Підтримайте Вільне Радіо
Колишній військовий української нацгвардії, невдалий нардеп від Київщини, пропагандист “МММ”, мінімум двічі жертва замахів та фігурант трьох кримінальних справ, за однією з яких має відсидіти у в’язниці 15 років, — усе це про ватажка т.з. “ДНР” Дениса Пушиліна. Журналісти Вільного Радіо зібрали досьє уродженця Макіївки, який став однією з найвідоміших фігур Донеччини часів російсько-української війни.
Для підготовки цього досьє наші журналісти проаналізували відкриті дані (реєстри, сторінки у соцмережах, публікації у медіа тощо). Якщо ви вважаєте, що в матеріалі бракує інформації, якою ви готові поділитися із Вільним Радіо, напишіть нам у Telegram, Instagram чи FacebookЦей матеріал створили для рубрики “Досьє” на Вільному Радіо. Ми поступово публікуємо біографії посадовців, які впливають на життя людей на Донеччині. Серед них — і ставленики росіян в окупації, що керують на окупованих частинах регіону.
В цьому матеріалі ми розкажемо про:
Пушилін Денис Володимирович народився 9 травня 1981 року у Макіївці на Донеччині. Колись жив там на вулиці Руднєва. За народженням та паспортом — українець.
Хлопець ріс у родині робітників Макіївського металургійного заводу. Його батько Володимир — росіянин із Воронезької області, а мати Валентина — українка з Херсонщини.
Середню освіту Денис здобув у Макіївському міському ліцеї, який закінчив у 1998 році. У школі захоплювався спортом, особливо греко-римською боротьбою. З 1999 по 2000 рік відслужив строкову службу у лавах батальйону спецпризначення Національної гвардії України на території Криму.
Повернувшись з армії, вступив до Донбаської національної академії будівництва та архітектури на факультет “Економіка підприємства”, але так і не закінчив навчання.
У автобіографії розповідав, що працювати він почав із 2002 року у торгівельній компанії — поєднував навчання та роботу (займався продажем солодощів). Тоді ж зустрів свою майбутню дружину Ірину. Вона на 4 роки молодша за Дениса.
У 2008 році — коли чоловікові було 27 — пара побралася.
Через три роки Денис доєднався до політичної партії “Ми Маємо Мету”, яка була відродженням фінансової піраміди, що працювала із 1989 по 1994 роки. Спочатку був функціонером і пропагував ідеї “МММ” , а у 2012 році Пушилін став учасником політичної партії від “МММ”.
У мережі є чимало відео за участю Пушиліна, на яких він хвалиться, як зняв гроші, або пояснює переваги “МММ”. На Youtube-каналі “МММ” є цілий плейлист з відео за участю Дениса. Так він доріс до керівника “МММ Україна”.
Станом на жовтень 2025 року на сторінці Пушиліна у соцмережі “Вконтакте” досі можна побачити архівні пости із підтримкою засновника “МММ” Сергія Мавроді.
Він пропагував “МММ” не лише у Донецьку, а й їздив іншими регіонами країни. Наприклад, на кадрах нижче Пушилін бере участь у мітингу в Харкові.
Втім, сам Пушилін цей період свого життя не любить згадувати та навіть не називає це роботою, зазначаючи, що у 2013 році офіційно був тимчасово безробітним.
У 2013 році Денис Пушилін намагався стати народним депутатом України. За даними Центральної виборчої комісії, 11 листопада 2013 року Дениса зареєстрували як кандидата в нардепи від партії “Ми Маємо Мету”. Він подавався від 94-го одномандатного округу, до якого входили міста Обухів і Васильків, що на південь від Києва.
Кандидат у нардепи тоді активно працював із виборцями. Громадянська мережа ОПОРА зафільмувала порушення агітатора Дениса Пушиліна. Чоловік на території 94-го одномандатного округу роздавав фейкові гроші, які нібито був готовий обміняти на справжні купюри у випадку перемоги Пушиліна. Крім цього, агітатор обіцяв, що у випадку перемоги Дениса — місцевим спишуть усі кредитні борги.
В одному з інтерв’ю Пушилін стверджував, що виступав проти тодішнього президента України Віктора Януковича.
Втім, обіцянки грошей та анулювання кредитів не допомогли. Денис посів на своєму окрузі 19-те місце із 38, набравши лише 77 голосів виборців, або 0,08%.
Потім почалася Революція Гідності, і Денис повернувся на Донеччину. Свою мотивацію він пояснював так:
“Коли розпочинався Майдан, я працював у Києві, де жив на зйомній квартирі. Спостерігав, як на в’їзді в місто почали з’являтися блокпости з бойовиками “Правого сектору”. Коли вже під моїми вікнами почали кричати “Слава Україні”, і це було далеко не в центрі Києва, я вирішив, що потрібен удома — на Донбасі”.
