Підтримайте Вільне Радіо
Донецький аеропорт пройшов шлях від символу розвитку українського сходу до місця запеклих боїв за Україну, а тепер — до точки атак на неї. 11 років тому “кіборги” віддали життя, захищаючи ДАП. Сьогодні ж окупанти запускають звідси “Шахеди” по підконтрольних містах і селах. Водночас аеропорт і досі працює — принаймні на паперах.
Донецький аеропорт відкрили у 1933 році. Під час Другої світової війни весь його персонал мобілізували, а вже у 1944 році, після звільнення Донеччини від нацистів, тут відновили цивільні авіаперевезення.
У 1973 році ДАП перебудували, і він почав приймати всі існуючі на той момент типи літаків.
Уже за часів незалежності, у 1992 році, на території аеропорту побудували підприємство, де ремонтували літаки Як-42.
З 1993 року тут освоїли міжнародні лінії сполучення та відкрили рейси до понад 40 країн світу.
У 2007 році в аеропорту вирішили побудувати нову злітно-посадкову смугу й за чотири роки ввели її в експлуатацію. Під час урочистого відкриття на територію аеропорту приземлився найбільший літак у світі — “Мрія”, який знищили у перші дні повномасштабного вторгнення.
У 2012 році аеропорт реконструювали до чемпіонату Європи з футболу “Євро-2012” та збудували новий термінал.
ДАП припинив роботу 26 травня 2014 року. Тоді це звучало як тимчасове рішення: “Призупинив роботу”. Однак минуло майже 12 років, і про відновлення цивільного авіасполучення аеропортом досі не йдеться.
Цей день закарбувався в українській історії як перший бій за Донецький аеропорт. Бійці ЗСУ обороняли територію від бійців т.з. “ДНР”. Згодом з’ясувалося, що серед тих, хто штурмував аеропорт, було чимало російських військових.
Журналісти Вільного Радіо разом зі свідками тих подій розповідали про перший бій за ДАП, а також про події у Донецьку, що передували бойовим діям і відбувалися після них.
Боротьба за аеропорт тривала 242 дні — до 21 січня 2015 року. У битві загинули сто українських захисників (96 випадків мають офіційне підтвердження, ще чотирьох бійців вважають зниклими безвісти). Учасниками оборони стали сотні українських захисників: точна кількість невідома, однак існують дані, що поранень у ДАПі дістали 440 військових.
Згодом українських бійців, які захищали летовище, назвуть “кіборгами” за їхню стійкість.
Раніше ми записували інтерв’ю з учасниками боїв за Донецький аеропорт — бійцями з різних бригад, які тримали оборону на різних позиціях. Це:
Нині, через 11 років після завершення активної фази боїв за Донецький аеропорт, він існує у двох паралельних площинах. Перша — юридична.
Так, на паперах Донецький міжнародний аеропорт продовжує працювати, хоч і не провадить жодної діяльності через руйнування та окупацію. У лютому 2015 року працівникам аеропорту запропонували оформити відпустки без збереження заробітної плати або звільнитися. Станом на кінець 2024 року на підприємстві обліковувалися 400 працівників, із яких 392 не перебували на робочих місцях через “поважні причини”.
Серед тих, хто продовжує отримувати зарплату, — в.о. директора Донецького міжнародного аеропорту Владислав Близнюк. У декларації за 2024 рік посадовець вказав, що отримав 309 тисяч гривень заробітної плати за рік, або в середньому по 25,8 тисячі гривень на місяць до відрахування податків.
Крім того, весь цей час аеропорт має власні витрати та доходи. Втім, як повідомили Вільному Радіо в департаменті розвитку базових галузей промисловості Донецької ОДА, ДАП не отримує фінансування ні з обласного, ні з державного бюджетів. Натомість підприємство покриває всі витрати, зокрема й на виплату зарплат, власним коштом.
На балансі Донецького аеропорту перебуває база відпочинку на підконтрольній території, а також рухоме майно, за користування яким щомісяця здійснюють оплату.
Крім того, станом на початок 2026 року Міжнародний аеропорт імені С. С. Прокоф’єва має статус критичного комунального підприємства.
Інша площина, у якій існує Донецький аеропорт, — фізична. До 2024 року ця територія перебувала поблизу лінії фронту: місцями від позицій ЗСУ до окупованого аеропорту було близько 500 метрів. Поруч розташовувалася Авдіївка, тому окупанти не могли дозволити собі жодних планів чи робіт на цій ділянці.
Однак після повномасштабного вторгнення та наступу російської армії лінія фронту посунулася, і тепер від ДАП до неї близько 41 км. Найближчі позиції ЗСУ станом на початок 2026 року розміщуються у Мирнограді.
Такий перебіг подій дав змогу російським загарбникам розмінувати територію Донецького аеропорту та почати говорити про його відновлення. Ватажок т.з. “ДНР” називав це питання “принципово важливим”.
Уже в середині 2025 року з’ясувалася справжня мета робіт на ДАПі: льотну смугу почали готувати для запуску ударних безпілотників типу “Шахед”. На супутникових знімках було видно, що окупанти прибрали більшість оборонних укріплень, а також зводили стоянки для пального, гаражі та складські приміщення.
Раніше окупаційні війська запускали далекобійні безпілотники лише з території Росії, що давало більше часу для їх перехоплення. Використання ж Донецького аеропорту значно скорочує відстань підльоту «Шахедів» до підконтрольної українському уряду території та ускладнює їх перехоплення силами Протиповітряної оборони ЗСУ.
Під кінець 2025 року ЗСУ вже звітували про знищення пускових установок “Шахедів” у Донецькому аеропорті.
Останні супутникові кадри ще цілого Донецького аеропорту збереглися на серверах Google від вересня 2014 року.
Вже у жовтні того ж року злітна смуга та споруди вкрилися вирвами від артилерійських снарядів.
Після виходу “кіборгів” територія летовища набула вигляду руїн.
На знімках від 2019 року видно, що окупанти почали ремонтувати злітну смугу.
Останні якісні знімки датовані серпнем 2024 року — на них досі були видні траншеї та окопи. Втім, жодних будівельних робіт ще не помітно.
Деякі зміни на території ДАП можна побачити вже на знімках від 2025 року, але зображення доступні лише в обмеженій якості. На кадрах видно об’єкти, розташовані на злітній смузі. Ймовірно, це безпілотники, які окупанти запускають по підконтрольних населених пунктах.
Раніше журналісти Вільного Радіо підготували огляд головних подій у містах Донеччини, які у 2025 році були в окупації. Серед основних проблем — водопостачання, відсутність розмінування та нестача житла для місцевих.