тільки надійшла. Пацієнтка 6-й день бореться з вірусом і ледь дихає. Вийти з палати не може — рівень кисню в її крові настільки низький, що жінка може знепритомніти навіть дорогою до туалету.
Інша пацієнтка — 61-річна місцева мешканка Валентина — каже, що заразилася COVID-19 від чоловіка. Він лікувався під наглядом сімейного лікаря й ходив до поліклініки на уколи. А у жінки хвороба вже 12-й день — у тяжчій формі.
“Зробили КТ — у мене було 50% ураження легенів. Задишка, легке запаморочення, температура трималася невисока 37,3-37,5, сатурація була 75”, — описує свої симптоми до лікування мешканка Костянтинівки.
Жінка зазначає, що ніяких додаткових ліків не купувала — все отримувала від лікарні. Нині сатурація в неї вже три дні тримається на рівні 95, а отже скоро Валентина зможе поїхати додому.
“Про щеплення сусіди та й усі негативно говорили. Тепер я, мабуть, думаю, що все ж таки дослухатися лікарів треба. Тут же бачиш, як люди страждають, хворіють, як вони й задихаються, й кашель дуже сильний”, — каже вона.
Зустрічаємо і подружжя, у різних палатах.
“Мене ось-ось випишуть, а чоловіка мали б теж скоро на виписку, а в нього інсульт — лежить у 10-й палаті. У нього 2 роки тому був інсульт, і цей “ковід” наче чекав та вдарив по хворому місцю… Права рука трохи як пліть, а ліву піднімає, користується нею… Він розуміє, він не “овоч”, але розмовляти не може. Сумна історія. Тут самі сумні історії, кого не послухай”, — розповідає 72-річна мешканка Костянтинівки Галина.
Кілька разів на день вона навідує чоловіка, аби допомогти чим зможе. Шкодує, що вони не подумали щепитися.
“Це неправильно, я на 300% усвідомлюю, що треба було вакцинуватись, треба було, треба було. Якби хтось наполягав більш-менш… Один раз подзвонили, і більше ніхто нічого не запропонував. І ми ото сиділи… Досиділись”, — міркує жінка.
Літня дружківчанка, яка не назвалася, лежить тут другий тиждень з двобічною пневмонією. Каже, в неї був навіть тромбоз легенів. А перед госпіталізацією помер її чоловік — теж від коронавірусу.
— Ми з чоловіком захворіли, чоловік в мене помер, йому було 58.
— Від “ковіду”?
— Так, по-перше, температура, по-друге, в нього стався обширний інсульт. Наступного дня після похорон у мене піднялась температура. Зробили тест, він показав, що коронавірус.
— Ви вакцинувались?
— Ні, не знали якою вакциною, сумнівались, і ось так вийшло…
Завідувачка реанімаційного відділення, лікарка-анестезіолог Марія Гладких веде нас відділенням далі та розповідає: пік чергової хвилі позаду.
“На сьогодні у нас в лікарні близько 40 пацієнтів (при тому, що лікарня розрахована на 110 місць) — хвиля йде на спад. А доводилось доставляти ліжка, просто був жах. Приїздили “швидкі”, а класти хворих було нікуди. І дуже був щільний графік роботи, дуже…”, — згадує фахівчиня.
У реанімації на момент нашого візиту — п’ятеро людей, з них двоє підключені до апаратів ШВЛ. Як і колеги у Світлодарській лікарні, костянтинівські лікарі відзначають: ця хвиля коронавірусу відрізняється від попередньої важкістю перебігу хвороби у людей.
“Однозначно, це штам “Дельта”. Бо наші ПЛР-тести відвозять у лабораторний центр до Краматорська, і звідти вибірково передавали до Києва в лабораторію, там підтверджували, що це саме штам “Дельта”, — розповідає старша медсестра лікарні Наталя Фарафонова.
Лікарка-анестезіолог відділення каже, що коронавірусна хвороба у більшості їхніх пацієнтів розвивається швидше, ніж у попередні хвилі.
“Хворі набагато тяжче все переносять. Просто за декілька днів хворий “тяжчає”. Але якщо людина щеплена, це переноситься набагато легше”, — стверджує Марія Гладких.
Вона так згадує пік, що минув:
“Жовтень був найстрашніший: за жовтень у нас близько 50 смертей, за листопад — може трохи менше. Від 1 до 5 померлих на день було”, — розповідає лікарка.