Уся діяльність, описана вище, залишала Дениса Пушиліна маловідомим, навіть попри участь в агітаційних роликах для “МММ”. Справжня “слава” в інформаційному полі прийшла після Революції Гідності. В одній із біографій Пушиліна йдеться:
“Після державного перевороту в Києві (так називають Революцію Гідності в окупації та росіяни, — ред.) Денис Пушилін перейшов до активних дій, часто виступав на мітингах жителів Донецької області, організовував чимало з них. Був одним із тих, хто, взявши на себе відповідальність, ухвалював історичне рішення про проголошення 7 квітня 2014 року Донецької Народної Республіки”.
Пізніше в одному з інтерв’ю він скаже, що т.з. “декларацію про незалежність ДНР” написали за одну ніч — із 6 на 7 квітня. З того дня він почав називати себе самоназваним “заступником народного губернатора” Донецької області Павла Губарєва.
11 травня того ж року Денис став т. зв. “співголовою тимчасового уряду Донецької Народної Республіки” та почав працювати над організацією референдуму про незалежність фейкової республіки. У дні підготовки незаконного референдуму він нібито цілодобово перебував у будівлі “уряду”.
Через чотири дні самопроголошені місцеві депутати обрали Пушиліна “Головою Президії Верховної Ради ДНР”. Тоді це була найвища посада серед сепаратистів. Того ж дня Денис із поплічниками прийняли т.з. “Конституцію ДНР” і почали формувати свої органи влади.
Саме в цей період його двічі пробували вбити в Донецьку. Натомість гинули помічники чоловіка.
Спершу з автомобіля, який проїжджав повз, відкрили вогонь по машині Дениса, але замість Пушиліна вбили його помічника Максима Петрухіна. Ставленик росіян втік з міста до Москви одразу після.
Поки він був у російській столиці, у Донецьку підірвали інший мікроавтобус окупантів, у якому загинули ще двоє помічників Дениса.
Після цих подій Пушилін не поспішав повертатися до Донецька із Москви, пробув там кілька місяців. Звідти він відзначився кількома заявами. Що “Ахметов (олігарх з Донеччини Рінат Ахметов, — ред.) став ворогом Донбасу”, а згодом розчарувався і в російському президентові Володимирі Путіні. 5 липня, після звільнення бійцями ЗСУ Слов’янська, він у соцмережі X (тоді Twitter) написав:
“Що сказати, нас обнадіяли. Обнадіяли і кинули. Красиві були слова Путіна про захист російського народу, захист Новоросії. Але лише слова.”
Пізніше він видалить цей пост, а потім і загалом свій акаунт у соцмережі X (раніше Twitter). Тепер цей запис залишився лише на сторінках медіа.
18 липня 2014 року (через два тижні після посту) Пушилін із російської столиці написав заяву про свою відставку. Після цього став співголовою т.з. “Народного фронту Новоросії”, і нібито зайнявся постачанням гуманітарної допомоги з Росії (принаймні таке про той період розповідає він сам).
Але ідей своїх не полишив та далі пропагував приєднання Донеччини до РФ.
“Ми не хочемо відокремлюватися від України і утворювати нову маленьку країну. Ми хочемо приєднатися до великої країни — особисто для мене це Російська імперія. Я не бачу нічого поганого в імперіалізмі. Якщо озирнутися назад, за всю свою історію Російська імперія не мала жодної колонії. Приєднавши до імперії нову країну, вона зробила цей регіон рівним собі”, — говорив в інтерв’ю від червня 2014 року Денис.
Пушилін також став керівником т.з. “виконавчого комітету громадського руху “Донецька Республіка” . В окупаційних джерелах неодноразово зазначали, що Денис був біля витоків його створення.
2 листопада того ж року Пушилін повернувся у політику в окупації. Спочатку його поставили “депутатом Народної Ради ДНР”, а майже через два тижні призначили “заступником Голови Народної Ради ДНР”.
З цього періоду й до 11 вересня 2018 року тодішній ватажок бойовиків Олександр Захарченко призначив Дениса Пушиліна працювати т.з. “постійним уповноваженим представником ДНР на переговорах Контактної групи в Мінську”.
У перших Мінських угодах сторонами переговорів були Україна, Росія та представники ОБСЄ. Під час перемовин у 2015 році — Україна, Росія, Німеччина та Франція (нормандська четвірка).
