У Горлівці рівно 8 років тому урочисто відкрили оновлений музей Василя Стуса. Ще один, теж горлівський, незадовго до цього перевели у Донецьк.
Про це Вільному радіо розповідає головний редактор часопису “Донеччина” Ігор Зоц, який 15 жовтня 2013-го був у Горлівці на відкритті оновленого музею Василя Стуса. Музей під назвою “Василь Стус — жертва тоталітарного режиму” відкрили в адмінкорпусі заводу “Еластомер”.
Це був вже другий музей Стусу у Горлівці: перший у 2012-му перевели у Донецьк. Його створив донеччанин Олег Федоров власним коштом.
“На той момент у Горлівці Донбаського історико-літературного музею Стуса вже не було. Той музей, який понад 10 років там був, він переселився у Донецьк, у бібліотеку ім. Крупської. Де ще така дивовижа була, щоб в одній кімнаті сусідували музей Стуса та музей Шевченка!”, — згадує ті часи Ігор Зоц.
У 1962-63 роках поет жив у Горлівці й викладав українську мову та літературу у місцевій школі № 23 — це було його перше місце роботи. Тут же він зустрів і своє перше кохання. Згодом Стус переїхав у столицю. За відкриті виступи проти радянської системи у 1972-му Стуса засудили на 5 років тюрми та 3 роки заслання у Мордовії та Магаданській області. У 1980-му його засудили вдруге, і другого терміну ув’язнення поет не пережив: Василь Стус помер у таборовому карцері 4 вересня 1985 року, причина смерті донині достеменно невідома. У листопаді 1989 його рештки разом з прахом двох інших в’язнів перевезли у Київ та перепоховали на Байковому кладовищі.
Для довідки:Видатний український поет Василь Стус народився у 1938 році на Вінниччині, але наступного року батьки перебралися у Сталіно, нинішній Донецьк. Там Василь Стус закінчив школу та педінститут, опублікував свої перші вірші, працював на шахті та літературним редактором україномовної газети “Соціалістичний Донбас”.
Ігор Зоц називає Горлівку другою малою батьківщиною Стуса, тож місцеві активісти вирішили, що місто не має залишатися взагалі без куточка пам’яті поета.
“І от на території заводу “Еластомер” на околиці Горлівки (цим заводом керував Грайр Хачатрян, який підставляв плече ще до створення того, великого музею Василя Стуса) — на їх території заклали алею на честь поета. Здається, це було приблизно у 2008-му. І був закладений камінь на місце майбутнього, можливо, пам’ятника. І фундатор музею, Олег Федоров, вирішив, що треба на цьому підприємстві зробити хоч невеличкий, але музей”, — каже Ігор Зоц.
На відкриття цього музею приїхали багато людей, в тому числі й наш співрозмовник.
“Це була подія. Приїхав син поета, Дмитро Васильович Стус, були школярі з тієї школи, де колись Василь Стус вчителював — вони зі своїми вчительками приїхали. І приїхала вчителька, яка пам’ятає молодого Стуса яка працювала разом з поетом в тій школі. Вона теж виступала й вона згадувала. Була Лариса Єрмакова, літописець цього музею. Були письменники, журналісти, активісті, які гуртувалися навколо музею Стуса”, — згадує той жовтневий день у Горлівці за кілька тижнів до Євромайдану Ігор Зоц.
До речі, серед експонатів того музею були деякі речі, фотографії, а також величезне панно «Се ми, пресвята Богородице».
“Картина, на якій зображено біля сотні (а може й більше) діячів української історії. В центрі цих фігур є постаті Шевченка і Василя Стуса. Але, і що цікаво — там були й такі цікаві персонажі, як Ахметов (український олігарх Рінат Ахметов, — ред.), який сусідив з Іваном Дзюбою, літературознавцем. Були там Сергій Бубка і Кобзон… Ця картина ще раніше викликала дискусії та неоднозначно була сприйнята, але вона була певним відображенням стану нашого суспільства”, — розповідає донецький журналіст, який зараз мешкає у столиці.
За даними Ігоря Зоца, у 2014-му після окупації Донеччини російськими гібридними формуваннями завод “Еластомер” закрився.
“Приміщення цього заводу та музею потрапили під обстріли. Зараз туди доступу немає. Є очевидці, які кажуть, що нічого страшного там не сталося. Але перевірити — підтвердити чи спростувати цю інформацію жодної можливості немає, тому що він розташований не в центрі, він далеко”, — каже журналіст.
Нагадаємо, політик Віктор Медведчук нещодавно судився з Вахтангом Кіпіані, автором книги про останній судовий процес над Василем Стусом. Книга, заснована на архівних матеріалах справи, містила 9 тез, які, на думку Медведчука, принижували його та шкодили діловій репутації (оскільки Медведчук був державним адвокатом Стуса). У судовому позові він вимагав заборонити розповсюдження цієї книги, але процес програв.
Читайте також: