“Від УНР до ОУН”: В Бахмуті презентували книгу про зачистку українського руху на Донеччині
В Бахмуті дослідник українського руху на Донеччині Олександр Добровольський представив другий том своєї книги “Від УНР до ОУН: український рух на Донеччині 1917-1959 рр.” Вона показує: бути українцем на Донбасі все ХХ століття вважалося злочином та суворо каралося. Це саме ставлення перейшло й у нинішнє століття та призвело до чергової російської окупації української землі та війни. Про що книга, яка її роль у війні на Донбасі, хто такий її автор та як він порушував закон, аби її написати?
Книгу презентував у Бахмутському краєзнавчому музеї сам автор. Вона містить десятки фотокопій документів НКВС, КДБ, СБУ, протоколи допитів, карних справ, газетних статей, листівок, оголошень, афіш та світлин. Всі вони не про завезених звідкись українських націоналістів. А про мешканців Донбасу, які боролися в українському демократичному русі за звільнення від російської царсько-більшовистсько-радянської окупації України.
“Вступ починається з 1917-го року, і дотягнули ми всю цю лінію до 1956-59 років. Тут є замітки з газет (тоді вони ще були ніби секретні), є матеріали, які були викрадені (зроблені копії) з Донецького обласного музею, близько 70 фотографій. І протягнулась така канва традиції визвольної боротьби. Та показали, що тут був не тільки демократичний рух, а й націоналістичний, парамілітарний рухи”, — каже автор книги.
В його книзі зокрема є такі розділи:
— діяльність Товариства “Просвіта” та Організації Українських націоналістів у Костянтинівці та районі (в т.ч. сучасної Дружківки);
— Українська автокефальна православна церква у 1920-х на Донбасі;
— розвал червоних партизанських загонів в роки Другої світової війни;
— бандерівське підпілля та німецький терор проти ОУНівців;
— українська культура Донеччини під час нацистської окупації
— радянська агентура в лавах ОУН на Донеччині;
— ліквідація українського підпілля та “Просвіти” радянськими органами.
“Вичищали до нуля наш край, проводили етнічну чистку. 100 років тому вся ця українська інтелігенція пішла, вибачаюсь, “на м’ясо”. Вони (російські окупанти України часів СРСР, — ред.) вигнали мільйон населення, заселили туди Кавказ, Волгу, і тепер вони кажуть, що це “русская земля”, — розповідає Добровольський про радянську денацифікацію Донбасу.
При цьому книга розрахована “не для професорів”, а на звичайних громадян.
“Я відправляю її все-таки на фронт. Ми писали образно, коротко, щоб хлопцям можна було використовувати у боях. Попавши до солдатів, вони знають за що бити під Горлівкою руських найманців. Тому що лише у Горлівці було три “Просвіти”. І де поділися ті люди? Їх постріляли. Географія матеріалів книги — є Горлівка, Макіївка, дуже багато Донецька, Волноваха та Ольгінка. Скоро буде активізація боїв, пригодиться ще дужче”, — вважає дослідник.
Наклад книги — всього 400 штук, їх він видає власним коштом. Під час презентації охочі купляли примірники з підписом автора та фотографувалися на пам’ять. Він також анонсував перевидання 1-го тому книги через півтора місяця.
“Ця книжка відкриває чимало закритих, штучно замовчуваних сторінок історії нашого краю та розвіює чимало звичних для нашого краю міфів про неукраїнський Донбас, про те, що національне питання кимось штучно роздмухується. Про те, що українського руху тут нібито ніколи й не було. Документи з архівів СБУ, колишнього КДБ, говорять самі за себе: чим було тут українське підпілля та чим воно так лякало радянську владу та її каральні органи”, — каже Ігор Корнацький.
Завдяки доносам радянських “стукачів” та колишнім чекістам ми дізнаємося про український рух на Донбасі
За словами автора, близько 40 сторінок цієї збірки — це доноси колишнього донецького професора Романа Головатого. Ці матеріали Добровольський вважає одними з найцікавіших у цій збірці.