Представники т.з. “ДНР” та “ЛНР” ніколи офіційно не були сторонами перемовин у Мінських форматах. Однак, російська сторона запрошувала ватажків окупаційних адміністрацій та наполягала, щоб українські представники вели перемовини із ними. Спочатку це були Олександр Захарченко від т.з. “ДНР” та Ігор Плотницький від т.з. “ЛНР”, а потім Денис Пушилін від т.з. “ДНР” і Владислав Дейнего від т.з. “ЛНР”.
Однією з гучних заяв під час роботи в Мінську стала погроза Пушиліна українській стороні 1 лютого 2015 року щодо відновлення повномасштабних боїв, якщо не погодять лінію розмежування, яка більше подобалася сепаратистам.
“У відповідь на запитання, які можуть бути гарантії того, що в майбутньому вони не визначать яку-небудь іншу лінію, вони промовчали”, — сказав тоді член Тристоронньої контактної групи від української сторони Леонід Кучма.
11 вересня 2015 року Пушилін пішов “на підвищення” і його обрали замість Андрія Пургіна т.з. “Головою Народної Ради Донецької Народної Республіки”. З цього моменту він почав продовжувати на окупованих територіях поступову інтеграцію в Росію.
У 2017 році Пушилін занурився в цю тему ще глибше — звільнився з посади керівника т.з. “виконавчого комітету громадського руху “Донецька Республіка” (але ненадовго), щоб очолити новостворений в окупації “Руський центр”.
Зазначимо, станом на кінець 2025 року Денис Пушилін продовжує його очолювати.
31 серпня 2018 вбили тодішнього ватажка т.з. “ДНР” Олександра Захарченка на поминках у ресторані “Сєпар” в Донецьку. Там заклали бомбу.
Окупанти звинуватили тоді двох українських диверсантів. Втім у СБУ була своя версія: Пушилін нібито готував “переворот” і відсторонення Олександра Захарченка.
Це стало відомо із записів розмов помічника Пушиліна Олександра Лаврентьєва з двома невідомими, який відбувся в червні в ресторані Yuvam в Анталії (Туреччина).
“При обговоренні планів Лаврентьєв акцентує увагу співрозмовників на необхідності заміни до вересня поточного року діючого “глави ДНР” без проведення “виборів”, — стверджували в пресслужбі СБУ.
Тим часом російські представники наполягали на причетності української влади до смерті Захарченка, але тодішній керівник апарату голови СБУ Ігор Гуськов відкидав ці звинувачення.
“У нас є підстави вважати, що смерть Захарченка може бути результатом внутрішніх кримінальних конфліктів у середовищі бойовиків, насамперед пов’язаних із перерозподілом бізнесу… Але ми не виключаємо і спроби російських спецслужб також усунути одіозну фігуру, яка заважала росіянам і стала зайвою”, — говорив Ігор Гуськов.
Після смерті Олександра Захарченка Пушилін повернувся на посаду, на якій пробув кілька місяців у 2014 році. Його призначили тимчасово виконуючим обов’язки т.з. “Голови Донецької Народної Республіки”. Тоді ж він припинив бути т.з. “депутатом Народної Ради ДНР”.
Крім цього, 25 вересня того ж року Денис повернувся до руху “Донецька Республіка”, але вже як голова. За це проголосували члени сепаратистської організації.
“Узаконити” статус Дениса Пушиліна в окупації вирішили через вибори.
20 листопада 2018 року такі провели: без міжнародних спостерігачів, на вибіркових ділянках і з охоронцями ділянок з автоматами.
За підрахунками бойовиків за Пушиліна нібито проголосували 68,5% виборців на тимчасово окупованій частині Донеччини. І під його керівництвом процес синхронізації т.з. “законодавства ДНР” і Росії пішов ще активніше. Зокрема після цього у т.з. “ДНР” почали визнавати рішення російських судів.
Втім, співрозмовники Вільного Радіо з тимчасово окупованого Донецька неодноразово зазначали, що серед їхнього оточення не було людей, які б добре ставилися до Пушиліна. Для них залишилося загадкою, звідки взялася така висока підтримка.
2019 року ватажок окупаційної адміністрації продовжив просити Росію приєднати собі нові території, але отримував публічні відповіді російських посадовців у дусі: “це неактуально”.
У березні Пушилін підписав т.з. “указ” яким зобов’язав усіх жителів псевдореспубліки з 14 років мати паспорт т.з. “ДНР”. Наступного місяця у Росії ухвалили спрощену процедуру отримання російського громадянства для т.з. “громадян ДНР”.
У 2020 році представники руху “Донецька республіка” виступили з заявою в якій звинуватили Пушиліна у крадіжці їхньої назви, ідеї та символіки. Крім цього його вважали винним у викраденнях деяких учасників організації та крадіжці грошей, які він збирав в Росії. Втім на владу ставленика Кремля це не вплинуло.
Під кінець 2021 року Денис Пушилін натомість вступив у російську партію “Єдіная Росії”. 4 грудня партійний квиток вручив йому заступник голови Ради безпеки РФ та колишній президент РФ Дмитро Медведєв.
Після декількох провокацій та обстрілів ватажок бойовиків оголосив загальну мобілізацію жителів окупованих районів Донеччини 19 лютого 2022 року.
Через два дні, коли Володимир Путін визнав за російськими законами незалежність квазіутворення на території Донеччини, Денис Пушилін підписав договори про дружбу, співпрацю і взаємодопомогу між Росією та т.з. “ДНР”.
Вже наступного дня (22 лютого 2022 року) ватажок бойовиків звернувся до Володимира Путіна з проханням про допомогу у відбитті нібито “військової агресії українського режиму”. Наступного дня в Росії дозволили офіційно ввести війська на окуповану частину України, а 24 числа почалась повномасштабна російсько-українська війна.
За даними СБУ вже у травні 2022 року ватажок бойовиків зустрівся в Маріуполі із заступником голови уряду РФ Сергієм Кириєнком. Останній перевіряв готовність портів Маріуполя до роботи і Пушилін наказав знайти працівників, які почали б незаконно вивозити метало- та сільгосппродукцію з регіону.
У той час ватажок бойовиків створив т.з. “державний комітет оборони ДНР” . Очолювати його він призначив себе.
У вересні 2022 року Пушилін відіграв важливу роль у проведенні псевдореферендуму на тимчасово захопленій частині Донеччини за її приєднання до Росії. В останній день вересня Володимир Путін підписав спочатку документ про незалежність фейкової республіки, а потім разом із Пушиліним (який поїхав для цього у Москву) вони підписали “договір про приєднання до РФ”.
Кілька днів Пушилін перебував у невизначеному статусі, а 4 жовтня Володимир Путін уже за російською юрисдикцією перепризначив Дениса Пушиліна т.зв. “виконувачем обов’язків голови ДНР”.
Через пару тижнів Пушилін очолив т.з. “Донецьке регіональне відділення російської партії “Єдіная Росія”.
В останні дні 2022 року у т.з. “ДНР” затвердили свою конституцію, у якій вибори ватажка квазіреспубліки замінили на непрямі вибори т.зв. “депутатами Народної Ради ДНР”.
Поки Денис був “в.о.”, 19 квітня 2023 року Володимир Путін ввів Пушиліна до складу президентської ради з розвитку місцевого самоврядування .
З приставкою “в.о.” Пушилін працював майже рік, і 23 вересня 2023 року окупаційна “Народна Рада ДНР” проголосувала за його офіційне призначення.
Станом на жовтень 2025 року (дата написання тексту) Денис Пушилін продовжує очолювати окупаційну адміністрацію росіян в Донецькій області. Наразі він із дружиною Іриною виховує трьох доньок. Ім’я відомо тільки двох з них — це Ілона (2004 рік народження) та Кіра (2008 року). Про сім’ю він не любить говорити, і у соцмережах публікує тільки робочі фотографії.
Ще у 2014 році донецькі бізнесмени скаржилися, що поки у Донецьку немає української влади Пушилін захоплював не тільки їхній бізнес, але й житло.
“Я втратив будинок, який побудував сам. У ньому тепер живе Пушилін. Раніше дружина Пушиліна викладала в Instagram фотографії з моєї спальні. Потім приїхали озброєні люди на БТР і сказали, що будинок потрібно обшукати. Їх впустили, а потім оголосили, що будинок опечатаний і там проводитимуть слідчі дії. А буквально на другий день туди в’їхав Пушилін. Наші речі кудись вивезли”, — розповідав донецький бізнесмен Сергій Ханович.
Після того як вбили Олександра Захарченко і Пушиліна поставили очолювати окупаційну адміністрацію, одним із перших законів, які він підписав — це забезпечив себе і родину після “закінчення” його “повноважень” охороною будинку і в інших місцях перебування, безкоштовним зв’язком і медичним обслуговуванням, а також транспортом і житлом.
У випадку своєї смерті — його родина має отримувати зарплату, мати оплачені житло, транспорт і медобслуговування ще 5 років.
Про статки родини Пушиліна відомо не багато. Є лише періодичні скандали, які розгораються у т.з. “ДНР”. Наприклад, місцеві обурилися в травні 2019 року, коли побачили у дружини Дениса сумку CHANEL за майже 4 тисячі євро (по тодішньому курсу це було близько 115 тисяч гривень).