З агресивним вірусом та хворобою медпрацівникам доводиться боротися у складних умовах.
“Коли працювали всі концентратори, тут взагалі було неможливо докричатися до коридору, бо дуже гучно. Коли по 1-2 концентратори на кожного хворого працювали в кожній палаті, від них ще було душно, повітря не вистачало. В реанімації зазвичай по 3 ліжка, але у нас стояли й по 4. Хотілося всіх врятувати, але це не завжди виходило”, — каже жінка.
А влітку, за її словами, хоча хворих було й менше, працювати заважала надзвичайна спека.
“Задихаєшся, пітнієш, хочеться вийти роздягнутись, ці респіратори… Фактично, це тепловий удар та гіпоксія (недостатнє насичення киснем органів та тканин, — ред.). Кондиціонерів, на жаль, немає, оскільки проводка у нас поки цього не дозволяє”,— каже співробітниця лікарні.
Через постійний монотонний гул медичних електроприладів почуваємось у відділенні наче всередині гігантського двигуна. Майже біля кожної палати виставлені масивні концентратори, кожен з яких висмоктує з лікарняного повітря по 20 літрів кисню на хвилину та подає хворим у палату. Тож медперсоналу, який і так страждає на кисневе голодування від масок та щитків, дістається ще й збіднене на кисень повітря.
Електророзводка Костянтинівської лікарні (як і багатьох у країні) виявилась неготовою до такого навантаження.
“Вона підготовлена під електрочайник, наприклад, а тут таке навантаження на цю стару електросистему, побудовану ще за радянських часів”, — пояснює старша медсестра лікарні.
Бувало, що доводилось вмикати й до 90 концентраторів одночасно.
Всередині палат біля багатьох пацієнтів — по 2 індивідуальних концентратори. Все це створює колосальне навантаження на електромережу, яку довелося терміново, вже у процесі пандемії, замінювати. Всі кабелі сховали у спеціальних металевих каналах на стінах та стелі. Але і нової потужності все одно не вистачає.
“Велике навантаження йде на електрику — не витримує просто наша проводка. Все може “повибивати” — й апаратуру, й концентратори”, — каже лікарка-анестезіолог Марія Гладких.
Оскільки безперебійне електропостачання — життєво важливе для лікарні, тут встановили генератор. Він автоматично вмикається, якщо електрика з якоїсь причини зникає.
Не обходяться тут і без кисню в балонах. У пік цієї хвилі тут використовували понад пів сотні 40-літрових балонів з киснем на добу. Це лягло на чоловічі плечі невеличкої господарчої служби лікарні, в якій працюють лише 3 чоловіків — завгосп, водій та слюсар.
Лікарняна установка, до якої під’єднують кисневі балони, розрахована лише на 8 балонів — ніхто й ніколи тут не потребував більшої кількості кисню від часу заснування лікарні й до початку цієї пандемії. Машина могла б привозити по 20 балонів одночасно, але їх нікуди встановити — вони потребують особливого поводження.
“По декілька разів на добу привозили ці балони. Розвантаження, завантаження, підключення, переключення — ми все робили своїми силами. Тобто нашій господарчій службі можна просто поставити пам’ятник, тому що вони приїздять вночі кожні 3 години (нічні чергування — це переключення вночі). А 40-літровий балон — він навіть порожній важить не менше ніж 80 кг”, — розповідає старша медсестра лікарні Наталя Фарафонова.
Але скоро тут має з’явитись і стаціонарна киснева станція, яка буде підводити кисень у кожну палату відділення на 3 поверсі.
“Ми проведемо киснепровід, тобто те, що потрібно для життєзабезпечення пацієнтів, у нас буде готове. А те, що некрасиво десь, — поки буде некрасиво”, — каже очільниця лікарні Надія Шейченко.
В основній будівлі лікарні досі немає реанімації та кількох інших важливих блоків.
“А щоб поміняти всю проводку, зробити гарне відділення та зробити реанімацію, якої у нас немає (вона у нас у прилаштованому приміщенні), треба все зняти до цегли, обшити, перешпаклювати, підлогу переробити. І пральня на нульовому поверсі має бути, і дезкамери, і робочі ліфти — все це заплановано, є проєктно-кошторисна документація, все це коштує 33 млн грн. Це разом з 3 відділеннями, гепатоцентром, поліклінікою”, — розповідає Надія Шейченко.