“Головатий був засланий в обласний провід заступником (ОУН Сталінської області, — ред.) та скрупульозно фіксував абсолютно все, що відбувалося у Донецьку. Він знав Стахіва, а потім їх всіх відправив в основному на розстріл. Потім його перекинули у Львів для посилення роботи з бандерівцями; у 1977-му він був ще живий. А потім наші доблесні Донецькі чекісти “на знак подяки” цю справу скопіювали та нам віддали. Тому у нас є чудовий матеріал по Донецьку”, — розповідає дослідник.
Добровольський добував цінні документи незаконно
Більшість документів для своїх книг автор діставав з архівів КДБ та СБУ “правдами та неправдами”. Це було ще в ті часи, коли галузевий архів СБУ не був розсекречений.
“Я приходив у Слов’янську у 2001 році до дівчини, яка сиділа “на ксероксі”, діставав 50-ку (гривневу купюру, — ред.) та казав: “Все, що ви відкопіюєте, здача вам”. І ми копіювали там справи протягом 2 років. Нам вдалося багато чого й купити у колишніх співробітників (КДБ, СБУ, — ред.) Багато хто з чекістів все списував (архівні документи, — ред.), але все зберігали. Таким чином я купив 900 фотографій. І коштувало це часто й густо — пляшка коньяку. Ніхто не думав, що це щось коштує. За канадський “Кобзар” я купив розшукові фотографії Василя Кука 1950-х років, які лежали у Слов’янському міськвідділі”, — згадує дослідник.
Він і сам подекуди збирав свідчення від безпосередніх учасників тих подій, прикидаючись співробітником СБУ.
“У далекому 2009-му ми вирахували бабусю в Ольгинці 1918 року народження, яка працювала на НКВС. Ми показали їй доноси на неї та сказали, хто їх на неї написав. Кажу їй: “Ви будете служити органам?” — “Да, я буду, я честно служила с 1943 года! Да, я агент “Жовтнева”, завербував мене начальник НКВС Барильченко. Раз таке дело, я розкажу все до кінця”, — розповідає Добровольській.
2,5-годинну розмову з цією жінкою він з її згоди записав на відео. Натомість Добровольський пообіцяв їй не оприлюднювати це відео до її смерті. За його словами, ця бабуся невдовзі померла.
Тому Добровольському закидають, що він незаконно роздобував ці матеріали.
“Не записали б ми це все… А тепер скажіть, те, що ми все це копіювали, — ми злочинці чи ні? Скажіть, кому це нашкодило? А скільки ми зафіксували історії?! Зараз ми його додаємо в 1-й том. А Ольгинка зараз воює”, — каже Сашко.
Українство Донбасу під час та після нацистської окупації
На презентації книги Добровольський зізнається й у викраденні з Донецького обласного архіву цифрових копій української окупаційної преси.
“Це ж ми в Донецькому обласному архіві “стирили” ці електронні копії. І завдяки цим “злочинцям” в Україні тепер є електронні копії німецьких газет Донецької області”, — каже Сашко Добровольський.
Ці газети видавали в окупації ті громадяни, які прагнули відновити Україну без більшовиків.
“Хто може пояснити чому при проклятих окупантах виходили газети “Дружківське слово” та “Військовий звіт”, а у Макіївці — “Українська земля”? Чого в Красногорівці виходила газета “Плуг”?”, — каже автор книги.
За його даними, під час нацистської окупації території нинішньої Донеччини в області діяло близько 30-ти товариств “Просвіта”.
“А де ділись ці люди? А за ними пішли їх родини. А де поділися священники УАПЦ?”, — ставить риторичні запитання автор.
Правда про український рух на Донбасі — це умова для його звільнення від російських окупантів
Сашко Добровольський впевнений: його книга потужно воює не лише на українському ідеологічному фронті, а й на фронті сучасної російсько-української війни.
“Ці матеріали — умова для зачистки Донецька від росіян. Тому що дивіться яка ситуація: по Криму не вивезли архіви. Як ми доведемо, що там був український рух? А ніяк. По Луганську не вивезли. А по Донецьку ми знаємо, що приблизно посадили 600 людей (за проукраїнську діяльність, — ред.) і тільки 2 томи зберігає 36 справ. От причина чому туди підуть українські танки”, — каже він.
За словами автора, ще є матеріали практично по всіх населених пунктах Донбасу, які нині тимчасово окуповані. І їхній час настане.
“Я робив ці книжки для того, аби ця війна закінчилась в районі Ростовської області. Все це знадобиться. Коли будемо гнати з Дебальцевого, з Єнакієвого. Я навіть знайшов матеріали, що бандерівське підпілля було в Іловайську. І це дуже сильно не сподобалось в Донецьку, тому що Іловайськ — знаковий. Є матеріали по Сніжному та Торезу. Знайшли справу української соціал-націоналістичної партії Макіївки, яку організував вихідець з Селидівського району. І сьогодні казати, що в Макіївці українців не було й руху не було — це брехня”, — пояснює важливість своєї книги автор.
Матеріали про Бахмут
Книга містить зокрема матеріали, які стосуються Бахмута.
“Тут матеріали з 1917-го року, в тому числі по Бахмуту. Українська автокефальна церква. Підпільна організація Коновальця, яка існувала в Бахмуті, яку ймовірно очолював директор філіалу українського банку Заєць, колишній січовий стрілець. Підпільна організація педінституту в Артемівську, яку теж розгромили”, — каже дослідник.
За його словами, у фондах Бахмутського краєзнавчого музею вціліла фотографія члена артемівської “Просвіти”, місцевого українського активіста Ракітіна, якого вбили на допиті як члена повстанського комітету у Харкові.
“Тут є також документи, характеристика початку 1920-х, що “Весь регіон Артемівська, заводу Ковалевського у Часів Ярі (нинішній Часовоярський вогнетривкий комбінат, — ред.), Дружківки — повністю петлюрівський елемент”. Їх нікого не доводили до суду — приблизно 90 людей було вбито на слідстві. Вбивали їх Харківське ЧК, які всі були арештовані на території нашої області у Єнакієвому, Лисичанську, Бахмутському районі”, — розповідає про долю українців у Бахмуті та околицях століття тому.
За свідченням історика, йому бракує матеріалів по співробітникам Артемівського педінституту — потужного осередку українства 1920-1940 років.
Матеріали Добровольського цінні, тому що держархіви Донеччини та Луганщини вивезені в РФ та засекречені
Всі ці документи, які Добровольський так чи інакше скопіював в кадебістських архівах, він називає “врятованими культурними цінностями”. Адже, за його даними, матеріали обласних державних архівів вивезені з тимчасово окупованих Донецька та Луганська в Російську Федерацію.
“ГАРФ (Державний архів РФ, — ред.) забирає Донецькі та Луганські архівні матеріали, вивозить в Росію. Людина дзвонить туди й каже: “А можна у вас замовити?” — “Да-да, ми отримали, але в нас вже режим секретності. Звертайтесь у ФСБ”, — розповідає дослідник.
Хто такий Сашко Добровольський
Сашко Добровольський називає себе “студентом, який недовчився”. У 1990-му його, студента 2 курсу історичного факультету Донецького державного університету, виключили з вишу. Тому що він написав курсову роботу “Українська повстанська армія (короткий нарис-розвідка)”, яку хотів захищати.
“Мені педагог казав: “Я вам дам захиститись, а куди я піду? (працювати, — ред.). Ми вам не дамо захиститись”. А потім він став відомим краєзнавцем”, — згадує Сашко.
У 1992 році дослідник став одним з засновників УНА-УНСО на Донеччині. Тоді ж надрукували листівку “Українці Донбасу!”. За це його затримали силовики. Фотокопію цієї пророчої листівки автор розмістив на задній обкладинці книги.
У 1996 році його притягали до відповідальності за діяльність в організації “Тризуб”.
З 1998 року досліджує український рух на Донеччині в архівах Донецької області.
Читайте також:
392Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.