Про машини Пушиліна відкритої інформації немає. Єдине, що є у мережі — це заява, що ватажок бойовиків використовував такі машини як Lexus LX570, а його охорона Toyota Land Cruiser 200. Втім вони вважаються не його особистими, адже на них навіть немає номерів, а замість них напис: “ДНР”.
За пів року до повномасштабного вторгнення в українському інфопросторі прогримів скандал, коли стало відомо, що донька Пушиліна Ілона відпочиває у Дубаї. Найбільше обурення у користувачів соцмереж викликала ціна за номер у готелі, який коштує 3 тисячі доларів за добу.
Один з блогерів також заявляв, що у Пушиліна начебто є бразильське громадянство та будинок там площею 550 кв. м у Бразилії. Втім додаткових розслідувань щодо цього не було.
Але найбільше про бізнес Пушиліна на тимчасово окупованій частині Донеччини заговорили влітку 2025 року, коли у Донецьку стала критичною ситуація з централізованим водопостачанням. Місцевим воду дають раз на два дні, на чотири години. Поки окупаційна влада шукає джерела водопостачання, мешканцям воду підвозять машинами, видають і продають на розлив.
Зазначимо, що наступна інформація не має офіційного підтвердження. Втім, поки частина Донеччини перебуває в окупації, звідти не надходять перевірені відкриті дані.
В умовах дефіциту води з’явилася заява Андрія Пургіна (колишній т.з. “голова Народної Ради ДНР”) про те, що “керівництво т.з. “ДНР” володіє шістьма заводами із виробництва питної води”, натякаючи на Дениса Пушиліна.
Тому на водній кризі у тимчасово окупованій частині Донеччини Денис Пушилін нібито “заробляє шалені гроші”.
Цю версію, з посиланням на людей, які живуть в окупації, переказував і колишній президент “Маріупольського телебачення” Микола Осиченко. Також про це згадували розслідувачі видання The Insider.
В російській базі контрагентів Денис Пушилін зареєстрований і має відкриті актуальні зв’язки лише із шістьма російськими політичними організаціями.
Перші санкції проти Дениса Пушиліна оголосили ще 29 квітня 2014 року, коли він починав ще публічні виступи і підтримував фейкову республіку на мітингах. Тоді йому заборонили в’їзд до країн Європейського Союзу та оголосили про замороження усіх активів.
У розшук Пушиліна СБУ оголосили 18 червня 2014 року за статтею “захоплення влади”, коли той був у Москві.
Через сім років президент України ввів санкції проти Дениса Пушиліна. Серед них були блокування всіх активів і майна, анулювання всіх ліцензій, заборона на приватизацію, оренду тощо.
Вже після початку повномасштабної війни та окупації Приазов’я команда правозахисників від Human Rights Watch та Truth Hounds включили Пушиліна у свій звіт щодо воєнних злочинів проти мирних жителів Маріуполя. Його звинувачують як одного з лідерів окупантів, що причетні загалом до нападу, перешкоджання гуманітарній допомозі, евакуації та злочинів проти людяності.
Крім цього, у відповідь на підтримку агресії Росії Дениса Пушиліна у травні 2022 року внесли у свій санкційний список США, Євросоюз, Велика Британія, Франція, Швейцарія, Канада, Австралія, Нова Зеландія, та Японія. Українська сторона теж запровадила санкції, і того ж місяця в ГУР оголосили, що Пушилін підписав “указ” про примусове вивезення українських дітей на територію РФ. Підтвердження цьому є тут, тут і тут.
Через рік український суд оголосив Денису Пушиліну перший вирок. 27 грудня 2023 року його заочно засудили до 15 років у в’язниці за “приєднання” окупованої частини Донеччини до складу країни-агресорки.
Наступного року, 22 серпня 2024 року, президент України Володимир Зеленський продовжив українські санкції проти Дениса Пушиліна.
Наступного місяця в російських джерелах з’явилась інформація, що в адміністрації президента РФ нібито теж розпочали розслідування щодо корупції Пушиліна. Втім продовження ця історія поки не мала.
Майже через рік, 21 травня 2025 року, Центральний районний суд Дніпра викликав до суду ватажка окупантів через підозру за статтею “державна зрада”. Крім цього, Пушилін також є фігурантом розслідування щодо колабораційної діяльності.
Останню підозру від українських правоохоронців ватажку т.з. “ДНР” оголосили 16 вересня 2025 — за вивіз з Маріуполя металу на понад 700 млн грн. Цього разу його звинуватили у “порушенні законів та звичаїв війни”.