Поки що фінансування всього цього ніхто не підтверджує: в держбюджеті кошти на це не передбачені, а фахівці ВООЗ обрали для своєї благодійної допомоги не реанімацію, а пральню.
“Розпорядник коштів — Департамент охорони здоров’я Донецької ОДА. Вони вирішують, кому дати кошти. Якось ми у них не дуже актуальні вийшли. Вони дуже багато роблять лікарень, будуватимуть обласну лікарню у Краматорську. Це питання не вирішене, і я його поки не піднімала, бо потрібно оці поточні проєкти закінчити. Але з нового року я, звісно, буду це питання обговорювати”, — каже в.о. директора медустанови.
Окремо від основної будівлі стоїть відділення з ще більш ізольованими одна від одної палатами — боксами на 1-3 пацієнти.
Його нещодавно капітально відремонтували, тому побутові умови тут ідеальні: в кожному боксі окремий санвузол та своя ізольована система циркуляції повітря. Вона потрібна для того, аби повітряно-крапельні інфекції не розповсюджувалися відділенням.
Увійти в окремі бокси можна і з вулиці, і з загального коридору (в залежності від типу інфекції у того чи іншого пацієнта). Є бокс для людей з інвалідністю.
“Тут зараз хворі, які не киснезалежні. Але якщо стан хворого тяжкий та він потребує 100% кисню або підключений до апарату ШВЛ, тоді він перебуває у відділенні інтенсивної терапії”, — розповідає завідувачка боксованого відділення Оксана Нерушева.
Сюди кладуть хворих з перебігом COVID-19 середньої тяжкості, стан яких відносно стабільний. Але бувало й таке, що пацієнтів звідси доводилося переводити в інтенсивну терапію до сусідньої будівлі. Таке переведення просто неба за будь-якої погоди може стати додатковим ризиком для важкохворого пацієнта.
В одному з цих боксів — мати з двома дітьми 3 років та 4 місяців. Жінка не вакцинувалася до цього і поки не планує надалі.
“Захворіли на COVID-19, скоріш за все — з дитсадка. Спочатку старша донька, потім молодша, у легкій формі. Була висока температура та сильний кашель. Діти здорові, а у мене ще тест позитивний”, — розповідає мати малюків.
Лікарка зазначає: цих дітей вдалося вилікувати без антибіотиків та крапельниць. Наймолодша дитина, яку тут лікували, — 12-денне немовля з Дружківки.
Очільниця Костянтинівської лікарні зазначає: серед їхніх пацієнтів з COVID-19 цієї хвилі багато хто має ускладнення на серце.
“Нині дуже багато міокардитів. Мабуть, відсотків 30 причин смерті у нас “ковідних” хворих не тому, що він задихнувся, а від міокардиту, зупинки серця”, — каже очільниця лікарні.
Тих, кого тут врятувати не змогли, відправляють у морг. Свого у Костянтинівської інфекційної лікарні немає, а міський морг приймати трупи померлих від коронавірусної хвороби відмовився.
“Я була вимушена підписати договір з Дружківським моргом, і так донині ми возимо (трупи померлих від COVID-19, — ред.) туди. Я їм (у Костянтинівському морзі, — ред.) довго пояснювала: ви ж зрозумійте, він більше на вас не чихає, не кашляє і навіть не розмовляє. Спеціально ці ж пакети… (одноразові пластикові для поховання хворих на COVID-19, — ред.) Місто побоялося — категорично мені відмовили! Так нас довго називали у Департаменті “Санжари-2”, — розповідає Надія Шейченко.
Тож за кожний такий розтин Костянтинівська інфекційна лікарня платить Дружківському моргу, а це зайві кошти на транспортування кожного померлого в сусіднє місто. Та оскільки кожна медична установа тепер “сама по собі” та укладає договори на послуги напряму з НСЗУ, Костянтинівський морг усе ж має право відмовитись приймати померлих.
Нагадаємо, окреме інфекційне відділення у прифронтовому Світлодарську стоїть без реконструкції майже 8 років. У лютому 2015 лікарня потрапила під обстріл з непідконтрольної території. Тоді загинула одна з медсестер, а інфекційне відділення пізніше перенесли в основний корпус лікарні. Як там зараз рятують хворих з коронавірусом — читайте в матеріалі У червоній зоні на лінії фронту. Репортаж з “ковідного” відділення у Світлодарську (ФОТО)
Читайте також: